15. Потрібен слуга!

Брат був одягнутий у парадний костюм, що навіяло думки - він тут для офіційної зустрічі. Широкоплечий шатен, ледь смуглява шкіра та ці звірино-фіолетові зіниці яскравим акцентом. Ну ж гарний чоловік, якби обличчя так не викривлював.

- Шановний братику, рада вас бачити. На жаль не зможу привітатися, як слід, бо отримала травму.
- Думав щось серйозне трапилося, - видихнув. - Але твій гострий язик говорить про зворотне.
- Ваша розсудливість неймовірна, дорогий брате! І все-таки я втомилася, пішли, - звернулася до Світана у котрого все ще висіла на руках.
- Я проведу тебе, відійди від нього, - звучало немов погроза.
- Лукаш, - невдоволено вигукнула, - займайся своїми справами та повертайся додому!
- Зараз палац мій тимчасовий дім, - гордовито розправив плечі.
- Тобто?
- Король запропонував стати його вчителем з магії. Я не міг відмовитися, отож наступні кілька років житиму в палаці поруч з тобою, сестричко, - нахабно посміхнувся.

Через його слова я не могла заспокоїтися. Моє єство лютувало. Я стільки всього зробила, щоб дістатися сюди, далі від сімейки... А Лукаш все одно продовжує вриватися у моє життя без запрошення! Наскільки треба високо піднятися, щоб той мене не дістав!

- Світан, можеш відпочити, - розкидувався наказами, - я сам попіклуюся про сестру.

Лукаш схопив мене і намагався взяти на руки, але Світан не відпускав. Чоловічі погляди зустрілися у німій боротьбі. Моя ніжка не витримала такого натиску й занила з новим болем.

- Відпусти! - шипів брат.
- Я виконую накази виключно радниці Евелін, на решту мені чхати.
- Небезпечні слова, як для слуги. Я - майбутній голова роду! Смієш мені перечити?!
- Враховуючи навіть вашу посаду вчителя короля, це все ще нижчий статус, ніж в радниці.
- Ти?! - рявкнув брат.
- Досить! - вигукнула. - Мені боляче, - зізналася, - Лукаш займися своїми справами!

Брат нахмурив брови, але швидко відійшов на кілька кроків назад. Світан не витрачав час й поквапився до нашого крила в палаці. Відновити заклинання ніяк не вдавалося, отож мовчки терпіла біль.

Мій захисник обережно поклав мене на ліжко та швиденько приніс рушник, в котрому замотано начаклований лід. Притуливши до ніжки, котра добряче спухла, відчула невеличке полегшення.

- Дякую. - коротко промовила.

Світан стояв навпроти з розгубленим виразом обличчя. Немов нашкодивший домашній улюбленець посупив голову. Чоловік не знав, що робити й де себе діти. Комічна ситуація викликала усмішку.

- Та сядь поруч! - не витримала.
- Це моя провина, - кинув погляд на ногу.
- Не збираюся тебе у чомусь звинувачувати. Приведеш вранці цілителя та й забудемо інцидент.

Світан вмостився поруч поринувши у свої думки. Я змогла сконцентруватися і завершити заклинання знеболення, отож одразу заснула. Вранці мене вилікував цілитель і на сніданок крокувала абсолютно здоровою. Всередині жевріло приємне томління від нової зустрічі з Феодосією. Цікаво, як саме закінчилася її історія в борделі...

Загалом радники їли в престижних ресторанах, хоча королівською програмою передбачалося трьох разове харчування у стінах палацу. Я вважаю, що поки варто економити, тому харчувалася виключно тут. Сама Феодосія була одною з тих небагатьох, хто теж надавав перевагу безплатному харчуванню.

- Евелін?! - згадай гівно. - Дорогенька, як справи? Ти так неочікувано залишила мене самою. Я довгий час шукала тебе, поки не зрозуміла, що ти мене кинула.
- Глядачів нема, - схопила її за руку та стиснула, - для кого вистава?

Можливо вона щось зрозуміла з мого погляду, а може просто злякалася... Жінка відсахнулася від мене, немов ошпарена та поквапилася зникнути. Я слідкувала, як її фігура віддаляється і натрапила на думку, що мені не вистачає слуги, котрий би міг збирати інформацію про необхідних мені людей. Можливо варто підійти з цим питанням до Клода?

Регента зустріти в палаці доволі важко. Увесь час приділяє королю, спільним аудієнціям і чорт знає, де ще його носить?! Чоловік казав, що деякий час нам варто не бачитися, аби не викликати зайвих підозрів. Отож зустрічі в палаці відпадають, тут навіть стіни мають вуха. Треба розшукати два кристали телепорту. Таким чином ніхто не простежить за моїм пересуванням. Питання у тому, де мені їх знайти? Дорогі, одноразові камінці для багатіїв. Може Лукаш матиме кілька? Було б чудово.

- Ваша світлість, - пошепки звернувся Світан, поки їла, - маєте кепський вигляд. Вам не смакує?
- Не у їжі справа. Просто про братика згадала...

Поки морочила голову над тим, як змусити Лукаша дістати мені кристали, день рухався у звичайному русі. Сьогодні на раді обговорювалися всього три питання, в котрих була абсолютно не компетентна: запровадження нових технологій для посіву; оцінки методик з нарощуванням магічного потенціалу; політика цін у військовій справі. Найбільш активно виступали агари. Мимоволі мій погляд чіплявся за Лерена. Намагалася об'єктивно його оцінити. За увесь час роботи радниці, він жодного разу нічого не пропонував. Часто тримав нейтралітет між ідеями, а коли вже голосував за щось, то рішення завжди приймалося на його користь. Лерен мав безперечний вплив та владу, якоюсь мірою більшу від короля. Не дивно, що Клод його ненавидить. До речі, Клод сьогодні так і не з'явився.

Після обіду набралася хоробрості та пішла шукати Лукаша. Якщо він дійсно став вчителем короля, то зараз вони разом. Лукаш найкращий серед бойових магів, тому Юліана вчить чогось небезпечного, а отже на полігоні, куди й прямую. Мої здогадки виявилися вірними.

Мені довелося здалеку ходити туди-сюди, поки "братик" не помітив. По-перше, переривати урок короля може дорого вартувати. А по-друге, наближатися надто небезпечно для здоров'я.

На моє щастя Лукаш вклонився та підбіг до мене, щоб переговорити.
- Що таке?
- Потрібна твоя допомога.
- Евелін, серденько, назви причину, чому маю тобі допомогти? - розцвів у посмішці.
- Лукаш, пташечко, ти ж допомагаєш радниці! - піднесено вимовила. - Хто там знає, коли знадобиться моя допомога.
- Це ти вірно підмітила... Однак, у мене вдосталь сили, аби розв'язувати свої проблеми самотужки.
- Свої. А проблеми роду, Огнеси, інших дорогих тобі людей?
- Ти хочеш у мене щось попросити, а я маю повірити тобі на слово?
- Такий талановитий маг, а боїться своє молодшої сестрички, - усміхнулася.
- Я не довіряю, а не боюся.
- Отже, ти визнаєш, що маю більше влади у своїх руках, ніж ти?
- Звідки взялося подібне твердження! - обурився.
- Ну раніше ти б відповів : "Якщо спробуєш обдурити - поплатишся." Якось так ти зі мною розмовляв.
- Хех! - смикнув мене за руку та прошипів. - Нічого не змінилося, Евелін! Я все ще наступник роду Октар, талановитий маг та багата людина, а ти - прислужниця короля, без особливих привілеїв. Так тому й бути! Я ж твій брат. Скажи, чого хочеш?
- Нарешті...- під ніс ляпнула. - Кристал телепорту. Бажано два, щоб туди й назад.
- Всього-на-всього? Я думав щось грандіозніше. Тримай.

Лукаш дістав з кишені трійку блакитних кристалів та вручив мені. Брат був тим рідкісним чарівником, що може сам їх створювати. Його здібності збільшують якість цих камінців, бо зазвичай під час телепортації кристал має похибку й місце прибуття трішки скошує. Думаю ця трійка не матиме таких проблем.

Задоволена собою покрокувала до робочого кабінету. Як радниця у мене була й паперова робота, котра з часом накопичувалася. Загалом то особисті звернення жителів королівства, листи зі запрошеннями на якісь урочистості, а також особиста документація із домовленостями з іншими королівствами. Мій попередник не надто наполегливо працював, отож від нього залишилося всього кілька активних документів. З ними розібралася у свій перший день.

Переглянувши всі папірці та написавши відповіді за вікном почалося смеркатися. Нічна прохолода завітала до кімнати. Я перевдягнулася у зручніший одяг, аби навідатися до регента. Світану наказала нікого не впускати покоїв, щоб ніхто не помітив моєї відсутності. Чоловік скривив обличчя, очевидно йому не подобалося відпускати мене саму. Я усміхнулася на прощання й скористалася кристалом. Для його активації потрібно було уявити місце, куди збираєшся перенестися.

Як і планувала, з'явилася посеред кабінету Клода. Чоловіка тут не було, але розгулювати у чужому помісті не наважилася. Хто знає, скільки людей з прислуги засланці. Година була не пізня, отож вирішила почекати тут. На щастя регент не змусив довго чекати.

- Евелін?! - зашипів і різко зачинив двері. - Як ти сюди потрапила?
- За допомогою цього, - показала використаний кристал.
- Не можна, щоб тебе хтось побачив тут.
- Звісно. Я у справах.

Коротко розповіла про необхідність своєї слуги в палаці. Регент вислухав та погодився допомогти. Чоловік понишпорив у себе на столі й витягнув нотатку, де вказані шпигуни інших радників серед прислуги, а також його власні. Звісно, список далеко не весь, тут вказані лише ті, котрих він викрив.

- Я дам вказівку, завтра до тебе завітає моя людина.
- Ні, не потрібно. Ви дали дещо цінніше, - показала список, - тепер зрозуміліше в кого брати необхідну мені інформацію.
- Хочеш застосувати свої сили? - кивнула. - Обережніше, не викрий себе та свої справжні здібності.
- Звісно. Що ж, на цьому дозвольте попрощатися.
- Зачекай, - зупинив мене. - Коли прийшла, вип'ємо чаю разом.