13. Егоїстичні бажання

...Клод повільним кроком повертався у своє помістя. Історія Евелін звучала правдиво. Мало того, чоловік і сам знав, що у цій дівчині живуть бісики. Тільки навіжена наважиться запропонувати йому якусь співпрацю. Про регента ходила дурна слава, він і сам розумів, що запам'ятався народу як кривавий тиран. Чоловік особливо не переймався через подібне клеймо, у цьому були свої плюси. Правда, з часом ефективність від репутації падала. Радники об'єднувалися у коаліції, цим самим захищаючи себе від швидкої смерті. Клод не міг усунути одразу кількох радників, чи то агар, якщо ті йому не сподобалися. Отож, єдине місце, де його меч став безсильний - рада. Саме тому Евелін знайшлася дуже вчасно. Навіть без чар навіювача Клод зацікавився її пропозицією, а з таким приємним бонусом від магії вже не можливо відмовити.

Для регента вся ситуація була прозорою та зрозумілою, крім одного - що змусило молоду регорннесу зануритися у це болото? Її титул вже передбачав і владу, і багатство. Клод зробив поспішний висновок, що у дівчини проблеми в сім'ї. Можливо батько має намір видати її заміж за не коханого, от дівчина вирішила взяти долю під свій контроль. Регент особливо не цікавився її проблеми. Його "тіні" (загін таємних воїнів) зібрали поверхневу інформацію про Евелін і цього було достатньо.

Клод на початках проводив з Евелін багато часу, навчав всього необхідного для життя в палаці. Вона швидко опановувала усе, що той показував. Трохи прив'язавшись до такого талановитого учня, Клод зніяковів, коли прихвосні Лерена відправили вбивць слідом за Евелін. Хоч у неї був не менш талановитий захисник, страх втрати залишався присутнім.

Клод полегшено видихнув, коли дівчина повернулася цілою та неушкодженою. Її холодний, з нотками люті погляд, приємно пестив чуття всередині чоловіка. Він чудово знав цей погляд... Такий же, як і в нього. Виважений розрахунок та жодних почуттів. Клода різко накрило хвилею збудження, аж магія заіскрилася на кінчиках пальців. Це було щось новеньке для нього. Увесь день після того, він не міг сконцентруватися. Дочікувався години, коли зможе зазирнути у ті холодні очі. І коли ця мить настала, вже не міг стримати усмішки. Правда усмішка цвіла не довго. Клод почув її розповідь. Евелін говорила спокійно, з паузами, наче мова йшла не про неї, а знайомого. Її історія не була чимось надзвичайним для Клода. За своє життя він побачив вдосталь бруду. Однак, саме ця манера розповіді викликала такий шквал емоцій!

Регенту не подобався свій внутрішній стан. Чоловік зрозумів, що пройнявся симпатією до своєї розіграної карти. Це погано. Може нашкодити планам. Клод запевнився, що варто не бачитися з дівчиною деякий час, допоки його цікавість не зникне.

Наступного дня, регент з головою занурився у справи королівства. Його племінник ще набирався досвіду, отож кожен його наказ варто було перечитати. Юліан ріс кмітливим хлопцем і Клод не сумнівався у ньому, як наступному правителі.

- Ти сьогодні надто мовчазний. - нахмурив брови малий. - Щось трапилося?

- Ні, ваша світлість.

- Е-ей! Маєш наглість брехати королю! - досить грізно гаркнув.

- У вас вже краще виходить образ розгніваного короля.

- Знаю. То що там? - потішився малий.

- Ваша світлість, яка найважливіша риса для правителя?

- Вміння правильно обирати та керувати людьми довкола. - без роздумів відповів. - У короля багато обов'язків, йому потрібно багато чого знати. Однак, якщо він не вміє керувати людьми, то яким би не був генієм, всі зусилля втрачатимуть сенс.

- Це саме стосується і регента.

- Клод, як регенту тобі потрібно всього лише навчити мене бути королем. Чим ти переймаєшся? - усміхнувся.

- Переймаюся, щоб законний правитель дожив до свого повноліття.

- Ц-ц-ц! - похитав головою. - Ти ж сам бачив, нащо я здатен. Сумніваюся, що у королівстві знайдеться ще один такий маг.

- Юліан, ти ще юний і магія твоя не стабільна. А стихійників у нашому королівстві достатньо. Нехай у силі вони тобі не рівня, але трійка таких магів спокійно здолають всі твої заклинання. До речі, ваша світлість, - зробив серйозний тон. - ви вже обрали нового наставника з магії?

- Ще думаю...

                                                                                *********

Святковий вечір давно почався, проте Клод не поспішав. Урочистість влаштовано для Евелін, котру той вирішив навмисно уникати. Як регенту, йому обов'язково відвідати бал, отож чоловік навідався до палацу десь на середині дійства.

Мимоволі його очі шукали дівчину. Однак, знайти регорннесу серед цього саду різнобарвних павичів - важко. Всі відомі та невідомі, для нього, барви суконь тут присутні. Чоловіки одягалися спокійніше. Переважно чорні, темно сині, чи то коричневі тони.

Клод видихнув і потягнув руку за келихом спиртного, що розносив слуга.

- Ваша світлість? - знайомий голос.

Рука Евелін потягнулася за тим самим бокалом. Це було так дивно. Чоловік шукав її серед люду, а вона стояла зовсім поруч.

- Фрак? - кинув зацікавлений погляд. - Незвично бачити регорннесу у чоловічому одязі?

- Якщо понатягувати на себе цяцьки, то чоловіки не сприймають тебе серйозно. І ще серед плюсів фраку, ніхто не запрошує на танець.

- Виглядатиме наче танцює двоє чоловіків...

- Саме так!

Чогось дана ситуація так розвеселила регента, що той не зміг відмовити собі у бажанні станцювати з Евелін.

- Дозвольте? - хитро усміхнувся.

Евелін широко розплющила очі від здивування, однак погодилася на танець. Її тендітний стан навіяв Клоду думки про крихкість людського життя. Чоловіку здавалося, якщо стиснути дівчину сильніше, то в неї обов'язково щось зламається.

Лунала доволі повільна мелодія і, як заведено, під час танцю пара спілкується. Проте Евелін мовчала, чим засмутила регента. Він сам вирішив її уникати, але саме зараз бажав поговорити...

                                                                               *******

Регент увесь танець на мене підозріло косився, через що було ніяково. Поглядом я вже шукала свого рятівника, з котрим обумовила всі його дії у разі непередбачуваного танцю. Світан з'явився коли музиканти закінчили одну композицію та переходили до наступної. Чоловік люб'язно протягнув долоню, і я схопилася за неї, як за рятівний щиток.

- Евелін?! - здивовано вигукнув Клод.

Я подарувала йому на прощання посмішку та закружляла у новому танці зі Світаном.

- Ти молодець! - похвалила.

- Радий, що був вам корисний. - спокійно відповів той.

- А знаєш, ти неймовірно привабливий у парадному вбранні. - в мені заграли бісики. - Такого красеня варто тягати по всіх урочистостях. - обійняла однією рукою та прошепотіла на вушко.

На перший погляд, Світан залишався спокійним, однак я відчувала, як пришвидшилося його серцебиття. Ех! Він настільки милий, що важко стримуватися! Немов велика пухнаста тваринка, до котрої мусиш зачепитися.

- Ваша світлість, скільки нам ще танцювати?

- До кінця цієї мелодії. Я вже поговорила з усіма ким хотіла, отож можемо повертатися до своїх покоїв. До речі, - заглянула йому у вічі, - я не вчила тебе цьому танцю, звідки його знаєш?

- Я ж не все життя був рабом, ваша світлість. Люфернн Світан Зореян - спадкоємиць північного регіону знищеного королівства Вітрів.

- І справді...- веселощі одразу зникли, - пробач.

Клод вбив тамтешню владу, коли виграв війну. У Світана мало бути успішне майбутнє, якби не амбіції Еллею. Правда, я вдячна королівству та регенту, що все так склалося. В іншому випадку ми б не зустрілися. Хех! От я погань! Радію чужому нещастю... На душі одразу стало важко.

Після бенкету, повернувшись до свого куточка, я ще деякий час сиділа на балконі. І поки мій захисник приймав ванну, мені вдалося спустошити половину пляшки дорогого вина та добряче сп'яніти. Навіщо стільки випила? Та Бог його знає. Раніше чудово переносила алкоголь, але ця пляшка надто міцною виявилася. На мить стало весело, а потім бридко. Покрокувала до іншої ванни, аби вмитися й трошки протрезвіти. За часом не слідкувала, того гадки не маю, стільки простояла під холодними струменями води.

Полегшало. Повернулася у спальню. Світан зустрів мене розгубленими виразом обличчя. І що не так? У німому питані схилила голову на бік. Чоловік різко наблизився, взяв на руки й посадив на писемний столик. Потім звідкись взяв два рушники, один закинув мені на голову, а іншим витирав очі.

- Аа-а. Волосся не підсушила. - здогадалася. - А нащо обличчя треш?

- Ви вся мокра. З вас вода стікає, ще й макіяж розтерся!

- Ти мене відчитуєш?!

- Говорю як є. - відхрестився.

- Світан?

- М?

- Я погана людина?

- Ви запитуєте, чи стверджуєте?

- Питаю.

- Як для кого, мабуть. - посміхнувся. - Ставлення одної людини до інших, різниться. Це нормально. Для когось ви будете злом, а для інших - невинним створінням.

- А для тебе? - чоловік змовк вдивляючись своїми сірими зіницями у мої.

- Ви моя пані, - порушив тишу, - і не можете для мене бути поганою.

- Як вміло ти ухилився від питання. Хах! Я погана, Світан. Я вдячна Клоду, що захопив твоє королівство, а ти в результаті дістався мені.

Я схопила чоловіка за підборіддя, болісно впиваючись нігтями та притягнула до себе. Алкоголь вже відпустив і я чудово розуміла, що роблю. Чхати хотіла на всі норми й навіть на почуття самого Світана. Облизавши пересохлі губи поцілувала його. Це не був поцілунок кохання з мого боку, швидше прив'язаності. Мене обурювала думка, що Світан міг бути не зі мною. Мати зовсім інше життя, або бути викупленим кимось іншим.

Його губи піддалися і вже у наступну мить ми з жагою цілувалися. Мої руки перемістилися на чоловічу шию, цим самим притискаючи до себе. А його руки, своєю чергою, стискали мої сідниці. Якесь божевілля. Я ніколи не цілувала когось першою, тим паче з такою жадібністю. Могла і віддатися йому саме тут і зараз, але моя цнота являється розмінною монетою. Краще заспокоїтися. Отож, довелося припинити ласку.

- Евелін... - з важким подихом промовив.

Я нічого не відповідала, просто притулилася до нього все ще обіймавши. Коли наші подихи вирівнялися Світан сказав:

- Цієї ночі я не зможу спати поруч з вами.