24. Місія виконана!

Я попивала холодний чай, куштувала смаколики приготовані королівським пекарем та насолоджувалася ранковою свіжістю крізь прочинене вікно. Через кілька годин, разом з агаром Реяном, маємо відправитися до магічної академії ім. Аскхар. Не знаю, чи це регент вплинув, аби першою відвідали саме цю, чи то збіг обставин. Проте, радники підняли шуму після прийняття закону. Ці пихаті павліни вважали пошук молодих талантів - марною тратою часу. Врешті король вимушений поступитися і замість чотирьох представників по обидві сили, їде тільки двоє людей. Одноголосно обрали наймолодших кандидатів...

Не знаю, які методи використовував Клод, та зіграно чисто. Ніхто і гадки не має, що стали жертвами маніпуляцій регента.

За дверима пролунав стукіт, але я вже знала хто там. До кімнати повільно увійшов Світан, зупинившись десь на половині шляху до мене. Його сірі очі горіли радістю на фоні смутку.

- Хіба я не відправила тебе відпочивати? - одразу невдоволеним тоном почала. - Чому в тебе такий зморений вигляд? - блідий колір шкіри та синці під очима мене щиро здивували.
- Я не можу відпочити коли далеко від вас. - схилив голову захисник.
- Буду поганою хазяйкою, якщо не даватиму тобі вільного часу. Я ж пообіцяла, що піклуватимуся про тебе, якщо вірно служитимеш.
- ...Евелін... - не почула речення.
- Досить бубніти! Підніми голову! - роздратовано наказала. Світан різко розправив плечі та заглянув у вічі. Його холодні, сірі зіниці немов просили мене дати тепла. Ненавиджу такі погляди, коли люди безмовно очікують чогось від тебе. - Підійди.

Чоловік наблизився покірно виконавши наказ. Я дістала з шухляди з-під стола тоненьку грамоту, де жирними, чорними літерами було виведено його ім'я. Підвівшись, вручила документ котрий обійшовся в кругленьку суму.

- Зореян Світан, відтепер ти офіційно позбувся тавра раба! - урочисто промовила.

Чоловік кілька разів пробігся очима по тексту, але серйозний вираз обличчя ніяк не змінювався. Щиро усміхнувшись у відповідь, намагалася цмокнути Світана у щоку.

- А ти підріс... - якби не тягнулася діставала лише ключиць.

Не зовсім зрозумівши мого наміру Світан приобняв за талію та поцілував в уста. Ніжно-ніжно. З особливою обережністю провів язиком по нижній губі, легенько прикусивши. Гарячі, чоловічі уста продовжували зваблювати. Невинна ласка запалювала все яскравіший вогник жаги.

Подих перехопило. Я тремтіла у його міцних руках! Як глина вигиналася коли чоловічі пальці вимальовували хитромудрі доріжки на моїй спині. Світан певно єдиний з ким дозволяла собі не думати, кому могла показати слабкість, перед ким не потрібно було грати певну роль...

Цілунок припиняється у самому розпалі. Настільки швидко та неочікувано, як і почався. Чоловік відсторонюється захекано зробивши кілька кроків назад. З моїх уст мимоволі виривається розчарований стогін.

Кілька хвилин ми втамовували подих, кидали шоковані погляди один на одного та намагалися удати, наче нічого не сталося.

- У нас сьогодні насичений день, - випалюю, - мені потрібно перевдягтися. Маєш годину вільного часу. Зустрінемося біля порталу.

Світан майже одразу вилетів з покоїв. А я зніяковіла після випалених фраз. Це звучало настільки жалюгідно, що хочеться зникнути! Рум'янець на щоках ще довго не сходив. Поки перевдягалася намагалася усіляко перекинути увагу на щось інше, однак думки все одно поверталися до цілунку та його закінчення...

Як обіцяла, через годину була зібрана. Слуги заплели коси, нанесли легкий макіяж. Для виходу до академії обрала чоловічий камзол з орнаментною вишивкою у зелених тонах. Широкі, довгі сережки з масивним камінцем, прекрасно поєднувалися з одягом та виділяли колір очей. Закриті туфлі на підборах додавали суворому образу жіночої елегантності.

Агара Реяна теж супроводжували двоє захисників, отож наша делегація з боку виглядала не бідно. В академію ми телепортувалися через головний вхід, де нас вийшли зустрічати ректор та кілька вчителів. Після довгої промови, котру вже набридло слухати нас провели на трибуни тимчасової споруди, в центрі котрої проводилися магічні змагання. Найкращі учні академії вистроїлися в лінійку очікуючи початку змагань. Ректор знову завівся з промовою, тому в мене було вдосталь часу, щоб перерахувати всіх учасників та поглядом знайти свою жертву.

Як казав Клод, сина Лерена впізнати не складно - копія батька. Що ж, сподіваюся малий талановитий і мені не доведеться вигадувати хитромудрі плани, аби вчепити на нього кристалик.

- Нехай переможе найталановитіший! - нарешті завершив проповідь ректор.

Наступні кілька годин ми спостерігали за яскравим шоу магічних талантів. Академія продовжує носитися зі стихійниками, повністю ігноруючи інших магів. Ще нульові користуються популярністю, однак в нашому королівстві їх вкрай мало.

Моєму компаньйону подобалося дійство, в його емоціях вирував захват. Мене ж ніщо серед продемонстрованого не здивувало. Тим паче половину учасників знала. Єдиною цікавою магічкою, котра прикувала мою увагу - Огнеса. Сестра в точності повторювала складні заклинання Лукаша, котрі вивчаються на останньому курсі. Переплітала чари кількох стихій одночасно, що теж потребує неймовірної концентрації та балансу. Якщо вона розвиватиме це чуття, то хтозна чи не обскакає брата по силі...

Турнір закінчився, як не дивно, перемогою Огнеси. Син Лерена потрапив у трійку, чим полегшив мені роботу. Нам з Реяном потрібно зрівняти свої шкали фаворитів та відмітити талановитих учнів. З подивом зрозуміли, що листи були однаковими, навіть спірного учасника не знайшлося. Король наказав дарувати таким талановитим магам особливу грамоту, чим ми зараз і займаємося.

- Огнеса з роду Октар! - урочисто почав Реян. - Ваш талант не міг бути не оціненим! Від імені короля, візьміть почесну грамоту!

Сестра час від часу поглядала у мою сторону, однак мені не до цього. З агаром чергували вручення грамот і я сподівалася потрапити на малого Лерена, котрий, до речі, носив теж ім'я, що й батько.

Мені поталанило зачитувати малого, однак Реян, з якогось дива, сам вручив йому грамоту! Так нахабно відібрав шанс вчепити на того кристалик!

Церемонія вручення закінчувалася і нам варто було повертатися в палац, але допустити цього не могла.

- Дозвольте сказати кілька слів. - попрохала ректора. Чоловік схвально кивнув, певно очікував від довжезної промови... - Цей день назавжди увійде в історію, я перший день, перших магічних змагань Еллею! Ви, наші дорогоцінні маги! Наша гордість! Наше майбутнє! Хочу від щирого серця привітати усіх учнів академії. Думаю, прекрасним завершенням дня стане бал. Отож чекаю усіх учнів в актовому залі академії після заходу сонця.

Молодь підтримала бурхливими оплесками, однак вчителі не розділили їхнього захвату. Одразу після моїх слів до мене наблизився ректор з питанням:

- Про який бал мова, ваша світлість? Ми нічого такого не організовували.
- Так організуйте! - наказала.

Ректор був добрим чоловічком і неупередженим до учнів. Я частенько сиділа у його кабінеті за погану поведінку. Однак він рідко карав мене, як і моїх кривдників власне.

Важко видихнувши ректор, разом з вчителями, поквапився готувати місце для святкування.

- Навіщо все це? - тихо запитав, коли всі пішли. - Хіба ти не втомилася від цієї дурнуватої примхи короля?
- Реян, відколи ви дозволяєте собі такі необережні слова? - усміхнулася.
- Евелін, не знаю що ти задумала, але я не збираюся тобі підігрувати. Бал не входив у мої плани, тому покидаю тебе.

Агар ввічливо вклонився і покрокував у напрямку телепорта. Я залишилася у компанії Світана, як зазвичай. Ми гуляли зеленими доріжками академії розмовлявши про щось своє:

- Що скажеш про сьогоднішній турнір? - підняла очі.
- Нічого особливого, крім вашої сестри.
- Огнеса дуже талановита, істинна донька роду Октар.
- Ви теж Октар, нехай і не по крові. - розвеселив цим твердженням.
- А як тоді? - після дзвінкого сміху запитала.
- Ваш вольовий, сильний, нескорений дух говорить за себе. Ви не схожі на звичайних магів...
- Як це розуміти? - усміхалася.
- Ти обрала складний для себе шлях, Евелін. Але таким був саме твій вибір! І знаєш, чим більше на твоєму шляху труднощів, тим яскравіше сяєш. Такий спокусливий та грішний вогонь, що стає згубою для необережних душ...

Перш ніж встигла зрозуміти усю метафору Світана, нас покликали до актового залу. Приготування нашвидкуруч мали чудовий вигляд. Не знаю хто зорганізував стільки прикрас, випивки та солодощів, але спрацьовано оперативненько!

Я не вважала за потрібним перевдягатися у сукню, тому залишалася у тому, що є. Правда учениці академії залишатися у формі не захотіли, отож зал поступово наповнювався пишними та не дуже вбраннями красунь. Серед цього вбранства чоловіки попросту губилися. Я всілася на м'який диванчик з гарним кругозором на танцювальний зал і виглядала свою жертву.

- З тобою все добре? - помітила важке дихання свого захисника.
- Так, не хвилюйтеся...
- Після балу відправлю тебе відпочивати, маєш кепський вигляд.

Серед учнів нарешті натрапила на малого Лерена! Мені потрібна була якась причина, аби торкнутися хлопця. В голову стрельнула одна ідея. Для цього розрахувала необхідну відстань до музикантів та навіяла одному зіграти білий танець. Компанія музик швидко підхопила всім відому мелодію, а я поквапилася до своєї жертви!

Малий явно не очікував такої уваги з мого боку. Коли подала тому руку, ще якийсь час здивовано кліпав очима.

- Ого, Лер! - хтось з його друзів вигукнув. - Оце пощастило! - штовхнув малого мені на зустріч.

Є! Ми закружляли в танці. Лер чудово танцював. Правда за увесь танець не подарував мені жодного погляду. Хах! Це трохи бентежить моє жіноче "я", однак моя місія не у зваблені юних орлів, а в активації нового пристрою. Кристалик запрацював, отож могла зі спокійною душею повертатися до палацу.

Танець підбіг кінця. Ми вклонилися одне одному і я покрокувала до диванчиків, де залишила Світана. Мій настрій покращився, отож йшла з посмішкою. Однак усміхалася не довго... Танцювальний зал накрила хвиля жаги до вбивства. Чиїсь почуття мали таку силу, що перекривали почуття усіх інших гостей. Я схвильовано шукала очима джерело і повірити не могла! Це Світан!

Його очі заполонила пітьма, на скроні з'явилися якісь символи, а риси обличчя загострилися. Я вперше навмисне зазирнула у його свідомість, аби зрозуміти, що трапилося. Але марно... Там порожнеча. Здавалося переді мною стоїть звір, а не людина. Його жага до вбивства посилювалася і мене охопив страх. Я на кілька секунд завмерла в очікувані. Що за чортівня?!