Глава 6

– До чого ж на Констансу схожа! – сплескує руками Неллі, остуджуючи.

Кидаю погляд на портрет матері між вікнами – вдома багато різних, батько любив бачити її скрізь. Так він казав. І справді щось спільне є. І сукні вона теж не носила пишні та корсетні, все більше по фігурі, спеціально звідкись здалеку та втридорога замовляла тканини з місячним відливом.

– Піде, пане? – наважується спитати старша швачка. – Ви тільки скажіть, усю ніч спати не будемо...

– Хто піде?

– Ну... сукня, пане.

– Куди сукня піде?

– Вам подобається? Чи поміняти що?

– Піде! – розвертаюся.

Неллі поривається щось додати, але відступає під моїм похмурим поглядом. По-справжньому похмурим, не тим, яким я служницям у дворі загрожував. Цей Неллі знає і не втручається.

Нічний візит Леонтія відриває від спроб віддатися меланхолії. Якого дідька! Навіть посумувати у власному будинку не дадуть!

Втім, у мене це ніколи до ладу не виходило. Повчитися нема в кого, мабуть.

Водна кулька, якою я заодно намагався покерувати, виривається з-під контролю і розплескується по підлозі. Здається, чую здавлений смішок духа. Вб'ю виродка! Ганчірку б йому в зуби, щоб витирав, та ж безтілесний, засранець!

Пошуковик важко опускається в крісло біля каміна. Не того, злощасного, а в моєму кабінеті – той я чіпати поки що остерігаюсь.

– Ти вдень і вночі в халаті тиняєшся? – піднімає брову.

– Завтра камзол одягну, – запевняю.

– Зняти потім не забудь, – хмикає Леонтій.

– Що дізнався? – бурчу.

– Не багато. Про позашлюбних дочок Едварда Едінга нічого не чув – ще шукатиму. Або він сам про них до останнього не знав, або надто добре приховував, що в нашому суспільстві малоймовірно, сам розумієш. Або твій дух надув тебе. А твої підозрювані як на підбір...

Леонтій замовкає, задумливо тягне руки до вогню.

– Давай по порядку, – пропоную.

– Так, по порядку, – Леонтій трохи струшує головою, тре втомлені очі. – Неллі всіх дівчат фортеці оглянула, синців та опіків ні на кому не виявила. По твоїх підозрюваних: Клесса – дівчинка замкнена і собі на думці. За її словами, батька ніколи не бачила. Але, здається мені, має магічну силу. Перевірити б.

– Невже Джерело не відреагувало б?

– Хтозна. Сили різні бувають. Та й ти навряд чи водив її туди.

– Не водив, – погоджуюсь. Самому б навчитися справлятися. – Треба було її на бал брати замість Аші? Може, там хто б сказав?

– Можливо. Та навряд чи дочка знахарки до балів готова. І ворогам-но краще не показуй своїх слабких місць.

– Хто б мені ворогів показав, – бурчу.

– Десь бував би, може, й побачив би, а так їм тільки в камін стрибати й лишається, – усміхається Леонтій. – Самі про все дізнаємося.

– Самі так самі, – знизую плечима, зиркнувши на камін. Занадто явно уявилося, як звідти вороги висипаються. Та як з'ясується, що ім'я їм легіон...

– У сестриць, Южелі та Сандри, сімейка не менш цікава, – повертає пошуковик до насущного: однієї єдиної дівчини, яка на даний момент висипалася. Втім, підозрюваних теж скоро стане легіон! – Вони також сюди переїхали, побував я там, де раніше жили. І справді, якийсь скандал гучний був, батько мати в зраді звинувачував.

– Він і мене звинувачує, – хмикаю. – Такого слухати собі дорожче. Алкоголь сам знаєш, мозок виїдає.

– Тільки пити почав уже після того. Примирилися начебто, переїхали від злих язиків подалі. Що там було – ніхто до ладу не сказав, та ніби якийсь лорд за нею ухльостував. Переодягнений.

– І коли? – скидаюся. – Хто з дочок більше підходить?

– Та хто ж зараз скаже, стільки років минуло. Поголос, сам знаєш, сам себе перебрехує та переграє. Адже не відразу розкрилося, то чутки, то плітки, то тиша – а то знову в гості завітав...

– І що мені накажеш із ними робити? Під наглядом тримати чи вслати кудись подалі?

– Під наглядом, звісно.

– А може, краще на заслання? Щоб злякалися, значить, помізкували над своєю поведінкою.

– Повір, твій нагляд може злякати набагато сильніше! – повідомляє Леонтій із цікавою такою посмішкою.

– Це ти про що? – уточнюю підозріло.

– Я про вмілий нагляд, синку. Видаляти з очей нерозумно, там їм буде легше змовитися з ким зі сторони. Я б не став.

– Гаразд, – все ще не можу зрозуміти, що він хотів сказати. Про який такий вмілий нагляд?! – А що остання, Бетті?

– А остання наполягає, ніби отримала наказ від Неллі. І ось за цю я б узявся раніше за інших.

– Вона ж давно в нас.

– Та й все інше могло давно готуватися.

– Візьмись, – знизую плечима.

І знову такий хитрий погляд... Мені, чи що, пропонує взятися? Я-но можу, та я ж не пошуковик! Чи задумав що?