35. Дякую тобі.

Світан подбав про все необхідне: тимчасове житло, одяг, їжу. Я не сильно розуміла, які тутешні розцінки, взагалі місто відрізнялося від усіх встановлених норм у королівстві. Мається на увазі не лише зовнішній вигляд, але й економіку та політичний устрій. Що найбільше мене дивувало - відсутність рабів, чи слуг. Навіть чиновники самотужки дбали про свій дім. Маги нульові вважають принизливим служити комусь, а фрими самі по собі горді створіння з важким характером. Чим більше часу тут знаходилася, тим яснішою ставала різниця...

До речі, моє припущення про ніч в столиці Рубін було вірним. Нічне місто виглядало ще прекраснішим! Ми піднялися (абсолютно не магічний пристрій) "ліфтом" на верхній поверх "хмарочосу". Нові для мене слова були звичними для Світана, отож я єдина хто охкав кожну хвилину. (Всі ці технології принесли зі собою нульові ще тисячу років тому. ) Чоловік змусив заплющити очі та взяв на руки понісши кудись. Після кількох махінацій поклав на землю, став позаду та з гарячим подихом прошепотів: - "Розплющуй!"

Крізь скляну стіну відкривався вигляд на все місто! Настільки неймовірно, що не змогла й слова вимовити. Чисте, зіркове небо, в глибині котрого переливалися багряні відтінки. Тисячі кольорових вогників освітлювали нічну пітьму. Будинки та інші скляні конструкції настільки сяяли, що створювали атмосферу казкового місця, котре, здавалося, просто не може існувати у нашому світі. Попри ніч, рух людей на керсах не зупинявся. Місто залишалося жвавим до пізньої-пізньої ночі...

Гарячі чоловічі долоні ковзнули по талії та вмостилися у мене на животі. В його обіймах відчувала себе повністю захищеною... Тепло, зручно й затишно. Я відчувала кожен його вдих та видих, тверді м'язи й обпікаючий шию подих. Морозець розсипався по шкірі. Вигляд за вікном втратив свою актуальність, як і все решту, зараз мене цікавив тільки чоловік позаду. Збудження вже мліло знизу разом з кров'ю розтікаючись у кожен сантиметр розгарячілого тіла. Повільний, майже невагомий цілунок в плече, від якого бажання розгоралося ще більше... Повільні цілунки продовжувалися, підіймаючись до шиї... Тягуче довгі цілунки. Це якась каторга. Я мліла у його руках і вже була не межі, щоб попросити більшого! Але просити?! Це не про мене.

Обернувшись до Світана, руки ковзнули йому під сорочку, а губи впилися в його уста. О, так! До бісиків приємно відчувати, як напружуються його м'язи під моїми пальцями. Бачити як він згорає від бажання не менше від мене... Його очі застелила пітьма, і це не порівняння - факт. Сірі зіниці сяяли на чорному фоні.
- Все добре, - видихнув в уста, - але якщо ти не хочеш заходити далі, то час зупинитися.
- Чому? - в його ж манері прошепотіла.
- Бо більше не зможу стримуватися.
- То й не треба.

Впевнено заявила та продовжила поцілунок. Нам обидвом зірвало дах, бо далі справи розвивалися набагато швидше. Зірваний одяг, пристрасні цілунки, переплетені тіла, хтиві рухи й один подих, що ділили на двох... Це провал, Евелін. Твій найбільший страх реалізувався. Ти його кохаєш... Це жорстоке та непостійне почуття вкорінилося у тобі... Пізно опиратися. Пізно. Цей милий фрим виріс й нізащо не відпустить...

                                                                          ****

Вранці Світан першим прокинувся та пішов готувати сніданок. Хоч ми й на території його народу, де всі рівні, однак він продовжував поводитися зі мною як з регорннесою. Я прийняла прохолодний душ, привела себе в порядок та перевдяглася у зручний одяг. Після цієї ночі в тілі відбулися невеличкі зміни. Я повністю просякла чорною магією Світана. Це не означало, що вона стала моєю, та й скористатися не вийде.

- Просто у разі небезпеки зможу одразу тебе знайти та врятувати, а для решти фримів буде очевидно чия ти жінка. - коротко мені пояснив.
- Смачно! Не знала, що ти так вправно готуєш.- у відповідь він просто усміхнувся. - Світан, - після сніданку почала, - я вирішила повернутися на батьківщину. Не можу все залишити, принаймні зараз. - серце схвильовано забилося. А якщо відмовить? Змусить залишитися? Я ж нічого не вдію. Абсолютно безпомічна. Тривожні думки роєм вирували! З одного боку, вірила що Світан ніколи так не вчинить. А з іншого - йому ніщо не завадить вирішувати мою долю самотужки.
- Не скажу, - врешті заговорив, - що підтримую твій вибір, однак, поважаю його. Якщо таким є твоє бажання, то сьогодні й відправимося до Еллею.
- Справді? Так легко погодився?
- Чому дивуєшся? Я ж не тиран, аби силоміць тримати тебе тут. Мені байдуже де бути, головне разом. Рубін - місто можливостей для фримів. Тут мій дім, спадок, історія. Однак, Еллей, так Еллей, тільки б ти була щаслива.

Повірити не можу, що такий чоловік дійсно існує! Без вагань готовий слідувати за мною, не намагається ламати під себе, не вирішує сам, як це робить більшість... Навіть не знаю, що такого зробила для всесвіту, проте безмежно вдячна за нашу зустріч! Він немов ковток свіжого повітря у цьому несправедливому світі. Хоч зараз бери до шлюбу! Нехай мої острахи все ще присутні, та впевнена, Світан мене не скривдить...

                                                                  *******************

Всього день відсутності в палаці, а вже жодних слідів руйнації! Якщо пам'ять не зраджує, то тут проходила запекла битва. Скільки ж людей знадобилося, аби все відбудувати?

На горизонті з'явилося кілька слуг, котрі помітивши мене різко заметушилися. На стінах пролунав урочистий марш і... Що взагалі відбувається? Ми зі Світаном переглянулися, проте не надто розумілися у ситуації. В наступну мить перед нами розстелилася золота доріжка. Я взяла Світана за руку, для впевненості, та покрокували вперед. Охоронці відчинили парадні двері, де вже струнко стояв персонал вказуючи шлях. Таким чином ми дісталися тронної зали, де вже сидів король Юліан, поруч стояв повністю "свіженький" Клод. Цілителі добряче попрацювали... Радників й агар було мало, всі відсутні вже визнані зрадники й певно мертві. Увесь натовп плескав у долоні, слуги посипали мене квітами, словом - зустріли немов героїню, хоча всі лаври мали б дістатися Світану.

- Раднице Евелін, - урочисто почав король, - ти вірно служила королівству, твої здобутки варті нагороди! І не буде перебільшенням сказати - ти врятувала Еллей від загибелі. Як король, я висловлюю подяку та готовий виконати будь-яке твоє бажання.
- Ваша світлість, - схилила голову, - я не та людина, котра вартує вашої уваги. Насправді королівство врятував мій захисник - Світан.

Народ здивовано перешіптувався. Юліан змовк й обдумував наступні слова. Я схвильовано стиснула долоню Світана, котру все ще не відпустила. Король вже мав знати про його сутність, адже Світан розкрив її коли рятував мене... Фрими ніколи не корилися магам й на закони королівства їм начхати. Король то, чи простолюдин, для фрим однаково. Що ж скаже король зараз?

- Порятунок королівства не маленький подвиг. Світан, чи є щось, чого ти хочеш? Золото, землі, титул?
- Ваша світлість, - звернувся фрим, - мене не цікавить, ні багатство, ні слава. Я всього лише один закоханий чоловік, єдине чого бажаю, це вашу прихильність нашого шлюбу.

Світан наблизив мене до себе й зал в черговий раз охнув. Стійте-стійте! А чи не за швидко розвиваються події?! Він же ж мене не спитав.
- Евелін моя наречена! - різко випалив Клод.
- Але я її коханий! - а мене запитати ніхто не хоче?!