26. Пошук шляху.

                                **********************

"Поки дівчисько відпочиває та веселиться зі своїм ручним псом, я тут за двох працюю!" - гнівні думки продовжували вирувати у голові Клода. Кожного разу, як чоловік засиджувався над документами, згадував обличчя Евелін. Його дратувала одна думка про неї! Проте, якби регент не опирався собі, не міг  її відпустити. Кожного дня шукав нове виправдання, чому думки повертаються до темноволосої дівчини. "Ні-ні. Це зруйнує план! Після того, як витратив стільки часу та зусиль, не вигідно її відпускати". Попри усі давні упередження, успіхи Евелін можна вважати чимось неймовірним. Клод це прекрасно розумів. Йому не складно було підшукувати вагомі причини, чому саме Евелін.  Її харизма, хитрість та вміння швидко адаптовуватися зіграло королівству на руку. Зараз вона залишалася найважливішою шаховою фігурою у його руках. І, хоч Клод не дуже старався знайти причини її замінити, та Евелін чудово виконувала свою роль. Тому витівку з неочікуваною відпусткою можна раз і пробачити. 

- Ваша світлість, - схилив голову слуга.
- Доповідай. - у звичній манері наказав регент.
- Все йде за вашим планом.
- Чудово! Ще щось? - Клод бачив, що слуга хоче ще щось сказати.
- Приїхала її темність Тань'я, що накажете?
- Пусти, давненько не розслаблявся.
- Тоді дам вказівку слугам, щоб підготували спальню.
- Не варто, скажи нехай сюди йде.

Слуга кинув погляд на шкіряний диванчик в кутку кабінету, поцокав язиком, але більше не промовив ні слова. Чоловік прекрасно знав про не простий характер господаря та його зневажливе ставлення до не корисних йому людей. 

Клод відклав документи й відкинувся на кріслі. У його голові з'явилися спогади з тих кількох ночей проведених з Тань'єю. На обличчі розцвіла лукава усмішка. Давненько у нього нікого не було, часу критично бракувало на сон, не те що розваги. Сьогодні він вперше був радий  такій настирливій жінці, котра так влучно підібрала момент.

                        **************************

Евелін Октар

Сонце стояло високо у зеніті, а я все ще не могла повірити... Його нема. Світан зник. Він не пішов, полетів, чи телепортувався... Просто зник! Прямісінько в моїх обіймах! Раз! І порожнеча. Навіть той зачарований кристалик не допоміг. Містика якась!

Морок його б взяв! Чому так боляче? Мої чари можуть притупити фізичний біль, але безсилі проти душевного...

Здається в погребі є якась випивка. Приглушувати біль алкоголем така собі ідея, однак іншої у мене нема. Першим в розхід пішло бочкове вино. На голодний шлунок багато не вип'єш, отож відрубало швидко. Слуги потім знайшли та віднесли до спальні. Я погано пам'ятаю цей момент, як і решту наступних днів. Після вина перемикнулася на міцніші напої, правда їх у мене було не багато. Алкоголь закінчився, але краще не стало. Відпустка підбігала кінця й потрібно повертатися на роботу...

Думки вирували у голові зі шаленою швидкістю. Йшовши довжезними коридорами палацу я вкотре озиралася назад. Звичок не так легко позбутися, інакше б люди не знали що таке залежність. Світана дійсно немає, я знову сама... Високі стіни королівського палацу, за котрими колись марила, зараз викликали гнів та нудоту. Чергова рада, дріб'язкові питання, короткі сварки, нічого не змінилося... Король сказав кілька слів для мене, побажав плідної праці після відпочинку. Угу. Кожен епізод з життя здавався сірим. Втрата захисника стала вагомішою, ніж собі уявляла...

Сьогодні не бачила Клода, а нам варто зустрітися. Чоловік однозначно розгніваний після моєї тривалої відсутності. Вирішила ввечері таємно до нього телепортнутися. З одноразовими кристалами телепорту більше нема проблем, адже гроші мають велику силу.

Звісно, якщо регент не з'явився першим, то можна не квапитися з візитом. Але мені до нього треба! Це божевілля, однак він кине мені чергове завдання з великим ризиком і я нарешті зможу трохи забутися. Сконцентруватися на якійсь цілі, а не на своїй втраті. Здається з таким успіхом знайшла якийсь адекватний шлях, аби не втратити здоровий глузд...

В лігво регента потрапити не легко. Захисні чари вищого рівня, купу захисників, вартових. У мене є від Клода своєрідний пропуск, котрий переносить одразу в його кабінет, оминаючи захист, щоб ніхто з жителів помістя не знав про мене.

Приземлившись в центрі кімнати одразу поглядом шукала чоловіка. Довкола увімкнені нічні кристалики, що створюють інтимну атмосферу. І тільки в голові промайнула ця думка, як роздався жіночий стогін задоволення. На тому шкіряному диванчику, де ми з ним колись випивала, сьогодні вигиналася сексуальна краля. Довгі, кучеряві пасма, привабливо розкидані по плечах, спині. Частину волосся чоловік намотав собі на руку, щоб жінка не мала змоги опустити голову. 

Клод, ясна річ, одразу помітив мою присутність, але продовжував удавати що це не так. По шкірі пробіглися сирітки, мене шокувала картина, але не на довго. 

Це чергова гра від нього? Навіщо змушувати бачити подібне? Я не рухалася, чекала на дії Клода.  Через кілька секунд і сама жінка помітила, що людей в кабінеті збільшилося.

Краля підняла свій здивований погляд шоколадних зіниць на мене, але не встигла вимовити жодного слова. Нам з регентом не вигідно розголошувати про свої "стосунки", подумала я і зачарувала красуню. Кілька секунд, щоб потрапити у її свідомість, стерти не потрібний епізод та навіяти ілюзію. Її тіло розм'якло й Клоду довелося вложити жінку на диванчик. 

​​​​​Він важко видихнув, рукою скуйовдив волосся, а вже після повернувся до мене:

- Що ти з нею зробила? - спокійно запитав.
- Навіяла ілюзію гарячої ночі з тобою, після якої вона, - кивнула на тіло, - прокинеться зранку.
- Якби знав що ти так швидко навідаєшся, то впорався б швидше. - доволі кумедне виправдання.
- Якби ти сьогодні з'явився в палаці мені б не довелося сюди приходити.
- Робиш з мене винного? - усміхнувся чоловік та наблизився.
- Тобі зручно? - опустила очі нижче торсу натякаючи на його оголеність.
- Зручно, це ж не я увірвався до чужого дому. - відчуття сорому йому взагалі знайоме?!
- Для себе ж гірше сперечатися з тобою! - втомлено видихнула. - Хотіла сказати, що повернулася та очікую твоїх наказів. - випалила головне.
- Не відводи від мене погляд, коли розмовляєш. - різко заявив той. Його ігри мене особливо не хвилювали, тому сміливо заглянула регенту у вічі. - Що ти зробила зі собою, аби за такий короткий термін настільки зростити свою магію?
- Не розумію про що ти? - вдавала дурненьку.
- В повітрі не залишилося жодного сліду користування чар, але хвилину тому ти прокралася в голову Тань'ї, стерла частину спогадів і замінила їх на ілюзію. У повітрі мали б залишитися залишки магії, проте їх нема. Це можливо тільки людям з високим магічним потенціалом та ідеальною концентрацією. З концентрацією у тебе не було проблем, чого не скажеш про силу. Тому, звідки, Евелін?
- Ха-ха! - дзвінко зареготала. - Раніше ти особливо не цікавився моїми магічними здібностями.
- Бо раніше їх у тебе майже не було!
- Не було кажеш... Якщо мова про навіювачів, то що реального ти знаєш про нас? М? Ніколи не задумувався, чого такі слабкі маги завжди є серед знаті? Чого не було жодного випадку в королівстві, коли навіювач проводив дуелі? Чому ти, Клод, ніколи не звертав уваги на цей непримітний клас магів? Невже в цьому королівстві є щось, про що ти не знаєш та не контролюєш? - немов змія нашіптувала.

Його рука потягнулася до моєї шиї і я дозволила себе схопити. Пальці повільно стискали горло, але не боляче, ніби вишукували мій поріг. Його емоції були під контролем, тому мені було важко щось прочитати. Однак, чоловік сам проситься, аби поставила на нього чергову мітку приросту сили. Поки його голова сприймала попередню інформацію, я спокійно наклала своє улюблене заклинання...