21. Лукаш у халепі?

Холодний вітерець дув в обличчя та студив голову. Хельгу йшов повільним кроком. Він рішуче налаштований зробити з мене королеву. Я вже кілька хвилин підбирала слова, крутила відмову, але ніяк не наважувалася заговорити.

- Ваша темність, - витиснула зі себе, - неочікувано від вас чути такі компліменти, однак у мене зовсім інші плани на майбутнє. Я не стану вашою королевою, тому прошу відмовитися від цього задуму.

Для Хельгу моя відмова стала надто неочікуваною. Чоловік вірив, що на його пропозицію будь-яка жінка з радістю погодиться.

- Чому відмовляєшся? Хто в здоровому глузді відмовиться?
- Моя батьківщина - Еллей! Я хочу дістатися вершин саме там.
- Та яка різниця де?
- Бо це мій спосіб помсти всім тим, хто знущався наді мною!
- То знищимо Еллей? - наче змій прошипів.
- Я люблю Еллей, скільки б випробувань він мені не підкинув. Там мій дім, мої спогади, мої мрії! Можу ненавидіти людей, котрі зробили мене нещасну, але не королівство в котрому народилася. - з викликом кинула.
- Евелін, - лагідно промовив, - не хочу так легко здатися, але бачу твою рішучість. Поки відкладу справу до наступного року, якщо в тобі нічого не зміниться, тоді забудемо про це.
- Щиро дякую за розуміння!

Я вклонилася, аби його покинути, правда згадала про принца. Король з усмішкою на обличчі провів до малого. Хлопчак знаходився зовсім поруч, у нього тривав урок магії. Принц кинувся в обійми, після того, як побачив нас. Радісно бачити посмішку малого. Здається його життя повернулося у звичайне річище. Після короткої зустрічі з принцом, король ще склав компанію до телепорту, поцілував на прощання руку й так ми розійшлися.

Чи може щось змінитися за рік? Це питання засіло в голові. Не можу назвати себе затятою патріоткою Еллею, однак щиро хочу жити тут. Таке сильне бажання не можливо пояснити. Що мене тут тримає?..

Наступні кілька днів нічого цікавого не відбувалося. У звичному режимі ходила на ради, розбирала документацію, перевіряла бухгалтерські книги новопридбаних магазинів. Світан чудово впорався. Вирішила дати йому два дні вихідних. Мої справи помітно йшли вверх, отож цілодобовий захист був неактуальним. Мої фінанси тепер дозволяли виплачувати Світан високу зарплату. Сам чоловік не розділив мою радість. Він настирливо відмовлявся мене покидати. Я ж наче намагаюся бути хорошою?! Хоч у наказовій формі, але відправила його відпочивати.

Свій час теж даремно не гаяла і практикувала нові заклинання. Всі формули запам'ятала ще з курсів академії, але не могла скористатися через брак сил. Зараз все інакше. Захопливо пробувала новий порядок слів, вимальовувала власні пентаграми, створювала свої комбінації. Але радість не може тривати довго. Мій відпочинок перервав "братик".

- І чого тобі треба, рідненький? - трохи роздратовано привіталася. Це був перший раз, коли Лукаш завітав до мого крила в палаці.
- Не погано живеш, сестричко. - кинув погляд на кабінет. - Досить стильний інтер'єр.
- Скажи, навіщо прийшов? - не могла слухати його розмову позбавлену сенсу.
- Чому ти така зла? Невже я не можу завітати до тебе просто так? - ображено надув губи.
- Не можеш. - втомлено мовила.
- Добре-добре! - підняв руки. - Мені потрібна твоя допомога, я ж виручив тебе минулого разу. Слухай, - зніяковів одразу, - є одна аристократка, котра не дає мені спокою. - його емоційний стан стрибав немов навіжений!
- Ти закохався? - з насмішкою кинула.
- Що?! Ні! - різко заперечив. - Навпаки. Вона мене вже дістала, Евелін. Щодня листи відправляє, вичікує після занять з королем, заважає на аристократичних заходах...
- Відколи у тебе проблеми з жінками? - з підозрою питала. - Ти майстерно розбивав серце кожній другій студентці, наскільки пам'ятаю.
- Просто ті дівоньки не були доньками роду Волюс.
- Ой-й-й... - аж скривилася після цього прізвища. - І як ти запав у серденько регрннесі Маргариті Волюс, сім'я котрої вже кілька десятиліть дихає в потилицю Октарам?
- Сам не знаю! - істерично крикнув. - Може заговорив з нею на якомусь балі? Не пам'ятаю.
- Ти з нею спав? - знаю звички Лукаша.
- Ні! - одразу заперечив. - Помилуй, та нізащо!
- Добре-добре, - махнула рукою, аби заспокоївся. - То що ти від мене хочеш?
- Сьогодні Маргарита святкує офіційне прийняття титулу регорннеси, котре затрималося майже на рік. Сходи зі мною на урочистість.
- І це все? Чим тобі допоможе моя присутність?
- Навіть твоя присутність не зупинить ту навіжену. Але ж ти навіжена не менше, ще й з титулом радниці! Впевнений, тобі вдасться дати зрозуміти Маргариті, що у неї нічого не вийде.
- З таким успіхом, чому не попросиш Огнесу?
- Вона молодша, - серйозно?! - і не вміє бути мегерою, як ти.
- Яка аргументована відповідь, братику! - цікаво, чи чує скрегіт моїх зубів?
- Евелін, будь ласка, допоможи!

От, що за дурнувата ситуація? Цей засранець мені такі каруселі в житті влаштовував, а зараз просить допомогти зі сердечними справами. Нісенітниця якась!

- Добре! - врешті погодилася. - Я ж твоя боржниця.

З того всього довелося відкласти свою практику й готуватися до вечора. Маргарита недавно перетнула повноліття, а після розповіді Лукаша і сумнівів не залишається у її інфантильності. Роль зрілої жінки у суміші сексуального стерва, має добряче збісити регорннесу. Рід Волюс належав до темних магів, отож мій вибір пав на чорну сукню, що прилягала до стрункого тіла. Відкрита спинка та кокетливий розріз на ніжці додавав образу пікантності. Регорннеси рідко одягають щось настільки відкрите, адже такий одяг приковує сотні поглядів, а під їхнім натиском не кожна вистоїть. Багряний - колір спокуси, слуги прекрасно підібрали помаду. Темні кучері покірно вляглися на один бік, а прикраси з білого золота чудесно з ними поєднувалися.

Мені подобався образ у дзеркалі, отож усі роннеси, що допомагали, отримали кілька срібних. За дверима вже очікував Лукаш, я подала йому руку прослідкувавши за реакцією. Перші секунди німого захоплення і були найкращим компліментом від нього.
Сам Лукаш одягнувся у розкішний білосніжний костюм із золотавою вишивкою. Наші образи грали на контрастах і підсилювали одне одного.

Обережно взявши під лікоть, брат бурмотів заклинання телепорту. А вже й забула, що поруч зі мною один з найкращих магів королівства. Бліде сяйво довкола густішало і вже за кілька секунд ми опинилися перед помістям Волюсів. Воно мало чим відрізнялося від нашого сімейного. Ходили чутки, що Волюси заздрили Октарам. Бачу це були не просто чутки.

- Тобі не здається щось схожим? - запитала.
- Ніби додому потрапив. Глянь, навіть сад з такий же, як в нас.
- Не пригадую, щоб батько запрошував Волюсів в гості. Звідки вони знають, як виглядає батьківське помістя?
- За гроші чого тільки не купиш, а вигляд нашого помістя не таємниця. - знизив плечима.

На дворі вечоріло. Довкола будинку запалилися кристали світла. Дрібні вогники налаштовували на приємну атмосферу, шкода що цей вечір для мене вже приречений. Ми повільно наближалися до бенкетного столу, де стояла іменинниця. Наша пара збирала зацікавлені погляди людей, з кожним кроком їх ставало дедалі більше. Врешті побачила Маргариту, котра натягнула яскраво-помаранчеву сукню, котра не надто їй личила. Певно хотіла таким чином виділятися серед гостей.

- Лукаш! - першим побачила його та підбігла. - Я так рада тебе бачити! - її щасливий погляд повільно перейшов до мене, а посмішка з обличчя згасла. - А це хто?