Глава 5

Дістатися до Джерела мені того вечора так і не довелося.

Спочатку Леонтій попросив нічого не робити, доки не переговорить з усіма красунями, і розмовляв якось підозріло довго. У мене навіть закралися сумніви, чи тільки розмовляв?

Втім, уявивши собі діагноз Неллі на будь-які непристойні підозри, я вирішив їх не озвучувати.

Потім пошуковик кудись поїхав, передавши, що повернеться і про все доповість. Потім мене мучила Неллі питаннями, чи впевнений я, що заявитися на бал Владик зі служницею – гарна ідея, чи не зганьбить мене дівчина, хай і дочка купця, та все ж не вельможі. Перервав її Тедор повідомленням, ніби біля воріт якийсь п'яний мужик репетує, мовляв, підлий мерзотник знечестив його дівчинку і тепер повинен одружитися. Хто і на кому, щоправда, встановити не вдалося. Тедор цікавився, чи реагувати, чи нехай собі горлає.

– Потримайте під вартою до протверезіння, – знизую плечима. Толку з п'яним стосунки з'ясовувати, а як протверезіє – може, й страх повернеться. – Вранці на комусь одружимо, якщо наполягатиме.

– Та ви монстр, хазяїне, – хмикає Неллі.

– Орангутанг, – люб'язно підказую.

Неллі кривиться, не любить, коли мене так називають. Тедор воліє ретируватися, стримуючи усмішку. Намагаюся під шумок випровадити і Неллі, але та невблаганно повертається до теми балу. Доводиться пообіцяти, що сам особисто проекзаменую дівчину.

– Та ви проекзаменуєте, – бурчить Неллі. – З вашого дозволу, я подивитимусь.

Нянечка сідає у крісло, не чекаючи ніякого дозволу, і всім своїм виглядом демонструє, що навіть якщо я викину саме крісло, вона все одно залишиться.

Доводиться покликати Аші. Опускаюся за свій робочий стіл, чекаючи, але дівчина досить швидко з'являється в кабінеті, дивиться на мене, на няню, і вирішує зробити легкий реверанс.

– Ну, як сукня, готова? – питаю.

– Що ви, хазяїне, ще не встигли! – лякається.

– От і добре, бо раптом не знадобиться.

Неллі хитає головою, Аші одразу стає нещасною. Ну як же мало деяким потрібно для цього самого щастя та нещастя! Адже якийсь дурнуватий бал, один з тисячі!

– Щось не так, пане? – цікавиться обережно.

– Розкажи мені, будь ласкава, що ти знаєш, – відповідаю.

Неллі закочує очі. Ну, а чого? Можна подумати, вона б краще розпитала! Починаю заводитися, кришталь на люстрі запобіжно побрязкує.

– Е-е-е... – губиться Аші. Зупиняється поглядом на столі, де розкладено мапу нашого світу.

Моя мапа, треба сказати, – цілий витвір мистецтва, майже точне об'ємне магічне відображення, в містах навіть будиночки можна розгледіти. Особливо великі. Кордони червоним підсвічені, а зверху над кожною територією горять знаки Владик та Хранителів. Гори, ліси, річки – все ворушиться, наче маленька копія.

– ... світом правлять сім Владик і тринадцять Хранителів Артефактів, – вибирає, з чого почати, Аші. – Тобто, вже дванадцять. Після того, як Хранителя Часу вбили, а його Артефакт вкрали.

– Хто? – цікавлюся.

– Звідки мені знати, пане? – лякається Аші.

– Ну, раптом. Ти так цікаво розповідаєш, – заохочую. Неллі знову закочує очі. – Продовжуй.

– Наскільки я розумію... до когось із них ми на бал і підемо. Ну тобто... вас запросили, а у вас немає супутниці, і ви хочете, щоб я добре зіграла її роль, – Аші нарешті вдається з собою впоратися. Піднімає голову, дивиться просто у вічі. – Я справлюся, хазяїне.

Щось не подобається мені така прямолінійність.

– Та якщо схочу, мільйон супутниць зберу!

– Звичайно, хазяїне, – поступливо погоджується Аші. Неллі дивиться зацікавлено.

– Далі що? – гаркаю.

Аші кидає погляд на карту, хмуриться злегка, але швидко винаходиться:

– Певно, це перший бал за останні ммм... місяці?

Киваю.

– І певно, ви від нього чогось очікуєте?

– Чого ж? – питаю з цікавістю.

– Е-е-е... мабуть, ви хочете показати, що у вас все... ммм... гаразд? І що... е-е-е... готові вирішувати питання мирним шляхом?

– Які питання? – хм, а для служниці вона, наче, зовсім не дурна. Авжеж, купецька донька з непоганою освітою. Люблю жінок, які розбираються не лише у сукнях та вишивках.

– Будь-які, – припускає Аші.

– Загалом правильно, – погоджуюсь. – І ще хочу, щоб поряд була моя супутниця, яка не цілитиметься у спину, та не шукатиме зв'язків на стороні. А не чиясь протеже, стурбована або тим, як мене одружити, або як мене надути.

– Як у вас все страшно, – усміхається Аші.

– Будеш?! – грізно зводжу брови.

– Що? – лякається служниця.

– Шукати зв'язки на стороні та багатих наречених приглядати!

Адже гарна, чортівка. Потрібно було когось простіше вибрати.

– Ну... заміж будь-якій дівчині не завадить, – не можу зрозуміти, це вона дражнить мене?! Чи намагається бути правдивою?! Люстра знову докірливо дзвенить. Видихаю різко.