22. Варто пишатися, чи боятися?

Рука Лукаша повільно змістилася на мою талію. Його широка посмішка ще більше шокувала бідолашну Маргариту.
- Це Евелін, моя сьогоднішня компаньйонка, - врешті познайомив.
- Евелін Октар? - прошепотів хтось з подруг іменинниці. - Це ж вона?

Зрозумівши хто я, Маргарита з гордістю розправила плечі. ЇЇ погляд наповнився зневагою, а голос звучав впевненіше.

- Ваша сестра прекрасно виглядає! - лукаво посміхнулася. - Навіть не помітно, що раніше була простолюдинкою.

Яка не обережна та зухвала поведінка. Ти станеш легкою здобиччю, Маргарито.

- Як писав один класик Еллею: - "Благородність закладена в серці, а не в статусі". Людина може народитися регорннесою, але все життя бути ніким. Або може прийти у цей світ з нічим, а піти володарем.
- Гарно сказано, - підтримав Лукаш.
- І справді, - примружила очі Маргарита. - Тут потрібен "талант", щоб підійматися вище по драбині влади, перестрибуючи від одних зручних апартаментів до інших.

Який цікавий у неї сарказм. Невже і справді вважає, що всі мої досягнення здобуті виключно через ліжко?

- Маргарито, люба, відкрию таємницю, такими "талантами" володіє далеко не кожна. - Наблизилася на крок, щоб прошепотіти, - А через мої вміння у ліжку Лукаша для тебе не буде місця, солоденька. - підморгнула тій. - Ох, я втомилася, - повернула голову до брата, - хочу посидіти.

Лукаш одразу взяв за руку та відвів у сторону м'яких диванів, де відпочивали втомлені від високих підборів аристократки. Ми йшли повільно, колекціонуючи нові заздрісні погляди. Усамітнившись, я полегшено видихнула.

- Що ти їй сказала? - поцікавився. - На Маргариті лиця не було.
- Тобі дослівно передати? - закинула ніжку на ніжку та розслаблено притулилася до спинки дивану.
- Можеш коротко переказати.
- Сказала, що через мене у твоєму ліжку немає на неї місця.

Брови Лукаша здивовано полізли вверх. Цей вираз обличчя добряче розвеселив мене.

- Гкх! - кашлянув. - Принесу щось випити. - зніяковіло запропонував.

Я дивилася йому у слід, поки той не загубився у натовпі. Музиканти грали веселу мелодію, отож танці пожвавішали. Нагадало, як в академії сиділа на всяких урочистостях та спостерігала за людьми. Чіплялася когось поглядом та ловила емоції. Така розвага не тільки допомагала розвивати силу, але дарувала коротку радість від чужих емоцій. Зараз можу вловити емоції одразу усіх гостей. Крім Лукаша тут немає сильних магів і це окриляє. Відчуваю себе королевою вечора.

- Світлого вечора! - підійшов молодий горнн. Його герб на одязі розповідав, що сім'я парубка підпорядковується родині Волюс. - Можна сісти?
- Було б доречно, якби ви назвалися спершу.
- Вітас, син сімейства Тірн, темних горннів, - низько вклонився. Я дозволила йому сісти пору. Хлопець тримав у руках два бокали вина, один з них простягнув мені. Було й дурному зрозуміло, що він виконує якусь вказівку Маргарити. Тільки я подбаю, щоб жертвою власної пастки стала регорннеса.
- Яке знамените прізвище. Ви наступники імператриці Рубін Аваро Тірен, чи просто запозичили у неї назву? - зухвало почала.
- Як це запозичили?! - розгнівався парубок. - Ми її наступники! - впевнено заявив. Розхитати на емоції цього зеленого хлопця не складно.
- Ви себе переконуєте, чи мене намагаєтеся? - усміхаюся.
- Не розумію, чому ви підняли цю тему? Ви намагаєтеся мене принизити? Яке вам діло до мого прізвища?
- Котику, твоє сімейство запозичило назву в найвпливовішої правительки південних земель за останні тисячу років, котра не мала жодного відношення до твого роду.
- Звідки вам знати? - вперто відстоював свою правду.
- Бо імператриця була нульовим магом, котра вийшла заміж за темного правителя. Їхні діти успадкували силу нульових, а далі рід змішався з кров'ю демонів - фрімів. Історія показує, що такий союз впливає на магічний потенціал і діти можуть народитися не тільки нульовими магами. Однак, ні кров фрімів, ні нульових не зникає безслідно. Їхні наступники мають мати не тільки високий магічний потенціал, але й зберігати у крові ідеальний баланс між анулювальними чарами та демонічними. А в тобі, ні потенціалу, ні балансу. Зізнайся, твоє сімейство просто привласнило чуже ім'я, щоб отримати повагу серед інших родів.

Парубок вже не міг контролювати гнів і це була чудова можливість для мене, аби безслідно проникнути у його свідомість. Кілька секунд знадобилося, аби витягнути останні спогади з розмови Вітаса та Маргарити. Хлопець мав приємну зовнішність, отож Маргарита вирішила скористатися горнном, аби мене звабити. Для успішності плану, вони підсипали афродизіак у вино. І ці дорослі дітиська намагаються тягатися зі мною?!

- Слухайте, вважаю, що історія мого роду вас не має турбувати. - звільнився від моїх чарів.
- Так-так.
Поки парубок свердлив мене поглядом, непомітно перекручую перстень камінцем вниз, натискаю на механізм звідки виливається кілька крапель отрути прямісінько в бокал з афродизіаком. З усмішкою бовтаю вино та відпиваю кілька ковтків. Вітас, як переможець міряє мене поглядом, а потім нахабно хапає за коліно. В цей момент отрута починає діяти. Легені сковує, пече вогнем, сильний кашель та посиніння всіх кінцівок. Знесилено падаю на землю. Лукаш в цю ж мить підхоплює на руки. Його наляканий погляд подарований мені, наче жарт від долі.

- Що сталося?! - кричить.

З останніх сил вказую на бокал з вином. Лукаш хапає склянку нашіптуючи заклинання для виявлення отрут. Результат звісно позитивний. Очі Лукаша наливаються кров'ю.

- Хто посмів отруїти мою сестру?! - його жорстокий погляд падає на Вітаса, котрий був поруч. Чергове заклинання полетіло в горнна. Свідомість мене повільно покидала, отож я не бачила чим саме жбурнув у нього Лукаш. Після кількох митей тиші Вітас з переляку випалює правду. Що це Маргарита наказала йому напоїти вином, однак він не знав що там отрута. Люд шоковано охав, але розмов я більше не чула. Пітьма повністю забрала у свої обійми.

Мій організм стійкий до цього виду отрут, отож приймати протидію не обов'язково. Пролежавши без тями якусь годину, врешті розплющила очі. У голову гуділо, але почувалася значно краще. Симптоми отруєння зникли. Я лежала у гостьовій кімнаті в помісті Волюсів, поруч сидів стурбований Лукаш та кілька цілителів.

Евелін, - схопив долоню, - як ти?
- Лукаш... - хриплий голос. - Що трапилося?
- Горнн Вітас Тірн зізнався, що йому наказала Маргарита тебе отруїти. Зараз вони обидвоє у темниці Волюсів.

З тяжкістю у тілі змогла піднятися та сісти. За цілителями, з похмурим виразом обличчя, стояв батько Маргарити. Чудесно! Публіка осудила Маргариту і голова роду вимушено втрутився. Регорннеса потрапила у власну пастку, можливо він це і сам розуміє, а можливо і ні. Байдуже.

- Скажіть, чим саме мене отруїли? - звернулася до цілителів.
- Ваша світлість, це був "Еллейський світанок". Вам пощастило, що організм стійкий до отрут, саме тому ви й залишилися живою.
- "Еллейський світанок", досить поширений в наших краях. Ваша донька ледь не вбила радника його величності короля, це важкий злочин. Сподіваюся вам відоме покарання? - на що батько кивнув головою. - Оскільки регорннеса досягнула повноліття, тому я не буду звинувачувати все сімейство. Рід Волюсів важливий для Еллею, мене влаштує страта тільки Маргарити. Покарання для горнна Вітаса залишу вам.
- Заждіть, раднице Евелін, - впав на коліна чоловік, - благаю, простіть мою доньку. Вона молода і не досвідчена, робить багато помилок...
- Ми з Маргаритою майже ровесниці. - продовжувала тиснути. - Але я радниця. Ви так натякаєте на мою некомпетентність? Чи це не повага до вибору короля?! Відповідайте!
- Ваша світлість, це моя провина, що не зміг виховати доньку. Прошу милості! - продовжував просити на колінах.
- Покиньте нас! - наказала. Коли в кімнаті залишився Лукаш з регорнном, продовжила. - Злочин бачили купа аристократів і заплющити очі буде важко. Тим паче у цьому світі немає нічого за просто так. Ріхард Волюс, що ти можеш запропонувати мені, аби зберегти життя доньки?

У Ріхарда був певний вплив, адже статус регорнна давав купу бонусів. Мені самій цікаво, наскільки далеко він зайде заради доньки.

- Скажіть, що бажає ваша світлість і я все виконаю. - покірно схилив голову. Зразковий батько, чесне слово.
- Я вважаю, - повільно підвелася, - що моє життя неоціненне. Грошима ви не зможете перекрити свій борг, але... - урочисто наголосила, - ви не остання людина в королівстві, а це єдине що мене цікавить.
- Вам потрібна моя підтримка, вірно?
- "Підтримка", надто гарно сказано. Життя вашої доньки, або робота мого вірного пса. Обирайте.

В повітрі з'явився договір, котрий вкладають між господарем та слугою. Чоловіку залишилося лише підписати його. Я мовчки спостерігала за його вибором. На мій подив Ріхард без довгих роздумів обрав життя доньки. Йому було начхати на гордість, на смішну боротьбу родів, на свій статус. Переді мною стояв звичайний батько. Яка прикрість, коли у турботливих батьків виростають нікудишні діти.

- На сьогодні з мене досить вражень. Ходімо, - простягнула руку Лукашу. Брат одразу активував заклинання телепортації. - Подбайте, щоб Маргарита більше не наближалася до роду Октар. - на прощання кинула.

Лукаш переніс нас до королівського палацу, прямісінько в мої покої. Щось мені набридло жити в короля. Треба дати вказівку своїм людям, аби знайшли відповідне помістя на продаж.

- Евелін! - гукав чоловік.
- М? Ти щось говорив?
- Ми домовлялися про інше?!
- Ти хотів, аби я позбавила тебе надмірної уваги Маргарити.
- Тебе отруїли! - запалився, але глянувши в мої вічі різко змовк. - Ні... Невже ти сама...
- Маргарита не вміє оцінювати сили противника, для доньки регорнна це сидіння на пороховій діжці. Вона хотіла, аби той юнак звабив мене. Для цього підсипала афродизіак у вино, злочин вже був скоєний. Гріх було не скористатися ситуацією. Як бачиш, я і тобі допомогла, і про себе не забула.

Лукаш голосно зареготав і схопився за голову. Його емоції були дуже різні й швидко змінювалися. Врешті сміх перетворився в іронічний регіт. Чоловік хапнув мою руку, болісно смикнувши до себе.

- Я вже і не знаю, Евелін, - крізь зуби процідив, - варто тобою пишатися, чи боятися?