18. Попався!

Людська душа - така загадкова річ. Скільки емоцій вона здатна відчути? Скільки горя здатна пережити? Скільки разів може змінитися? Чи вона незмінна?

Людина - маленький носій власного всесвіту. Ці світи неповторні й однакові водночас. Для одних світ - похмурий та буденний; для інших - яскравий та неповторний. Наше сприймання довкілля і будує відповідне майбутнє.

Так, до чого це я? На перший погляд, нічого не звичного з нянечками нема. Як і рештою слуг у палаці. Але так тільки на перший погляд. Після ввечері я неподалік спостерігала за звичним днем принца. Можна було б зазирнути у його свідомість і самій побачити, що його хвилює. Але це досить ризиковано. Хлопчак малий та слабкий, а така магія може нашкодити. Довелося йти довшим шляхом. Мені здається, що король не розповів повної історії пов'язаної із німотою Морума. Але це не так важливо. Достатньо того, що проблема у його психіці, а не у голосових зв'язках. Перевіривши звіти цілителів могла зробити остаточний висновок. Такий перебіг подій був на руку.

Всього-на-всього, що потрібно було зробити для малого - змінити його песимістичне сприйняття світу, котре нав'язав увесь тутешній персонал. Адже, якщо тобі кожного дня кажуть, який ти бідний і нещасний, то в якийсь момент ти станеш у це вірити. І замість того, аби повернути принцу звичне дитинство, з нього зробили інваліда, змусили систематично ходити до цілителів та відокремили від однолітків, аби "не травмувати" (хоча ефект дався протилежний). Малий, зрозуміла річ, повністю закрився у собі й перестав відчувати себе нормальним.

Цей, як і наступний день, я нічого не змінювала. Тільки спостерігала. Мені щиро хотілося допомогти принцу, але про свою головну ціль не забула. Треба кинути кістку у відносини Хельгу та Лерена...

*************

- Мені здається, ви мали вилікувати Морума? - за черговою вечерею спитав. - Мої люди доповідають, що з вашого боку жодних дій. Як це розуміти?

Я не квапилася відповідати. Нехай понервує. Проковтнула шматочок гостро приправленого м'яса, котрий так смакує. Після запила келихом вина. Ще кілька секунд дивилася королю у вічі, а вже після промовила:

- Ваші цілителі не можуть впоратися вже два роки, а мене критикують за якихось два дні? - розслаблено притулилася до спинки стільця, тримати поставу добряче набридло. - По-перше, ваш син здоровий, принаймні фізично. Проблема в його голові, якщо можна так виразитися. Для лікування мені потрібна ваша допомога.
- Що завгодно, кажіть! - емоційно відповів.
- Хочу прогулятися з принцом по ваших землях, таємно. Потрібна охорона, як ви розумієте.
- Ви що?! Це небезпечно! Ще й люди! - вибухнув чоловік. - Мій тільки більше засмутиться після зустрічі з нормальними людьми!
- Заспокойтеся. - втомлено видихнула. - Ви знаєте, що найбільше винен у німоті принца, - зробила паузу, - саме ви. - здивований погляд Хельгу лише розвеселив мене. - Принцу було п'ять, як трапилася трагедія. - хоча мені не відомо усього її масштабу... - Він - дитина, котра мало що розуміє. Так, отримавши порцію шоку малий отримав травму, котра заважала розмовляти. А ви, своєю чергою, зробили з цього трагедію. Своїми діями тільки ще більше заганяли принца у роль "бідолашної жертви". Мій метод простий. Повернути принца у звичні дні, де він буде "нормальним". Від вас потрібна: охорона та зміна власного бачення. Його темність, Морум, не хворий, не каліка, а звичайний малий хлопчисько, котрому потрібен батько та дитинство. - король не мовчав, склавши долоні у замок. - Сподіваюся сенс моїх слів до вас дійшов? - трохи риторичне запитання.
- ...Я готовий спробувати. - врешті витиснув зі себе звук. - Але Евелін, якщо з моїм сином щось трапиться, я розірву тебе на шматки!

Погроза звучала небезпечно, однак я зареготала у відповідь. З усмішкою на обличчі вклонилася та повернулася до своїх тимчасових покоїв.

Наступного дня, як і заплановано, взяла принца за межі палацу. Перевдягнувшись у звичайних фернів наша компанія ( я, Світан, принц,( охоронці проводжали таємно і на відстані)) телепортувалася у невеличке містечко, трохи далі від столиці.

Зазвичай міста розбудовуються від центру, туди вливають гроші, будують магазини, дбають за зовнішнім виглядом. Окрайок ж навпаки, осередок бідності, на них і варто звертати увагу, щоб визначити рівень достатку населення.

Принц довірив мені свою крихітну долоньку й зацікавлено роздивлявся все довкола. У мене не було чітко розпланованого дня. Отож вирішила просто погуляти з малим, наче він мій брат.

- Певно вперше вийшов так далеко за межі палацу. - я прослідкувала за поглядом малого, котрий зацікавлено спостерігав за сім'єю, що крутилися поруч. - Хочеш так само?

Маленька дівчинка йшла між батьками й тримавши тих за руки гойдалася. Її дзвінкий сміх різав вуха, але мені зрозуміло, чого принца така картина зацікавила. Я кивнула Світану, аби той взяв малого за іншу руку і ми повторили за тим сімейством. Після кількох хвилин забави на обличчі Морума проблиснула коротка усмішка, хоча емоційний фон говорив що йому весело.

Шлунок Світана розповів, що той голодний, отож наступним ділом ми перекусили. Принцу захотілося солодкої вати, котра манила наївних дітей різними кольорами. Правда спробувавши шматочок малому не сподобалося. Решту доїв Світан, адже я теж не хотіла солодкого.

- Чим ти займався, коли був малим? - запитала чоловіка.
- Та з друзями гасав по вулицях. Нічого особливого. А ви?
- Це для тебе нічого особливого... - пробурмотіла. - Загалом я шукала де взяти їжу. Ще пам'ятаю, як кілька разів з'їхала на море з моєю другою мамою. Далі я вчилася і боролася з дискримінацією у помісті. Потім виросла і в принципі нічого не змінилося, - якось скептично промовила. - У мене не так багато спогадів з тих часів. А чим ще займаються діти?

Я глянула на Світана в погляді котрого читалася велика провина. Яка муха його вкусила?

- Що за погляд? Ти не захворів?
- Емм, ні! Просто колись я вважав тебе дурнуватою аристократкою, а насправді дурнуватим аристократом виявився сам.
- Пф! Ха-ха! - весело зареготала. - Виявляється у тебе є і така сторона. Ха-ха! Знаєш, ти єдиний кого я навмисне не читала, як навіювач.
- Чому?
- Бо ти для мене особливий!

Усміхнулася та швидко нахилилася, аби цмокнути його у щоку. Принц уважно слідкував за нами, а на цілунку заплющив очки. Цей малий надто милий! Я не втрималася і взяла принца на руки.

Якийсь час ми прогулялися ринковою площею. Там Морум погрався з іншими дітьми. Спершу він тільки дивився як ті бігали, а після приєднався до простенької гри. Один гравець умовний "морок"(породження хаосу, котрих знищили кілька сотень років назад), а решта "нульові" (маги, що розвіюють будь-яку магію). Якщо морок впіймає нульового і десять секунд його ніхто не врятує, то той стає мороком і змушений ловити інших гравців. Після певного проміжку часу виграє та команда, у котрої залишається більше гравців.

Гра швидше для руху, ніж слів, отож ніхто і не помітив німоту малого. Принц розважався і не помітив, як швидко пролетів час. Нам потрібно було повертатися, але малий відмовився.

- Морум, завтра прийдемо знову. Попрощайся з друзями й ходімо. - очі малого налилися слізьми. - Обіцяю, повернемося завтра. Твій батько хвилюється, треба навідатися до нього.

Малий повтирав сльози в рукав, а після помахав на прощання дітям. Принц всупереч свого віку був дуже слухняним. Золота дитина!

Скориставшись центральним телепортом повернулися до палацу. Якраз встигли до заходу сонця. Привітавшись з королем вклонилася, аби піти.

- Евелін, чому ви одразу тікаєте? - запитав після того, як взяв сина на руки.
- Я не тікаю, а даю вам час побути з принцом. - розгублений погляд чоловіка говорив про те, що він і гадки не має, як поводитися з дитиною. - У нього сьогодні стільки вражень, мав би втомитися. Розкажіть йому якусь казку на ніч.
- Може разом розкажемо? - з надією спитав.
- Це ваш син і пора вам навчитися бути для нього батьком. - надто різко відповіла, але король спокійно відреагував.

Його безпомічність, як батька мене надто дратувала. Понароблюють дітей, а потім не знають що з ними робити! Тьфу! Бісить!

*******************
Наступні два дні ми продовжували гуляти з принцом і знайомити з іншими дітьми. Я уважно слідкувала за його емоційним станом, тому бачила що депресивні емоції повністю зникли. Правда, коли поверталися до палацу, то настрій помітно падав. У мене не було стільки часу, аби повільно чекати на одужання принца. Скоріш за все, десь глибоко у його спогадах стоїть своєрідний блокатор. Я можу його стерти чарами, але боюся нашкодити малому. Якби його чари дали про себе знати, тоді б мені було легше...

- Евелін!

Я лежала у ліжку закутавшись в покривало. На дворі ніч, і неочікувано до спальні залітає король! Очі налякані, волосся скуйовджене, слуги шоковані, вартові налякані, Світан з мечем в руках, і я - з роззявленим ротом...

- Що сталося? - питаю.
- Морум... Він заговорив?
- Що?! - здивувалася. - Як це сталося?
- Я розповідав йому чергову казку на ніч, і на моменті опису принцеси він сказав: "Така ж гарна, як Евелін?".
- У вашого сина чудовий смак, - вдоволено промовила. - Ще щось сказав?
- Ні. Я ще питав його всяке, але він знову мовчить.
- Бо не треба дитину мучити. - глянула на його зовнішній вигляд. - І в таку годину, тим паче в одних штанах сюди вриватися теж не варто. - натягнула на нічну сорочку халат. - Скажіть, ви відчули магію свого сина, коли той заговорив?
- Так, зараз у ньому відчувається відголос магії люферннів.
- Прекрасно! Ходімо до принца!

Ці чудові новини наблизили мене до цілі. Разом з королем попрямувала до його спальні, де сидів Морум. Принц читав світлини з кристалу і дуже зрадів коли побачив мене.

- Все добре? Ніхто не ображав? - запитала.

Принц весело похитав головою і віддав мені кристал читання. Я лагідно погладила його по голівці та вклала спати. Раніше закрита магія, знову струїлася по маленькому тілу. Це означало, що можу залізти йому у свідомість без ризиків.

- Я скористаюся магією і заберу болісні спогади принца. В майбутньому, коли подорослішає, то спогади повернуться. Ви дозволите мені?
- Якщо це допоможе йому, тоді так.

Отримавши дозвіл короля я взяла малого за долоньку та поринула у його спогади...

То була темниця. В камері навпроти сиділа королева. Поруч з нею стояло двоє чоловіків, котрі катували бідолашну. Сам принц сидів прив'язаний та плакав. Прийшло ще кілька чоловіків, малий не пам'ятав їх обличчя. Вони випитували щось у королеви, але вона не відповідала. Принц продовжував плакати й один з тих чоловіків не витримав. Витягнув ніж, болісно схопив малого за обличчя і крикнув, аби той замовк. Королева зірвалася на крик, коли до її дитини приклали ніж. Ще кілька секунд і кат перерізав жінці горло. Певно не вдалося витягнути необхідну інформацію.

- Та й морок з нею. Нема королеви, нема проблем. Малого треба повернути.
- Навіщо?
- Так дядько зможе переконати короля про необхідність нової королеви, як матері для його сина.

Це був короткий і єдиний уривок з пам'яті Морума, котрий я змогла зрозуміти...

Болісні спогади я заберу. Мені шкода, що тобі довелося це пережити... І пробач. Пробач, що скористаюся цією трагедією...

Блакитне сяйво, котре супроводжує мою магію зникло. Король сидів поруч та витирав мої сльози.
- М? Я плачу?
- Що ти бачила? - обережно запитав.
- Правду. Те що трапилося з принцом, перед тим, як вбили королеву. - Хельгу відсахнувся. - Мені зрозуміло, чому ви мовчали про цю трагедію. Але скажіть, будь ласка, скільки правди ви знаєте?
- Я покарав усіх причетних.
- І замовників теж ? - витерла останню сльозинку.
- Про кого ти говориш? - зашипів король.
- Говорю про те, що зрозуміла зі спогадів принца. Мені не потрібні ваші відповіді. Залиште їх собі! Просто подумайте, для чого викрали, а потім вбили королеву на очах в принца. Кому була вигідна смерть королеви та для чого? Чому принца залишили в живих? Хто з перших налаштовував вас на пошук нової королеви? Який хитро складений пазл виходить, чи не так?! А ви й досі продовжуєте грати за правилами цього старого...

Я налила вдосталь масла. Залишається тільки підпалити. Підказки кинуті, всі дороги ведуть до Лерена, як рідного дядька конкубіни його темності. Ідеально розіграна партія. І сльози накотилися дуже тематично.

- Як ти зрозуміла?
- Можу показати. - спокійно відповіла.

Я торкнулася долонями обличчя короля і показала частину спогадів принца. Останній подих королеви, та вже змінену мною дрібницю - перстень на руці вбивці з родовим знаком Лерена.

Ось вам і підпал. Очі Хельгу налилися люттю. Зараз він не думав тверезо, ідеальний момент, аби зробити якусь дурість.

- Я вб'ю його! - загарчав у прямому сенсі.

Темна сутність лютувала. Король вилетів зі спальні, відібрав меч в одного з вартових і кудись покрокував. Певно вбити свою невинну конкубіну. Її життя мене мало хвилювало, але вбивство не входило у мій план. Я кинулася слідом. Схопила короля за руку і не відпускала.

- Облиш мене, Евелін!

Притулив меч до мого горла. Що за чоловіки пішли! Тільки б мечем махали. Згадала зустріч зі своїм регентом.

- Це ваша подяка?

Король трохи вагався, але опустив зброю, а своєю чергою заштовхнула його у першу відчинену кімнату. Якийсь кабінет з документами, як виявилося.

- Я вдячний за допомогу. - продовжував гарчати. Але що ти собі дозволяєш?!

Мій дзвінкий ляпас змусив чоловіка змовкнути. Я схопила його за шиворіт, а після промовила:
- Отямся! Як ти поясниш вбивство іншим? Ти тягаєшся не тільки з якимось темним. У нього за спиною влада сусіднього королівства. Що йому завадить зробити з тебе божевільного, котрий вбиває усіх без перебору та очолити бунт?! Невже твій меч розв'яже всі проблеми?Не думаєш, що є набагато солодший спосіб помститися?

Меч з чоловічих рук випав, а сам король не міг стримати сльози. Я показала надто болісну картину. Схоже він дійсно кохав дружину...

- Пробачте, мені не варто було вам показувати...

Я обійняла чоловіка, спробувавши заспокоїти. Здається мені не доводилося бачити чоловіків у сльозах. На щастя. Хельгу покірно схилив голову до мого плеча і продовжив:

- Ти мала мені це показати, інакше б я все життя ходив дурнем. Тоді мені здавалося, що всі отримали покарання. Але то були лише виконавці, справжні замовники все ще живуть! Я навіть не підозрював, що Морум все це бачив і... - важко давалися слова.
- Чшшш! - поплескала по спині. - Це вже в минулому. Зараз варто думати про майбутнє.
- Лерен заплатить! Я обіцяю! Спершу віддамо тобі договір торгівлі...

Попався! Тепер ти в моїх руках - Хельгу!