19. Поталанило, чи ні?

"Хочеш переконати людину у чомусь? Спершу знищ її віру у минулому дні."

Якось так, колись сказав мені Клод. Дуже витончена фраза наповнена метафорою. Саме тому й запам'яталася. Знищити віру людини у тому, що вона вважає фактом, а після переконати у своїй "правді". Дієвий принцип, хоча досить складний у реалізації.

Завдання виконано! Наступного дня документи були у мене на руках. Договір торгівлі на вигідних умовах для обидвох сторін. На такій прекрасній ноті збиралася покинути Оріон. Правда не змогла не повернути до малого. Морум радісно кинувся мені в обійми.

- Евелін, ходімо гратися?

- Не можу, ваша темність. - присіла, аби бути на одному рівні очей з малим. - Маю повертатися до роботи у своєму королівстві.

- Евелін! - бризнули дитячі сльози. - А ти можеш залишитися зі мною? - я похитала головою. - Але чому?! - крикнув.

- Бо не все в житті відбувається як ми того хочемо. Є такі речі, перед котрими безсильні навіть королі. - спокійно продовжила.

- І що тоді робити?

- Ммм... - протягнула. - Напевно переступити та йти далі.

- Я не хочу тебе переступати! Я хочу, аби ти залишилася зі мною!

- Мій юний принц, вам ще стільки всього треба буде вивчити. - усміхнулася. - І поки маєте можливість розважатися - розважайтеся. - легенько вщипнула за носа. - Обіцяю час від часу навідуватися в гості.

- Чесно-чесно?

- Угу.

- А я можу приходити до тебе в гості?

- Якщо король дозволить.

Принц кивнув головою і побіг гратися. Якийсь час дивилася йому у слід, а потім полегшено видихнула. На одну врятовану душу більше...

                                          ****************************************************************

Рідне королівство зустріло мене похмурою погодою та щедрим дощем. Наш юний король залишився у захваті після прочитання чергового вигідного договору. Решта здивованих радників не знали як реагувати на цю маленьку перемогу. Лише Лерен залишався спокійним, хоча всередині вирувала злість. Мені було весело слідкувати за його емоціями. Спершу хотілося підійти до агара та накинути кілька пікантних слівців у його сторону, але вчасно схаменулася. Маленька перемога над Лереном ще далеко не кінець. Нехай думає що мені поталанило...

За час моєї відсутності назбиралося купу дрібних справ, котрі мала вирішити. Отож, після наради поквапилася до кабінету, де мене вже чекала рудоволоса роннеса Інна - довірене обличчя Клода. Я давала їй завдання - зібрати найгаласливіші чутки про всіх радників та агар.

- Готова? - коротко спитала, на що отримала схвальну відповідь. - Тоді можеш бути вільна.

Жінка покинула кабінет і ми зі Світаном залишилися удвох. Я розбирала купу документів, а він сидів поруч перечитуючи кристал з історії. Добрячу половину дня витратила на роботу. Тільки з приходом вечора піднялася з-за стола.

- На чому зупинився? - врешті поцікавилася у чоловіка.

- Поділ влади після "Великої війни з мороком".

- І як тобі?

- Що саме? Розподіл сил? Думаю нова політична сила, котра зіграла вирішальну роль на війні, могла б отримати набагато більше.

- О-о. Ти про нульових. ( Маги чари котрих анульовують всі прояви магії) На мій погляд, - сіла поруч, - там все логічно. До того моменту про їхні здібності ніхто і не підозрював, як і вони самі. Їхня перша велика правителька - Рубін Аваро Тіренн, що в майбутньому стане й імператрицею темних, вимушена була рятувати свій народ. На той час їй було близько 22 років. Тобто лише недавно минула поріг повноліття. Взявши на себе таку відповідальність, керувати рухом опору, виграти війну та стерти клеймо рабів зі свого народу перед усім світом, просто неймовірні досягнення!

- Вам подобається імператриця Рубін? З таким захопленням розповідаєте.

- Думаєш існує жінка, котра б неї не захоплювалася? - усміхнулася. - Її біографія настільки цікава та таємнича, що дослідники й досі сперечаються, чи це одна людина, чи зліплений образ.

- А ви як гадаєте? Чи справді існувала Рубін Аваро Тіренн? - хитро зажмурив очі.

- Важко повірити, що одна людина залишила свій вагомий слід в історії світлих і темних магів, крім того, знайшла спільну мову з таємничим народом фрім. Проте, якщо для сучасників це звучить неможливим, зовсім не означає, що такого не могло бути. За кілька століть спокою люди припинили цінувати магічний потенціал. Хитрість, гроші, холодний розрахунок, ось що керує нами сьогодні. Тому не можна порівнювати здобутки минулого крізь призму сучасності.

- Мені подобаються ваші думки, - щиро посміхнувся.

- Твої, - нахилилася та виправила його. Якось надто грайливо вийшло.

- Твої, - після короткої паузи видихнув у губи.

Такий невагомий жест, а по спині пробіглася зграя мурашок. Мій погляд впав на тонкі чоловічі уста. Я все ще пам'ятала їх п'янкий смак... В горлі пересохло, відчула легкий рум'янець на щоках. Світан мене спокушав, рівноцінно, як і я його. Ми завмерли в сантиметрі від поцілунку. Таке приємне випробування - у кого швидше здадуться нерви. Я заглянула чоловіку у вічі, а після усміхнулася. Мені ще ніщо так не приносило задоволення, як його хтивий погляд.

Тремтіння десь на кінчиках пальців, от-от першою зірвуся. Ця божевільна гра збуджує. Облизую пересохлі губи й нарешті! Довгоочікуваний цілунок. Світан здався! Цього разу обійшлися без ніжності. Пристрасні, жадібні цілунки від котрих у голові паморочилося. Немов голодні звірі. Я кусала його губи, каравши за довге очікування. Чоловічі руки змістилися мені на талію, притиснувши до міцного тіла. Крізь сукню я відчувала кожен сантиметр його мускулистого торса...

"Тук-тук!", пролунало з-за дверей. Морок їх забрав! Чому саме зараз?!

- Ваша світлість, вас терміново викликає до себе регент.

Розчарований стогін зірвався з моїх уст, перш ніж остаточно відсторонилася від Світана. І чого тому дідьку завтра мене не покликати?!

- Регент досі в палаці? - з надією запитала.

- Король його викликав через важливу справу, тепер регент має бажання з вами поговорити. - прозвітував слуга.

Ех! Нічого не вдієш, робота є роботою. Швидко глянула в дзеркало, поправила зачіску та покрокувала до виходу. Світан різко схопив і смикнув за руку, притягнувши до себе. Я не втримала рівновагу і гепнулася тому на коліна. Чоловік міцно обійняв, а після сказав:

- Ми з тобою зв'язані, якщо відчуватимеш небезпеку - просто поклич мене. Я обов'язково врятую тебе.

- Знаю. - чітко вимовила.

Світан невдоволено, але відпустив руку. Я раділа від маленького прояву турботи, хоча така поведінка і не допустима для захисника. Хіба могла собі уявити, що так прив'яжуся до когось?! Цей чоловік для мене був, немов мед для душі. Для мене він не тільки захисник, а дехто більше... Хтось рідніший. Хтось ближчий...

Поринувши у свої думки, якось не помітила, коли вже стояла перед дверима королівської зали аудієнції для важливих осіб. Слуга, котрий люб'язно провів, вклонився та зник. Я смикнула клямку та увійшла до кімнати. Розкішно розписані стіни, вишукані картини, здоровенна люстра, довгий стіл з позолоченими кучерями... Словом, даремно витрачені кошти для багатого вигляду. Попереду сидів Клод з нахмуреними бровами.

- Ваша світлість, - вклонилася. - Ніби в Оріон повернулася, - покрутила пальцем зробивши неоднозначний комплімент інтер'єру.

- Евелін, сядь! Справа серйозна.

- Краще постою. То що трапилося?! - ніяк не могла зрозуміти такий пригнічений вираз обличчя.

Клод уважно перечитував якісь документи, потім важко видихнув, відсунув від себе папірці, подарував мені свій кривавий погляд, а після запитав:

- Що ти зробила з королем Оріону, коли він просить твоєї руки?