30. Нові здібності.

У повітрі запахло морозом. Настав час витягувати шубки й високі чобітки. Я підраховувала свої статки котрих з кожним днем ставало менше. Утримання дозволеної сотні захисників та ще морока. Мені б здалося отримати ще якийсь бізнес, але поки нічого не можу вигадати. Трохи підняла ціни на ювелірні вироби у своїх крамницях, завдяки чому закрила хвости. Наступного місяця витрати будуть у рази меншими, адже левова частка пішла на інвентар та озброєння.

Клод отримав дозвіл на шлюб від короля (хто б сумнівався), одразу на наступний день. Тепер чутки про наші романтичні відносини не просто плітки, а офіційна інформація. Логічно мій настрій колихався, як одинокий човен серед бурі. Весь Еллей обговорює відносини, котрих в реальності не існує! Мусила випити заспокійливе, бо нерви нікудишні.

Фух! Подихала, зібралася, а тепер за роботу! Я впевнена, що освоєння нової здібності допоможе повернути ситуацію в мою користь. Отож, поки дворецький збирав необхідну мені інформацію, наступні кілька днів ходила на роботу, а після практикувалася у магії. Пощастило, що у Клода теж були свої справи й мене ніхто не смикав.

Зізнаюся мені ще ніколи не було так важко опанувати чарами. Перша складність полягала у не розумінні цієї здібності. Чари ніяк не корилися моїй волі, бо я сама не знала чого хочу! Друга складність, без практики на людях процес схиляється до неможливих. Якщо в академії я тренувалася на дітях, бо вміння бачити емоції не загрожує нікому, то теперішня сила дозволяє впливати на чужу волю.

Мені довелося згадати кожне тренування чар і повторити, щоб переконатися у дієвості на теперішньому вмінні. Читка емоцій моя перша та найкраще опанована навичка. Разом зі зростом сил ця навичка покращилася, і тепер можу навіяти, на власний розсуд, сторонній людині кілька простих емоцій, типу: злість, прихильність, смуток. Однак з сильними магами воно не працює.

Ще одне вміння котрим погано володію - підміна спогадів, єдиний успішний випадок коли все спрацювало, як я того хотіла - на принці Морумі. Навіть на своїх слугах у помісті ця штука працювала усього один день, а на наступний всі спогади поверталися у норму. Скільки ворогів там собі нажила поки вчилася користуватися? М-м? Навіть пригадувати не хочеться.


Теперішня сила схожа на наказ. У мене все ще мало знань та практики. Як на мене, знайшовся досить толерантний вихід - практика на тваринах. У будь-якому разі краще, ніж на людях. Таким чином закупила десять собак. Милі та пухнасті не протрималися і тижня зі мною... На останньому песикові прийшло деяке розуміння. Я вважала що ця сила пов'язана з наказовою формою і повторювала те, що зробила у той вечір з Клодом... Однак собаки не Клод, і мій невинний наказ "сидіти", вбивав тварин через вагу магічного натиску...

Час спливав, а успіхів у контролю мало. Оскільки якусь зачіпку таки отримала, то перейшла до практики на людях, а саме - безпритульних волоцюг. Собакам потрібна була дрібка натиску, але через їхнє маленьке тільце я взагалі не відчувала скільки натиску вкладала. На людському організмі зовсім інша справа! На щастя бідолашного старця він залишився в живих після моїх експериментів, ще дав повною мірою зрозуміти специфіку нової сили...

Залишившись задоволеною результатом, я продовжила свої експерименти на слугах. Нове вміння певною мірою було досить небезпечним як для мене, так й інших. Якщо жертва виривається з під чар до того, як їх завершу, це відбивається на моєму фізичному стані. Якщо не розрахую магічний натиск правильно й дам більше ніж потрібно, то мізки опонента "сплавляться" й він загине, як то було зі собачками.

Сама сутність здібності, щось середнє між гіпнозом та контролем над розумом. Людина не втрачає власної волі, але запрограмована виконати мій наказ. Одна людина здатна виконати не більше двох наказів, котрі не шкодитимуть їй. Тобто змусити вмерти не вийде.

Цікаво, що жертва не пам'ятає момент коли потрапила під чари. Тому приховувати здібності досить легко...

- Ваша світлість, - завітав до кабінету мій дворецький, - все готово!
- Чудова робота, Саво. Повертайся до своїх обов'язків.

Чоловік з поспіхом мене покинув, а я розгорнула теку з інформацією котру той для мене підготував...

***************************

Вогнище у каміні тріскотіло й створювало затишну атмосферу. Нехай ці стіни ніколи не були мені домівкою та зараз, принаймні, впевнена що ніхто не зможе нашкодити. Ронни, як ніколи, низько кланялися та говорили вкрай ввічливо. Глянувши на них сьогодні, ніколи б не подумала, що ці люди здатні знущатися з дитини!

В помісті батька нічого не змінилося, власне як і сам Маркус. Мій візит став несподіванкою для сімейства Октар, однак батько й не думав відкласти свої справи, аби провести час зі мною. Задля ввічливості привітався і все... Що ж, мене вже нічим не здивуєш.

Я попивала теплий, трав'яний чай і чекала поки спуститься Огнеса. У сестри вихідні, отож вирішила навідатися до "кровиночки".

Дівчина не змусила довго чекати. У неї був привітний і легкий характер, такі люди по-особливому сяяли притягуючи до себе інших. Вони завжди знаходяться в центрі компанії, у них безліч вірних друзів, прихильників, їх люблять та оберігають. Через таких у повній мірі відчуваєш власну неповноцінність... Чи заздрила я Огнесі? Так. Ще і як. Лукаш і батько люблять її просто, тому що - вони сім'я. Мені ж доводилося зі шкіри лізти, або хоч краплинку уваги отримати. Коли думаю про це зараз, то розумію, наскільки жалюгідною була...

- Евелін! - усміхалася. - Рада тебе бачити, сестро! Після магічних змагань так раптово зникла, я навіть не встигла поговорити.
- Були справи, - долила собі чаю, - пробач.
- Та що ти, - її ніжний голос не вписується до тієї сили, з котрою вона тоді суперників розкидала. - Робота радниці не легка, я все розумію. То, як справи? Знаєш, в академії про тебе часто згадують викладачі, ставлять у приклад іншим. Ох, я так пишаюся, що моя сестра працює на короля! Ми ж ровесниці, хоча в це важко повірити. Ти немов два життя прожила. Так спокійна, елегантна, красива - просто еталон жіночності!
- Справді? - Огнеса з такою швидкістю щебетала, що маги-заклиначі позаздрили б.
- Ох! Ти, мабуть втомилася з дороги, підготувати кімнату для відпочинку?
- Не варто, я приїхала, щоб зустрітися з тобою. Хотіла потеревенити...

Бесіда вийшла досить веселою. Навіть не думала, що зможу з такою легкістю сміятися. Наш регіт зацікавив Лукаша, (власне він і був справжньою ціллю мого візиту), чоловік приєднався до нашої бесіди. Чашка за чашкою і час пролетів з неймовірною швидкістю.

Попрощавшись зі сестрою покрокувала до телепорту. Лкуаш мусив провести мене замість батька. Я очікувала від нього якихось кривлянь, або сарказму, та на мій подив він люб'язно підклав лікоть склавши компанію. Ми крокували удвох, жодних слуг, жодних зайвих...

- Евелін, - зупинився за кілька метрів до телепорту, - сьогодні я нарешті зрозумів одну річ. - що за атмосфера?! - Ти...- ковтав слова. - Пробач мені.
- Ого, - від здивування випалила. - За що?
- За все. Я зрозумів яким був дурнем в минулому. - він говорив щиро, я бачила. - Стільки разів знущався та принижував тебе. Винен. Пробач!
- Пф! Ти серйозно?! - ще стримувала гнів. - Хочеш мого пробачення? - кивнув головою. - Тоді подивись мені у вічі, Лукаш.

Як і думала, потрапити у свідомість сильним магам доволі складно, але не неможливо. Чоловік навіть не підозрював, наскільки згубним тепер став погляд в мої вічі... Фіолетові зіниці блідо засяяли, магія спрацювала!

- На коліна! - холодно наказала. Наш зоровий контакт не обірвався і його свідомість все ще була у мене. Чесно кажучи, в далекому минулому бажала йому смерті, але не мала змоги здійснити. А зараз варто тільки натиснути магією сильніше і все. Кінець...

Розриваю чари закінчивши на одному наказі. Лукаш ще не оговтався й не зовсім розуміє, що стоїть переді мною на колінах. Підходжу ближче, аби попрощатися:

- Знаєш, час коли мені потрібні були ці слова - давно минув. Одним словом минулого не виправиш, Лукаш.
Я випробувала свої сили, отож причин затримуватися не було. Активація телепорту. Сяйво. Дім.

- Підготуйте гарячу ванну, - першим ділом наказала слугам.

Коли настрій нікудишній, то ванна з келихом солодкого вина - найкращі ліки. Спустилася в погріб, дістала пляшку улюбленого напою... Навіює спогади... Погріб став особливим для мене місцем. Моя відрада та печаль...

Після водних процедур аж в голові пояснішало. Сьогоднішній день доволі плідний. З новою здібністю можна вважати розібралася. Мені...

- Як справи? - неочікувано пролунало з-за спини, аж сіпнуло.
- Фух! Клод! - видихнула.
- Не хотів тебе лякати, пробач.
- Як ти сюди потрапив?
- Тим самим методом, котрим ти приходиш у мій кабінет.
- Ледь душу небу не віддала! - обурено промовила. - Що сталося?
- Не обов'язково щось має статися, аби я навідався до своєї нареченої, - лукаво усміхнувся.
- Трохи пізня година для приймання, Клоде. Що сталося? - холодно повторила.

Чоловік обережно торкнувся руки, повільно провів пальцями вниз, зупинившись на долоні. Дотик був надто ніжним, надто легким, надто невагомим. Врешті Клод дістав перстень і з тою ж ніжністю натягнув мені на палець. Після цього в його очах загорівся дивний вогник...