28. В обіймах регента?

- Моя пташечка забула з ким розмовляє? - випустив частину сили, щоб нагадати про різницю між нами. - Ти ж не забула про мою репутацію?

Є дві речі, котрі ненавиджу в людях. Перше - коли не знають свого місця. Друге - коли чіпають Моє! І трапляються ідіоти, котрі одразу порушують й те, й інше.

Склянка з-під шампанського тріскає в руці не витримавши мого споганеного настрою. Схоже король Оріону надто самовпевнений, якщо після безмовного попередження дозволяє собі вже третій танець з Евелін. Чим довше спостерігав за ними, тим швидше закипала кров! Може просто вбити його? Невже Оріон не знайде нового правителя? Поставлю тому 8-річний шмаркачу регента, та й мінімум на десять років матиму ще одне королівство у підпорядкуванні...

- Шановний гість, - перелякано вигукнула слуга, - ваша рука! - уламки склянки врізалися у шкіру й кілька цівок крові крапала вниз трохи заляпавши плитку. - Дозвольте вам допомогти.
- Зникни! - рявкнув до неї.
- Але ж...
- Не люблю повторювати!
- Що трапилося? - голос з далеку.

Евелін якраз поверталася після танцю, а Хельгу з усмішкою на обличчі її проводжав. Бісить?! Певно вони бачили цю сцену зі слугою... Евелін швидко наблизилася. Її блакитні очі дивилися то на мене, то на фернесу. Невже хвилюється?

- Ваша темність, - схилила голову з проханням, - мій Друг, - наче ножем різало слово, - поранився. Я схвильована й мушу оглянути його руку. Пробачте, якщо це погано вплинуло на загальну атмосферу.
- Все добре, не хвилюйся. - його пустотлива рука потягнулася до маленької долоні Евелін. Цілунок в пальці, як остання перепона, що тримала мою лють під контролем. - Чекатиму вашого повернення, танці з вами приносять мені одне задоволення, чарівна Евеліно.

Реакція Евелін, як завжди, було спокійною. Її впевнений погляд та строгий вираз обличчя завжди приємно холодить. Жінко вклонилася і ми покрокували у кімнату відпочинку. Йшли мовчки. Не знаю, які думки в її голові, а от я згорав... І горів не тільки люттю, це почуття набагато гірше... Серце стискали невидимі ланцюги, легеням не вистачало повітря, Ревнощі травили кров. Я нічого не бачив і не чув, крім тендітної спини та спокійного подиху жінки, що йшла поруч. Це зводить з розуму! Хочу придушити її й водночас пристрасно цілувати.

- Ти навмисно? - прошипів їй в обличчя, коли переконався, що у кімнаті ми самі.
- А? - здивовано глянула та продовжила шукати щось у серванті.
- Навмисно доводиш мене до кипіння, стерво?
- Чесно не знаю про що ти.

Жінка знайшла стареньку аптечку котрою певно кілька років не користувалися. Дістала бинт, ножиці, кілька пляшечок, все виклала на стіл та вмостилася на диван.

- Що вас зв'язує з Хельгу, коли той чіпляється до тебе, немов ціп'як?!
- Сядь поруч, - ігнорувала мої слова. - Хочу оглянути твою рану.
- Він поцілував твої пальці*! - мене вже не зупинити. Їдке відчуття ревнощів вже втерлося всередину. Воно не давало змоги заспокоїтися, чи то зберегти холодну маску байдужості. - Відколи ви стали такими близькими?
- Сядь!

Блакитні зіниці засяяли, у вухах дзвеніло. Я нічого не встиг зрозуміти, як вже сів та простягнув свою поранену руку. Шоковано глянув на Евелін очікуючи пояснень, однак у неї вигляд точнісінько як в мене. В повітрі вловив нотки магії, котрі з неймовірною швидкістю зникали. Це були чари Евелін, але як її вдалося?

- У тебе з'явилися нові сили? - надто очевидно, навіть питати не варто було.
- Вперше вдячна тобі за вміння швидко розхитувати мене на емоції!

Жінка взялася витягувати шматки скла з моєї долоні та обробляти рану. Я мовчки спостерігав за її плавними рухами та виразом обличчя. Той буревій з емоцій різко зник. Злість якось підозріло розчинилася, наче і не було. Моєю увагою повністю заволоділа жінка поруч... Довгі вії, рум'яні щоки, маленькі вушка, чутливі губи... Красива... Дуже гарна. Дідько! Наче побачив її вперше! Вона ж навіювач, може це все дія чар? Та ні, я ж відчуваю будь-який вплив магію на собі.

- Готово. - зав'язала пишний бантик після перев'язки.

Евелін підвелася й хотіла йти, однак руку сама потягнулася її зупинити. Трішки сильніше смикнув і вже сидить на моїх колінах. Слабка та беззахисна в моїх обіймах. Мені варто її вбити, знищити до того, як стане надто пізно... Мммм. Такий солодкий та приємний запах. Важко втриматися.
- Ти що робиш? Пусти! - зашипіла маленька.

Все ж пізно.
Не можу відпустити... Пригорнув ще тісніше до себе. Морок! Яке ж приємне відчуття! Хоч цілий день так би просидів.

- Клод, відпусти мене поки не скористалася чарами! - з усіх сил смикалася, однак безрезультатно.
- Ха-ха! Мене лише заводять твої погрози, - прошепотів на вухо. Певно знизу відчула доказ моїх слів і притихла. - Ще трохи...
- Що?
- Дай мені ще трохи насолодитися теплом.

 

Примітки:

Можливо не всі знають...

Цілунок в руку - досить неоднозначний вид поцілунку, оскільки багато хто вважає його досить старомодним способом прояву уваги. Однак, як і раніше, поцілунок у руку більшою мірою свідчить про шанобливе ставлення чоловіка у відношенні до жінки і є одним з формальних видів поцілунку.

Цілунок в пальці - досить інтимний жест, прояв близьких стосунків, ніж формальної ввічливості.

Цілунок внутрішньої частини долоні - ще інтимніший жест. Так чоловік показував свої почуття, цим він безмовно казав що "бажає вас".

 

Евелін Октар

В обіймах Клода не так вже й погано. Його сьогоднішня поведінка вийшла за межі звичної. Втратив контроль в бенкетній залі й розфарбовував усе довкола в чорний колір негативних емоцій. Певною мірою на мені лежала якась частка провини, мабуть... Але звідки мені було знати, що та слабенька симпатія, котру колись побачила, зможе викликати такий буревій з ревнощів та злості?!

- Ти мені навіть не подобаєшся, Клод. - я сиділа спиною до нього й не бачила що там на обличчі, але відчула як напружилися чоловічі груди. Мовчить. Лише його руки обійняли сильніше. - Та й твої власні почуття далекі від нормальних.
- Чому?
- Бо від них тхне пітьмою! Твоя прихильність швидше лякає, ніж приносить радість.
- Мені байдуже що ти думаєш, я більше не опиратимусь власним бажанням.
- І це слова регента? - у відповідь тиша. - Клод? - знову мовчання. - Ц! Божевільний!

Я втомилася. День склався насиченим на події. Примирившись зі ситуацією обійми вже не викликали такого негативу. Було...тепло? Думаю саме так. Зручно і тепло. Позіхнула. Очі повільно заплющувалися, мене хилило спати. Нічого ж не станеться, коли задрімаю так?