34. Вибір, чи його ілюзія?

Світан Зореян

Тіло немов горіло у вогні. Легені стискало й здавалося, от-от розірве! В день біль слабшав, але ввечері охоплював нестерпними муками. Пітьма повільно, без жалю, пожирала нутро... Я з усіх сил намагався затримати її, але процес невідворотний...

Останній день з нею... Перед тим, як зникнути, мені хотілося залишити їй світлі спогади. Але кого я обманюю?! Йти - не моє рішення. Вперше пошкодував, що народився фримом. Обітниця крові зв'язувала руки, ноги. Острів сам мене забере, коли сплине час. Просити Евелін чекати - верхівка лицемірства. Прирікати її на самотність на хтозна скільки, можливо і назавжди, щоб душа згорала в очікувані - надто жорстоко. Правда, попри всю мою благородність, на кінці зірвався. Цілунок за цілунком зносило дах. Для мене немає виправдань. Я знав, що чиню несправедливо з нею. Але... Але темна й егоїстична частина душі бажала Евелін. Я хотів, щоб вона була Моєю. Кохала тільки мене! В нашу останню ніч, коли остаточно пав перед її чарами, тоді дав собі обітницю, що обов'язково повернуся! Тут однієї рішучості мало, однак такою була моя воля.

Час для фримів тече інакше. Моє переродження у дорослого демона фрим тривало досить довго, проте я ні на мить не забував, куди маю повернутися. Отож, коли трансформація повністю завершилася, я не втратив спогадів про своє людське буття, як то було з іншими. У подобі чудовиська шукав спосіб повернути людський лик, а коли вдалося одразу полетів до Евелін.

Наша зустріч відрізнялася від тої, котру собі намалював в уяві та прокручував вже сотню разів. По-перше, Клод перейшов до рішучих дій та зробив їй пропозицію. Огидний чоловік, що бачить світ у чорно-білих клітинках, де люди для нього лише корисні та ні - фігури. Які б ті плани не збудував на Евелін, вона Моя. А своїм ділитися не збираюся! Пітьма всередині лютувала, бажання схопити Клода за горлянку та розірвати на шматки - тільки посилювалося. Я не міг це контролювати. Кров била у голову, а сила переповнювала. Сутність рвалася на волю. "Розірву його. Розірву!" - кричали інстинкти.

За крок до вбивства злість різко вистигла й перекинулася на другорядне. Над життям Евелін нависла загроза, на зміну агресії прийшов страх та хвилювання. Один фрим звісно вартує десятків магів, однак в палаці їх кілька сотень й сподіватися, що влечу туди героєм та врятую кохану - ідіотизм. Чхати хотів на той Еллей, однак в інтересах королівства входить порятунок Евелін, отож за одну ніч довелося злітати у всі можливі місця, де Евелін та Клод мали військову підтримку. Активізувати рух було не складно, хтось на ідеї, хтось за гроші, проте люд підтримував теперішню владу. Навіть король Хельгу без вагань втрутився у внутрішню боротьбу Еллею.

Свою роль виконав, рух організував, але заспокоївся лише тоді, як тримав Евелін у своїх руках. Тендітне тільце в якому стільки амбіцій... Білосніжна шкіра, блакитні очі, довгі кучері й до запаморочення звабливий аромат лаванди та стиглих яблук... Нарешті зі мною... Моя.

 

Евелін Октар

- Ти врятував не тільки моє життя, але й цілий Еллей! Як це не важливо?! - обурилася. - Навіть не віриться, що за такий короткий час тобі вдалося зібрати стільки військової сили.
- Еллей мені не важливий, я мав врятувати тебе, - заглянув у вічі.
- Мобілізував стільки людської сили, ще й Хельгу залучив. До речі, як тобі вдалося і його переконати?
- Я нікого не переконував. Загалом це ти зробила. Для Хельги це був шанс помститися Лерену, принаймні так спрацювала твоя раніше розкладена пастка. Твої захисники пішли відпрацьовувати хліб, Клодові те саме. Іриси вірні тільки своєму командиру, отож швидше її рятували, ніж королівство.
- О, а як ти про іриси дізнався?
- Просто я був у бальному залі вчора. - якось відсторонено відповів.
- Ти був?! Чому не підійшов до мене? - емоційно почала.
- Я хотів. - холодним тоном остудив мене. - Клод на все королівство оголосив тебе своєю нареченою, а після не відходив ні на крок. Я мав заспокоїти нерви, аби непролити кров у палаці. А потім увірвалися солдати. Поки зрозумів, що до чого, вас вже закрили у темниці.
- В будь-якому випадку, ми живі завдяки тобі. Дякую. - усміхнулася.

Світан лагідно цмокнув у скроню та усміхнувся у відповідь. На душі одразу посвітлішало. Туга, що раніше гнітила, швидко зникла. Здавалося, я знову можу веселитися та радіти життю. Він поруч. Просто тут, зі мною, тримає за руку. Мені більшого й не треба...

- Світан, я не хотіла ставати нареченою Клода. Це було його рішення, не моє! - звучало, як дитяче виправдання. Дідько! Відчуваю себе зрадницею.
- Це не має значення. Тепер ти зі мною. - впевнено заявив.
- Куди ми йдемо? - вирішила змінити тему.
- Скоро побачиш.

Світан тримав інтригу до кінця. У мене і гадки не було, що він збирається мені показати посеред океану. Ми йшли вздовж узбережжя, попри тропічний ліс, аж поки не побачили густі, чорні хмари, що скупчувалися над вершиною гори цього острова. Світан розправив гладкі крила, котрі різко з'явилися у нього за спиною. Фріми чаклують без заклинань? Першим спало на думку.

Чоловік взяв на руки й ми злетіли вверх. Я все ще не розуміла, куди ми летимо, однак мовчала. Треба, то треба.

- Зараз перетнемо захисний бар'єр, приготуйся.

До чого готуватися? Заплющила очі. Єдина зміна, то холодне повітря, що роздувало коси подумала перед тим, як знову глянути.

- Овва! - шоковано витріщилася. - Що це за місце.
- Мій рідний край. Острів Рубін - серце народу фрим та батьківщина нульових.

Якщо це не сон і таке місто існує, то неймовірно! Ніколи раніше не бачила таких високих будівель зі скла. Наче в інший вимір потрапила. На кожному кроці кристали сяйва, вночі місто певно плескається у світлі. Охайні сквери, металеві скульптури, дивної форми лавочки. Керси на кожному кроці. (У нас на таких літають виключно військові маги з високим чином, а тут у кожного другого ця пташка)

- Світан, а на яких магічних принципах будуються ці будівлі. На вигляд такі крихкі, але височіють високо до неба.
- Вони збудовані без використання магії, - оце так здивував! - Місто заснувала імператриця Рубін, колись вона разом зі своїм народом нульових шукали місце, де можна осісти. Тиранія з боку інших магів, тоді, досягла свого апогею, отож вона взяла на себе відповідальність перед народом і на керсах перетнула океан, знайшла острови фримів та оселилася тут. Впевнений ти знаєш цю історію з підручників. - кивнула головою. - Те що залишилося за межами історичних довідників, то наша дружба та співіснування. Знаєш, фрими не можуть вжитися з магами, адже наша сутність не схожа з людською. Нас бояться, споріднюють з дітьми морока. Однак, давним-давно, так склалися обставини, що моєму народу потрібна була допомога нульових і слово за словом обидва народи прекрасно вжилися. Ми захищали нульових від звірів, магів, інших небезпек, а ті ділилися своїми знаннями. Наша дружба пройшла крізь століття й раніше забуті, мертві острова тепер засяяли новими фарбами.
- Це неймовірно, Світан. Я вважала, що без магії прогрес неможливий! А тут живий приклад протилежного!
- Знав тобі сподобається.

Світан зробив неймовірно цікаву екскурсію по всіх видатних місцях міста. Народ часто перешіптувався за нашими спинами й мене це трішки хвилювало. Як виявилося, через віддаленість островів від материка, чужаків тут майже не буває. І багатьом в новинку побачити мага. Ці прискіпливі погляди вивчали кожен сантиметр, поки Світан не гаркнув та притиснув до себе. А я вже й забула це відчуття затишку поруч з ним...

- Ніяк не можу повірити, що це реальність. Вранці стояла на порозі смерті, а зараз ось так гуляю з тобою. Може я просто сплю?
- Якщо це сон, то я згоден не прокидатися, - усміхнувся чоловік.
- Як думаєш, що з Еллеєм?
- Вмикаєшся у роботу? Думаю все добре. Лерена схопили, можливо вже й стратили. Клод з королем розв'язує проблеми створені повстанцями.
- Мені потрібно повернутися та допомогти.
- Це дійсно те, чого ти хочеш? - баритоном спитав.
- Що ти маєш на увазі?
- Робота радниці, це дійсно те, чого ти хочеш? Вічні інтриги, небезпека, погрози, життя у палаці...

Ніколи б не подумала, що настане час, коли не зможу дати однозначну відповідь. Світану вмів мене збентежити. Останні події дали зрозуміти - я не настільки розумна, як вважала. А палац - не місце для помилок. Можна списати мої помилки на вік, однак це жодним чином не вплине на ціну, котру б мала заплатити. Чи то Клод, чи Лерен, моє життя однаково було під загрозою. Якби не Світан, то сумніваюся, що змогла б побачити сьогоднішні присмерки...

- Не можу відповісти. - чесно зізналася. - Я стала радницею, аби позбутися батьківського впливу та небажаного шлюбу. Моя вдячність сімейству Октар - безмежна. Однак, для мене ніколи не було місця серед них. Палац - чергова сходинка в житті, де, Нарешті, отримала свободу вибору. Так, знаю що не найкраще рішення, та іншого не знайшла...
- Не обов'язково сидіти на пороховій бочці задля свободи вибору. Тут, - покрутив пальцем, - закони Еллею не діють, Октари не мають впливу, і на твою свободу ніхто не зазіхатиме. Просто, чи готова ти почати усе заново?

У цій, здавалося, безвихідній ситуації, в котру сама себе загнала, Світан вказав новий шлях... Що ж робити? Насправді мені страшно. Звикнувши до чогось, зміни завжди викликають острах. Хоча у моєму житті це будуть не просто зміни, різкий поворот в інший напрямок. Варто, чи ні?

- Світан, ти справді даєш мені право вибору, чи тільки створюєш ілюзію? - сірі очі небезпечно блиснули, і я вже пошкодувала що спитала.

Фрим хмикнув. Смішок явно не вписувався з тим поглядом, яким на мене дивився. Чоловік досить неочікувано схилив одне коліно, обережно взяв за руку та гарячими вустами торкнувся долоні. Аж колінка підкосило! Якого морока сердечко так вистрибує?!

- Моя Евелін, ти єдина на всьому світі, хто має владу наді мною. Перед ким схиляю коліно, кого ціную та кохаю. Твій вибір у жодному разі не змінить цього факту.

Які солодкі та бажані слова. Легко можна піддатися звабі, однак його хтиві очі просто пожирали поглядом. Світан намагався бути стриманим, як і раніше, але зараз це виглядало дещо награно. Якось інстинктивно відчувала небезпеку, однак що можу вдіяти? Цей чоловік тривожив серце. Я знала - він більше не загнаний у кут раб, котрого викупила. Він - Фрим. Імпульсивний, ревнивий, жорстокий та агресивний демон, котрий з легкістю може обірвати чуже життя. Принаймні так записано в історії. Проте, не в моїх силах його відштовхнути. Хоча, ні. Не так. Я не хочу його відштовхувати!