16. Оріон

Загрубілі, порепані пальці аж ніяк не личили аристократу. Якби не масивний перстень з родовим знаком, то ці руки нічим би не відрізнялися від рук захисників.

Чоловік швидкими позбавленими елегантності рухами, дістав з-під стола два келихи та наповнив їх спиртним.

- Хіба не чай ви мені пропонували? - запитала.
- Передумав. То довго. - його коротка відповідь нагадала манеру розмови Світана.

Ми мовчки випили кілька чарок. Холодна рідина приємно обпалювала горло. Через кілька хвилин настрій різко підскочив, а з голови зникли усі тяжкі думи. Може я алкоголічка? Мені подобалося те відчуття легкості, котре приносив алкоголь. Я не забувала про проблеми, обов'язки, про свою ціль. Ні. Але в цю коротку мить сп'яніння відчувала себе трішечки вільнішою...

- Ти посміхаєшся. - дуже тихо промовив. Його очі пильно стежили за мною, наче хижак, що вичікує жертву. Я і гадки не мала, про що він думає у цей момент. Цікавість переборола всі застереження, магія приємно поколювала кінчики пальців. Я наважилася зазирнути в його нутро, прочитати емоції, а якщо пощастить, то й думки.

Насичений колір зацікавленості, ледь помітне збудження і щось схоже на агресію. Він чогось вичікує. Але чого? В горлі пересохло, несвідомо облизую губи все ще шукавши відповідь на питання. "Навіжена!" - єдине що вдалося почути з його думок. Як цікаво! Навіжена? Чудове порівняння від такого чоловіка! Я голосно зареготала та простягла порожній келих. Клод схопив мою долоню, відібравши келих.
- Тобі досить.
- Як скажете. - не заперечувала.
- Мені прийшов цікавий лист з Оріону. Їхній правитель хоче відновити торгівлю з нами. Оскільки це належить до зовнішніх зв'язків, то тобі король доручить дане діло. Однак, тамтешній правитель Хельгу Оріон - далекий кузен Лерена. Передбачаю, що Лерен скористається своїм впливом, аби ти не змогла домовитися. Цим самим підірвати твою репутацію.
- А яка йому з того користь? Королівство ж нічого не виграє.
- По-перше, Лерена не цікавить королівство, а лише влада. По-друге, Хельгу підлаштує все так, щоб Лерену дісталася вся слава і новий договір.
- Ех! - видихнула. - Навіщо ви говорите про роботу саме зараз, коли моя голова зовсім не хоче думати?!
- Якби я знав, що міцні напої роблять тебе настільки милою, то пропонував би випити частіше, - чарівно усміхнувся.
- І це ви кажете після того, як обізвали"навіженою", - пробурмотіла.
- Що?
- Нічого. Кажу засиділася з вами. Треба повертатися, Світан хвилюється. З Оріоном я щось вигадаю, не переймайтеся. У Лерена не вийде мене обіграти. - впевнено заявила.
- Схоже я пригрів справжню зміюку. - хитро зажмурився. - З одного боку я в захваті від тебе, а з іншого - шкода.
- Чому? - не зрозуміла його слів.
- Знаєш де найжорстокіші люди?
- На війні.
- В політиці, - швидко відповів. - Саме політики нав'язують війни, викривляють правду, переписують під себе історію. Правителі бавляться у Бога, тримають у долонях долю тисячі людей і з невинним виразом обличчя брешуть у вічі. - бачу Клода понесло на філософію.
- Думаю і вам на сьогодні досить пити.
- Ти не згідна з моїми словами?
- Я переконана, що правитель буде жити, поки цього хоче народ. А не навпаки. Якщо королівство живе у бідності, хто у цьому винен?
- Правитель.
- Народ. - перебила. - Правитель - найвпливовіша людина у королівстві. Але без підтримки народу він стає ніким. Якщо народ усім задоволений, королівство процвітає. Якщо народ застряг у тиранії, то тільки ідіоти нічого не роблять.
- Думаєш революцію так легко влаштувати?
- Її не треба влаштовувати, треба довести народ до межі, тоді полум'я революції неминуче. Про це і розповідає історія Еллею. На цьому прощаюся. - вклонилася та стиснула кристал телепорту.

На сон залишалося зовсім мало часу. Клод певно розізлився після такого прощання, але що вдієш? Міг на годинник звернути увагу. Я так втомилася, що ледь доповзла до ліжка.

- Евелін, - накрив ковдрою, - я хвилювався. Тебе не було дуже довго.
- Хтось заходив?
- Слуга приносила вечерю, але я її відправив. Сказав ти спиш.
- Молодчинка. Лягай спати, завтра важкий день.

                                               **************

Клод не помилився і вже наступного дня король відправив мене до Оріону. Це був офіційний візит.  Довелося одягнутися у парадну сукню, роннеси чаклували над зачіскою та макіяжем. Правитель Хельгу рік тому втратив дружину, тому одяг обрала темних відтінків. Можливо у нього ще жалоба. Світану була придбала чудовий костюм, що ідеально поєднувався з моєю сукнею. Звісно, серед мого супроводу не міг бути один Світан, король відправив ще п'ятеро досвідчених захисників. Такою компанією ми завітали у серце королівства Оріон.

Хельгу був темним магом і для власної зручності служили йому виключно фернни. На вигляд вони мало чим відрізнялися від роннів. Проте, перші мали перевагу у фізичних силах, а другі у магічних. Оцінивши ту когорту людей, що вийшли нас зустрічати, я могла взяти під контроль одразу всіх ферннів. Нас люб'язно провели у королівський сад, де залишили очікувати на аудієнцію. То була друга половина дня й сонце стояло високо у зеніті. Чергування квітів, кущів та дерев, окрім гармонійного поєднання, давали тінь, куди я з радістю перемістилася. Мені подобалися квіти, тому роздивлялася усе що тут цвіло. Неочікувано в кущах щось порухалося. Захисники різко вихопили мечі оточивши мене довкола.

- Хто там? - грізно крикнув один з них.

У відповідь тиша. Потім кущ знову поворухнувся. Захисник обережно наблизився й витягнув звідти маленького хлопчика років семи, не більше. На ньому був подертий та брудний одяг, однак високої якості.

- Хто ти такий?! - знову гаркнув чоловік. - Що тут робиш?

Наляканий хлопчик нічого не говорив. Його очі наливалися слізьми, але малий продовжував вперто мовчати. Я не бачила у ньому загрози й наказала відпустити. Наблизившись до малечі схилилася і тихо запитала:

- Ти всіх людей боїшся? Чи тільки цих здоровенних дядьків? - я повільно простягнула руку, щоб торкнутися дитячої долоньки. Хлопчик не заперечував і дозволив торкнутися.

Мені було цікаво, чия це дитина. Але не настільки, щоб доводити малого до сліз. Я навіяла йому один зі своїх давніх спогадів. Коли ще була живою регорннеса Октар і разом з Лукашом ми бігали вздовж морського узбережжя. Хвилі ритмічно омивали берег, морський бриз дув в обличчя, а солоний присмак осідав на губах.

Хлопчик ще не був знайомий із магами навіювачами, тому тепер зацікавлено на мене дивився. Малий все ще не говорив, отож припустила, що він може бути німим. Ми продовжили прогуляну усі разом. Хлопчак міцно тримав мене за руку час від часу смикавши за поділ сукні. Врешті підбігла ферннеса.

- Пробачте, ваша світлість! - налякано заговорила. - Я нянька принца Морума, - глянула на малого.
- Принц? - здивувалася. - Чому ваш принц у подертому одязі? - малий мав надто неохайний вигляд, наче про нього зовсім не піклуються. Мене це обурило, хоча це і не моя справа.

Ферннеса вклонилася, взяла малого на руки й зникла у стінах палацу. В той самий час інший фернн попросив пройти за ним. Король готовий провести аудієнцію. Мене змусили піднятися на третій поверх, пройшовши кілька довжезних коридорів, певно таким чином мала оцінити ту розкіш, котрою володів король Оріон. Врешті зупинилися перед дверима просторої кімнати, захисники залишилися у коридорі, а я пройшла всередину.

Хельгу стояв обернутий до мене спиною і щось виглядав з вікна. Його широкі плечі говорили про здоровий дух молодого тіла. Король повернувся до мене обличчям і я зрозуміла, що це найкрасивіший чоловік з тих, кого я бачила. Тепер помітна схожість з малим принцом. Блакитні очі, світле волосся та дрібна родимка під носом.

Кімната більше схожа на величезну вітальню, ніж зал для аудієнцій. Король всівся у м'яке крісло й запросив сісти навпроти. Довгий стіл створював добрячу відстань між нами. Схоже він знає, що я навіювач, тому перестрахувався таким чином. Для більшості навіювачів потрібен фізичний контакт, аби чаклувати. Шкода Хельгу розчаровувати, та його емоційний фон чудово видно і з цієї позиції.

- Евелін, здається? - спокійно відкинувся на спинку. - Мій батько мав домовленість з Еллеєм. Ми  продавали вашому королівству сировину, з якої ви виготовлювали якісні кристали телепорту та інші магічні прилади. Я б хотів відновити цю вигідну справу на таких самих умовах.

- Ваша темність, ви ж чудово розумієте, що це неможливо. - чоловік здивовано підняв брови.
- Що ви маєте на увазі? Хіба вас не відправили сюди, щоб підписати договір?
- Я тут як радниця Еллею. Логічно, що в моїх інтересах обговорити договір з вигідними умовами для свого королівства. Ваш батько постачав сировину за ціною 8 000 золотих монет за партію. Тодішній ринок мав малу конкурентоспроможність й Еллей отримував чистого прибутку з партії від 4 000 золотих. Минуло кілька десятиліть. Ринок наповнений, як кристалами, так і сировиною. Ціни минулого договору вже не актуальні, ви ж розумієте. - його погляд став більш зацікавленим після моєї відповіді.
- Ви ж розумієте, що у вас нема іншого вибору. Ви, або їдете додому з порожніми руками, або отримуєте договір з моїми умовами.
- Тобто ви не заперечуєте, що це безвихідна ситуація для мене?
- Дядько Лерен попереджав, що ти не ідіотка. Мушу визнати, твоя обізнаність мене вразила. Але це не має значення, адже правила гри задаю я.

Який самовпевнений хам. Що ж мені робити у цій ситуації. Жодна з його пропозицій не є для мене вигідною. В обидвох варіантах втрачаю репутацію та гніваю Юліана. Треба виграти час і щось вигадати.

- Може повечеряємо, ваша темність? - посміхнулася.
- Що пробачте? - він так здивувався, що навіть не приховував цього.
- Нехай ми граємо за вашими правилами, але програвати не збираюся. Принаймні, поки програш не стане для мене вигідним. Отож, покидати ваше королівство не збираюся. Ви можете мене вигнати, але самі розумієте, що це чудовий привід для військового конфлікту. А можете зачекати й глянути що я вигадаю. При цьому жодна сторона нічого не втрачає.
- Логічно. Я не проти, залишайтеся. Але навіщо нам вечеряти разом?
- Хіба є щось дивне, коли жінка бажає провести час з таким привабливим чоловіком? - хитро усміхнулася.