32. Страта.

Руки крутило, а пальці заніміли, з уст вирвався стогін сповнений болю. Розплющивши очі намагалася зорієнтуватися, однак нудота дала про себе знати. Морок! Чим же вони мене таким вгріли по голові?!

З третьої спроби вдалося перекотитися на бік і з неабиякими зусиллями підвестися на коліна. Чому так складно, га?! Я сиділа в королівській темниці, без жодного джерела світла, закована в антимагічні кайдани. Просто чудово! Поруч лежала непритомна Катаріна, толку від неї отримала не так багато, як очікувала.

Десь поруч лунав чоловічий голос. У клітці навпроти горіли кристали світла. Приглянувшись, розгледіла дві чоловічі фігури. То був скований Клод та агар Лерен. Я намагалася, однак не змогла розібрати жодного слова. Зрозуміло лише те, що я у повній дупі! Клода катували й вигляд у нього був кепський. Моє життя висить на тонкому волоску міфічного єдинорога й от-от урветься!

- Отямилася!

Перед очима різко з'явився Лерен. Серце пришвидшило свій ритм, страх повільно пробирався крізь шкіру всередину. Невже прийшов мордувати? Я стиснула кулак з усіх сил, треба витерпіти. Не хочу помирати! Мій кінець не може бути таким!

- Бідолашна, Евелін! - зухвало почав. - Тобі добряче не пощастило. Ти обрала не ту сторону, на жаль. Я розумію, що так склалися обставини, саме тому дарую тобі легку смерть. Завтра вранці вас всіх повісять. - з насміхом виніс вирок.
- Ти збираєшся і короля повісити? - крізь страх промовила.
- Юліана? Він не король, а зрадник, котрий не заслуговує корони. Саме так напишуть в історії.
- Народ не погодиться. Аристократи не сприймуть таку криваву узурпацію!
- Миле дитя, я працюю агаром більше 20-ти років. Аристократи підтримують лише вигоду, а народ - героїв. Поки Клод ганявся за способом мене знищити, зовсім осліп на те, що коїлося у нього під носом.
- Як вам вдалося провести солдат у палац? Як ви провернули все це?!
- Ха-ха! Досвід має своє значення, хоча зізнаюся, ваша пара добряче мене здивувала. Навіть шкода, що ти Клоду дісталася. Бледа став моїм найсильнішим противником, наша боротьба тягнулася стільки років... Я довгий час вишукував слабкості, підсилав шпигунів, а потім зрозумів - усунути його може тільки смерть. За правління регента знайшлося безліч людей, котрі точили стріли на нього. Мені залишилося лише об'єднати всіх під спільною ідеєю. Пообіцяти золоті гори й все.
- Не можливо таке організувати, щоб ніхто не дізнався.
- Я планував захопити трон давно, люди чекали моєї вказівки, а я вичікував момент. Ну і коли настане вдаліший момент, ніж королівський бал з оголошенням регентової нареченої? Всі союзники Клода в одному місці - хіба не ідеально? Проблема Клода, він недооцінив силу моєї підтримки. Я зжив зі світу минулого короля і королеву, невже цього разу не впораюся зі шмаркачем Юліаном? - я шоковано хапала повітря. Це ж якою треба бути зміюкою, щоб провернути все це?! - Відпочивай. Завтра на вас почіпляють усі можливі ярлики зрадників і повісять - а я стану королем! На добраніч, раднице Евелін!

З кожним його словом морозець кидався по шкірі. Агар вийшов, а замість нього до темниці залетіло десяток вартових. Наче нам вдасться від кайданів звільнитися! Це сон, чи що? Кілька годин тому танцювала з Клодом, а тепер очікую смерті?! Що буде з сімейством Октар? Їх теж стратять? Певно Лерен заборонив впускати й випускати людей з палацу, щоб не поширювати новину про зміну влади й не викликати зайвих бунтів. Все оголоситься після смерті Юліана. Швидше за все рід Октар теж постраждає, хоча то вже на милість Лерена можна розраховувати. Дідько! Якби я могла вийти, щоб надіслати звістку. Можна було б підняти орден Лілових ірисів, оскільки їх командир тут. Моїх захисників дармоїдів сюди привести, Клодових захисників з помістя, Октари теж мали б втрутитися. Зібравши всі сили у нас може з'явитися шанс врятуватися. Ну, принаймні, зберегти Еллей. Але який сенс про це говорити, коли на мені антимагічні кайдани!.. Абсолютно безпомічна! Загнана у пастку! Яскрава кінцівка, чи не так?

Про що люди думають перед смертю? Про незавершені справи, недоказані слова, втрачені можливості? Кажуть, хтось згадує усе своє життя. Про що шкодує, про другий шанс... Цікаво, що буде з іншими радниками, котрих теж сюди кинули?

Я не змогла ні на мить заплющити сьогодні очі. В голові якась каша. Так дивно. Ніби розумію, що ще трохи й кінець. Однак на душі спокійно, ніби мене омине. Певно начитавшись дурнуватих казок в дитинстві мій мозок впевнений, що обов'язково прийде принц і врятує. Інакше не можу пояснити свого стану.

- Евелін... - прохрипів чоловічий баритон.
- Клод! - різко вскочила. - Ти як?
- Пробач мені, не варто було тебе сюди втручати.
- Що це з тобою! - зі сарказмом протягнула. - То був мій свідомий вибір. Я хотіла бути радницею. Ти тут ні до чого. Не збільшуй собі багаж гріхів. - намагалася підтримати.
- Г-г! - слабко сміявся.
- Роти позакривали! - гаркнув один з вартових.
- Я, мабуть, люблю тебе Евелін.
- Збочена у тебе любов, Клоде...
- Змовкли! - повторив вартовий.

Це було дивне зізнання і не потрібне. На дворі світало, про це сказали вартові. Засидівшись у комфортній темряві, світло сьогодні мало інше значення. Не можу сказати, що час пролетів доволі швидко, однак зараз його плин по особливому відчувався.

Вартові мовчки та без ввічливості потягнули нашу компанію на вулицю. Я глянула на Катаріну, котра в даній ситуації йшла з усією воїнською доблестю. О, це я теж втягнула бідолашну. Сиділа б собі, чоловіків по полю ганяла, а так...

Ми йшли попри королівський сад, він завжди здавався таким довжезним та заплутаним, тільки не сьогодні...

Перед палацом вже стояла маленька сцена, де висіло чотири петлі. Юліан вже чекав там. Над малим познущалися не гірше ніж над Клодом. Обличчя все синє. Бідолашний.

Довкола збирався люд, то все вояки Лерена, зрадники! Силоміць нас загнали на те підвищення накинувши кожному петлю на шию. Коліна помітно тремтіли, мій оптимізм випарувався. Тим паче після того, як Лерен вигукнув починати страту з мене, в думках нав'язливо вискакували рядки з молитви.

Мотузку туго затягнули, кілька разів щось там перевірили. А я вже мовчки благала вибити стілець з-під ніг! Це очікування нестерпне! Врешті Лерен дає знак рукою і мій стілець летить геть...