23. Вечір діалогів.

Що це з ним? Наче нормально спілкувалися, знайшли якусь ниточку порозуміння. Чому все знову повертається до старої драми?

- Лукаш, брате, я і гадки не маю, що тобі стрельнуло в голову. Може поясниш?
- Хоч розумієш, як я хвилювався?! Як мене мордувала совість?Думав, через мене тебе отруїли! На якусь мить повірив, що тебе не повернути... - його очі розчервонілися, немов от-от заплаче. - Але в реальності, то все твоя чортова гра! - репетував мов навіжений. - Ти обдурила: мене, гостей, регорнна, цілителів, всіх! У голові не вкладається.
- Припини кричати, хтось почує, - спокійно промовила та простягнула долоні до його обличчя. - Твоя злість викликана грою, чи власною слабкістю, через котру й потрапив у мої тенета? Тебе обурює факт сплетеної інтриги, чи факт того, що ти не настільки розумний як вважав? - які іронічні запитання.

Лукаш уважно вдивлявся у вічі, ніби шукав там відповіді. Проте, я надто добре його знаю. Він нізащо не зізнається у своїх слабкостях. Цей чоловік, нехай розуміє, але визнавати програш не стане.

- Евелін, - слізно протягнув ім'я, - я справді... - накрив долонею мою руку й на мить заплющив очі. - Справді хвилювався за тебе. Невже ти цього не бачиш?
- Лукаш, я навіювач! - з насмішкою відповіла. - Бачу все що пов'язане з почуттями людей. Однак, мені не потрібна магія, щоб розібратися у наших відносинах та власній цінності для тебе.

Мої слова немов ошпарили його, він відсахнувся зробивши кілька кроків назад. Це дивне явище, адже переді мною один з найсильніших магів королівства, впливовий та розумний чоловік. Чому ж зараз він має вигляд ображеного цуцика?

- Що з тобою, брате? - процідила останнє слово. - Сердечко заболіло? Совість заграла? Припини корчити цю жалюгідну гримасу! - злісно випалила. - Наш договір виконано, міг би мені подякувати.
- Як мені дякувати, коли це обійшлося такою ціною?! Ти могла постраждати!
- Лукаш, - його цинізм добряче роздратував, - не удавай, наче переймаєшся за мене. Свою рідну сестру ти й не думав втягувати у це дурнувате діло. Хоча як маг вона і сильніша, і нашкодити їй значно важче. Я ж - навіювач, слабка магією та тілом. Єдина зброя котрою володію - хитрість. Чого ти взагалі від мене чекав?!
- У цьому й справа! - крикнув. - Явно не очікував, що ти ризикуватимеш собою. А я сивітиму через це!

Якого дідька маю все це вислуховувати?! Я чудово контролювала ситуацію. У персні були ліки в разі потреби, а мій теперішній рівень магії залишалася схованим козирем, завдяки котрому могла б вплинути на свідомість кількох людей. Мені вдалося витягнути з вечора максимальну користь, з використанням мінімальних ресурсів!

- Облиш мене! - роздратовано гаркнула. - Не маю жодного бажання продовжувати суперечку. - вказала Лукашу на вихід.

Чоловік зі злістю гримнув кулаком по стіні та зник у своєму телепорті. Я залишилася сама, принаймні так думала. Перш ніж встигла розслабитися відчула чужі емоції. Різко озирнулася в пошуках джерела. Крізь темряву світилися багряні зіниці, спокійно спостерігаючи за мною. Я злякалася. Здалося що то породження мороку, котрі вкрай рідко з'являються у нашому світі. Звіроподібні монстри з жагою до вбивств усього живого. Але, на щастя, помилилася.

- Клод! - зашипіла на регента. Приховав присутність магією через що й не одразу помітила, як він опинився тут.
- Навіть не сподівався тебе налякати. Люди частенько роблять компліменти моїй зовнішності. - провів рукою по свіжій щетині.
- Хех! - усміхнулася. - Побачивши два червоних вогники у пітьмі, хто не злякається?
- Ти зустрічала породження морока?
- Якось бачила на чорному ринку. Не надто гарна тварюка. - чесно відповіла.
- Наші предки з ними воювали й перемогли. Відчуваєш яка різниця у силі?
- Тоді часи були інші... Так чого ти приперся?! - повернулася до головного питання.
- Мені було цікаво куди ти зникла, а ще я скучив.

Мене веселив його тон. Клод лукавив, йому однозначно щось потрібно. Поки чоловік оцінював ситуацію - увімкнула нічник, аби в кімнаті стало світліше. Пропонувати щось випити не було бажання, тим паче після бурхливого вечора. Отож пройшлася до спальні й перед дзеркалом почала повільно знімати прикраси. У відбитті слідкувала за руками Клода. Той не збирався говорити справжньої причини візиту.

- Скажи вже правду, - спробувала натиснути.
- Хіба ти не відчуваєш людей? Хіба я збрехав?

Чоловічий погляд пройшовся по оголеній спині. Я чітко бачила, як його криваві зіниці повільно спускалися все нижче і нижче, зупинившись на сідницях. Для забави загорілася ідеєю подражнити його. Отож, спустила пальці на застібки, котрі доріжкою спускалися по поясниці та розстібнула половину з них, все ще спостерігавши за чоловіком у дзеркалі. Збудження, котре чоловік з усіх сил намагався контролювати, врешті, вирвалося на волю, заполонивши собою інші емоції.

З усмішкою на обличчі я обернулася до чоловіка, аби продовжити цю інтригуючу гру.

- Ще трішки, Клод, - спокусливо почала, - і ти забудеш навіщо сюди прийшов. - мій дзвінкий сміх заполонив спальню та трохи остудив чоловіка.
- І справді... Гкхм! Якщо пам'ятаєш, то кілька днів назад король прийняв новий закон про критерії відбору до академії. Там є кілька пунктів, один з котрих - проведення показових змагань. Талановитим магам король пропонуватиме робочі місця у столиці.
- Щоб справа не закінчилася корупцією ми запровадили, аби комісія, котра спостерігатиме за змаганнями кожного року змінювалася.
- Цього року ти в цій комісії, треба скористатися. - простягнув кілька дрібних камінців. - Це таємна зброя королівства, на зворотній стороні заклинання активації. Треба, щоб кристал торкнувся шкіри носія, і ми зможемо слідкувати за кожним кроком, чути та бачити усе що з ним відбувається.
- Яка цікава штучка. - ніколи не чула про таке раніше. - А що відчуватиме носій? Як дізнатися, чи не стала жертвою такого ж заклинання?
- Про цей винахід ще ніхто не знає. Кристал діє не більше семи днів, а після руйнується. Можна самому його знешкодити, якщо пропустити крізь тіло великий об'єм природної магії. Як виявити його на собі та інші способи знищення - ще не вивчені.
- А це точно безпечно? - засумнівалася.
- Я ж не на тобі випробую, - зашкірився чоловік. - Вчепиш пристрій на сина Лерена, він вчиться у тій же академії котру ти закінчила. Перший курс.
- Вважаєш, що Лерен ділиться своїми таємницями з третім сином?
- Хлопчак талановитий і радники його помітять. Після змагань учасників відпускають додому на кілька днів. Можливо нам вдасться почути щось цікаве від інших людей помістя, або ж побачити. Чом би не скористатися такою можливістю?
- Зрозуміла. Зроблю все відмінно, ти ж знаєш, - кокетливо протягнула. - Розмова закінчена? Я можу продовжити роздягатися?

Ніздрі Клода злісно напружилися. Мені приносило особливе задоволення дратувати цього небезпечного чоловіка. Навіть не знаю в який момент мій панічний страх перед ним, перетворився у це дивакувате бажання. Певно з того часу, як він зізнався у своїй симпатії...

- Евелін, - немов голодний звір гарчав, - колись ця гра закінчиться! Я, або задушу тебе, або поселю у своє ліжко.
- Дивні у вас погрози, шановний регент. Буду чекати з нетерпінням, хоча ми обидвоє знаємо - твоя ціль, важча бажань.

Клод зник у темному тумані, так само неочікувано, як і з'явився. На кінець кинув, аби була обережна з братом. Певно чув якусь частину попередньої бесіди.

Мені до бісиків цікаво, які цілі той переслідує. З кожною розмовою я закидаю кілька гачків, щоб витягнути з нього кілька слів, але він вправно виплутується. Поки ми з Клодом в одному човні, все добре. Проте, саме Клод найнебезпечніший мій противник. Йому відомі мої слабкі місця та є влада, аби позбутися за потреби.

Зараз емоції регента бурхливо реагують на мене, але це не триватиме вічно. Треба запастися достатньою підтримкою, щоб втриматися у кріслі радника і без його прихильності. Думаю, варто зберегти один з цих кристаликів для себе...