Всі кінці... нікуди вони не ведуть — глава 3

   Що ж тут, напевне, кожен погодиться, що уявляти себе на місці Пуаро чи скажімо того самого Шерлока Холмса — це одне, а от щоб самому стати одним з них... Хоча, тут Степан Борисович міг заприсягнутися (от тільки чим саме, він навіть не мав жодного уявлення), що навряд би вони з легкістю розв'язали б цю задачу із зірочкою.

 Тим часом поки кожен з підозрюваних й одночасно свідків, як міг доводив свою непричетність до крадіжки «Бу!», наш новоявлений детектив всіляко намагався розібратися у цій нелегкій справі. Там було що завгодно, от тільки...  У  жодній з прочитаних ним книжці, не було ні одного натяку, щоб до когось із головних героїв, ну тобто знаменитих детективів, зверталися за допомогою всілякі там привиди. Ну, у всякому випадку з усього того, що він встиг прочитати.

- Та, що ти так переживаєш, — промовила застрибнувши йому на плече білочка, — Оно зроби ковток чарівного напою, — махнула хвостом у бік пляшки, яку міцно притискав до своїх грудей привид сторожа дядька Івана, — а там дивись і хрещена фея з'явиться, ну чи хрещений фей.

- Дякую, щось не хочеться, — чесно відмовився Степан Борисович й відкашлявшись промовив тим самим голосом, яким на його думку, має говорити справжній детектив, — Отже, ви тут всі стверджуєте, що не маєте ніякого відношення до таємничого зникнення «Бу!». 

- За всіх казати не буду, але я точно не маю, — заявила Біла пані, — Та й взагалі, коли ось тут з'явилося ось це, — вказала вказівним пальцем на Угугусика Лякасовича, — тут відразу ж почалися всілякі проблеми.

- Нічого подібного, — сердито тупнув той ногою  — я не якесь там оце, а почесний привид.

- Стривайте, — спробував їх заспокоїти Степан Борисович, — Краще спробуйте згадати, коли ви востаннє бачили, ну тобто чули оте «Бу!»?

- Оте «Бу!»?! — сердито запитав у нього Угугусик Лякасович, — Та як?! Як так можна зневажливо говорити?! Та ти  хоч маєш уявлення, що воно для мене значить?!

- Якщо чесно, то ні, — щиро зізнався той.

- Ні, ви це чули?! — все ніяк не міг заспокоїтися зеленокосий привид, — Взяти й ось так нахабно промовити оте «Бу!». Та воно ж для мене найдорожче за недоторканність для депутата. До речі, її я також щось останнім часом не бачив.

- Ну я її взяло і що? — зухвало запитало відображення Угугусика Лякасовича.

- Ага! То значить...

- От тільки не треба, тут усім забивати баки, яким хорошим ти був серед живих, — промовив, перебивши його привид Білої пані, — За своє нікчемне життя стільки всього набрався, що тепер мій замок схожий на величезне сміттєзвалище.

- Ніде не вказано, що він твій, — заперечив Угугусик Лякасович, при цьому й словом не промовився щодо іншого.

  А Степан Борисович зробив собі у голові помітку, що бути детективом, то нелегка й клопітка праця, а особливо з ось такою справою. 

І тут, несподівано:

- Бу!

  Ось так просто, ні звідкілясь, маленьке, тихе й водночас таке потужне, бо Степан Борисович не збагнув, коли саме опинився на руках привида старого графа замість голови останнього. Хоча то насправді був звичайнісінький пластиковий череп, який хтось зі школярів поцупив зі школи, щоб потім мати можливість лякати ним однокласниць.