12. Його більше, ніж достатньо

Першим ділом довелося зустрітися з королем (і куди ж без радника), щоб розповісти про успіх перемовин, передавши відповідні документи. Наш юний правитель залишився задоволеним, а от Клод усім виразом обличчя показував зворотне. Ну, нас чекає пікантна бесіда, але потім...

- Ви чудово впоралися, Евелін. - хвалив король. - Як і належить, отримаєте винагороду!Бажаю влаштувати маленький бал на вашу честь. - підморгнув юнак. - Вам варто познайомитися з іншим впливовими людьми у королівстві. Чим більше союзників, тим впевненіша твоя позиція.
- Але й відкритіша спина, - додав радник.
- Звісно. Тут потрібно бути обачним та вміти обирати союзників.
- Як накажете, ваша світлість. - схилила голову.
- Можеш йти. Сьогодні відпочивай. - наказав король.

Я покрокувала до своїх покоїв, прихопила кристал читання - "Історія сусідніх королівств", аби чимось себе розважити. Регент мав справи аж до пізньої ночі, треба було вичекати цей час.

Мене не довелося гадати, як саме непомітно потрапити до помістя Клода, чоловік сам навідався.

- Приємно бачити, що ти на мене чекала. - лукаво посміхнувся той. - Сподіваюся нам вдасться переговорити на одинці.
- Світан, вийди за двері. - чоловік невдоволено скривив обличчя, однак наказ виконав. Клод ще кілька хвилин розглядав кімнату повністю ігнорувавши мене. - Ще довго мовчатимеш? - роздратовано ляпнула.
- Обережніше зі своїм тоном, дорогенька. - опинився навпроти мене та схопив за обличчя. - Нагадаю, ти не більше комахи для мене. Знай своє місце! - регент випромінював таку яскраву злість, що не втримала усмішки.

Особливість моїх чар - чим яскравіші емоції у носія, тим сильніша моя магія. Після нашого знайомства, коли він пав під мої чари, вже став носієм - людина з особливою міткою від навіювача, котрий може черпати певну силу від неї (залежить від специфіки магії). Майже те саме заклинання що наклала на Лукаша, тільки тривалішого характеру. Отож, завдяки сильним емоціям Клода викликаних мною - стаю могутнішою.

Зараз у мене два носії - Клод та Рогнеда Розалія. З моїми дріб'язковими силами це вже неймовірне досягнення. Тепер питання часу, коли вони зроблять мене сильнішою. 

- Інакше що? - провокувала бідолашного. Його злість спалахнула з новою силою.

Регент схопив мене за горло, але не стискав. Скоріш за все намагався викликати страх. Шкода, що розчарувала. Я зареготала від душі. Його лють різко згасла, натомість відчувалась зацікавленість. Чоловік відпустив мене та відійшов на кілька кроків.

- Ти надто самовпевнена, це вилізе тобі боком.
- Не назву це самовпевненістю. Просто я вам потрібна. Дуже, - наголосила, - потрібна. У вас немає іншого впливу на привілейованих еллейців, окрім страху. Це, безперечно, неймовірно сильна емоція, тільки в колах радників втрачає свою ефективність. Адже рада, це такий ланцюжок, де за одною людиною тягнеться ще купа впливових осіб.
- Я знаю, що ти не дурепа. Саме тому й вирішив запхнути в це кубло. Ти й справді мені потрібна.
- Тоді поясни, чому підіслав вбивць за мною?! Що за абсурдні дії?!
- Інтриги Лерена. Він перевіряв мене через треті руки, як я відреагую на пропозицію тебе усунути. Щоб не викрити наші "особливі" відносини довелося зіграти за його правилами. Сподіваюся ти не ображаєшся.

Я не змогла щось відповісти, лише цокнула язиком. Його слова не здивували, хоча й обурили. Людське життя для Клода було забавкою. Це потрібно сприймати. Я не більше розмінної монети, як і він для мене...

- Як тобі вдалося вкласти цей договір?
- Комерційна таємниця.
- Що ти зробила з найманцями?
- Намагалася вивідати якомога більше інформації, а після вбила.
- Сама? - здивувався.
- Перерізала горло. - коротко відповіла.
- Я здивований. Тендітна дівчина перерізала горло вбивці. І як тобі, - хмикнув, - марати руки в крові? Це ж твоє перше вбивство.

- Не перше. - нахлинув смуток. Чоловік насупив брови в очікування продовження.

" В п'ятнадцять, на мій день народження, - намагалася беземоційно розповідати, - вирішила витратити кругленьку суму сімейного бюджету. Це була свого роду дитяча відплата, адже жодних привітань не отримала, як і подарунків. Академія виділила для мене вихідний, отож цілісінький день скуповувала дорогі цяцьки. Ні супроводу, ні охорони у мене, логічно, не було. В який момент за мною став слідкувати один покидьок - не знаю.
- Евелін, донечко, це ти?
З радістю наблизився середнього віку чоловік. Я чудово пам'ятала його обличчя, хоча той і запустив бороду, котра йому зовсім не личила. Це був мій рідний батько. Той, хто кинув нас з мамою напризволяще. Хто вліз у борги та штовхнув у прірву...
- Яка ж ти гарна у мене виросла! - ліз обійматися. Я різко відсторонилася.
- Не знаю, хто ви, але не смійте мене торкатися. Я - регорннеса!
- Я знаю! - зашкірився. - Ти ж поділишся з татусем грошима? Щоб ніхто не дізнався про наші родинні зв'язки. - хитро прижмурив очі.
- Скільки?
Впевнений у власній перемозі, покидьок замовив неймовірну для мене суму. Я попросила зачекати у визначеному місці, а сама мала побігти за грішми. Нічого не підозрюючи він так і вчинив.

На окрайку міста стояла одинока хатина, той клаптик землі мені подарував Маркус. Там було чудове місце для облаштування складу, на що й виділила кошти раніше. Будівництво якраз недавно завершили, але склад ще пустував.

Мені знадобилося кілька годин, щоб все підготувати, як належне. А покидьок вже зачекався.

- Я хвилювався, що ти мене обдурила. - зареготав. - Але я радий, що мені не довелося тебе розшукувати та розголошувати нашу маленьку таємницю.
- Ось гроші, - кинула мішечок зі сюрпризом, - там розрахункова картка з тою сумою.
- Яка ж ти в мене молодчина! Евелін, це ми з тобою заживемо! АААА! - радісно вигукнув.
- Чому ти нас покинув? - холодно запитала.
- Я не покидав. Просто пішов шукати вихід.
- Ха! - охоплювала злість. - Знайшов?!
- Як бачиш, я все ще живий.
- Мама до останнього вірила, що ти повернешся. Навіть після того, як залишив її розплачуватися за свої борги!
- Евелін, ти вже доросла. Переспати з кількома чоловіками не така вже й проблема. Це ж набагато краще, ніж бути вбитим. Ти краще скажи, коли зможеш знову принести гроші?- тішився дурень. А я вже лютувала всередині.
- Принесла більше, ніж ти просив.

Чоловік у захваті підбирає мішечок і розмотує його. Правда там його чекало розчарування, замість грошей, "чорний дим" - просте заклинання на пентаграмі, що вивчають першокурсники. На кілька секунд людина втрачає зір та слух. Цих секунд достатньо, аби наблизитися та кілька разів встромити кинджал у жертву.

- За що? - шоковано хрипить чоловік.
- На тому світі у мами запитаєш.

Тіло падає, продовжує хрипіти. Можливо він намагався ще щось сказати, але я не збиралася слухати. Використовуючи кров жертви, я вимальовувала нову пентаграму, аби приховати сліди злочину. Коли діло було закінчене, життя покинуло цього покидька. Йому ж краще. Труп спалахнув і за кілька секунд згорів вщент, не залишаючи навіть попелу. Магія на пентаграмах потребувала малих затрат сили, але багато часу і знання давніх писань. Знать не користувалася подібними чарами, адже вважала їх брудними. Зазвичай пентаграмами користувалися злодії, розбійники, або ж наймані вбивці. В академії було безліч джерел, в котрих можна було щось дізнатися, але не було жодного навчаючого предмету складати пентаграми. Довелося пробувати самій. І у мене це виходило..."


- Якось так. - досить відсторонено закінчила свою оповідь. - Не розумію, нащо розповіла тобі все це. У будь-якому випадку, що ти, що Світан, вважаєте мене надто хорошою. Але хороші люди не лізуть у політику.

Якийсь час Клод мовчав. Виглядав трохи схвильованим. Кілька разів хотів щось сказати, але не наважувався.

- У будь-якому випадку я задоволений тобою. - повернувся у свій звичний образ. - Завтра ввечері буде бал. Постарайся втертися комусь у довіру .
- Втертися у довіру за один вечір не вийде. - заперечила.
- Принаймні познайомся ближче.
- Як накажете, - покірно схилила голову.

Регент вже зібрався йти, але зупинився. Кілька секунд мовчання, а потім витиснув зі себе скупе:
- Радий, що ти залишилася живою...

Після цього чоловік відчинив портал й зник у ньому. Його фраза засіла у моїй голові, наче заклинання. Навіщо йому було говорити щось подібне?

Світан залетів до кімнати одразу після того, як регент зник. Він чудово відчував чужу магію, що робило його неймовірно корисним...

Неочікувано для мене, Світан міцно обійняв та притулив до себе. Мій сором'язливий Світан, нахабним чином так взяв і обійняв?!

- Що-що ти робиш? - зніяковіла.
- Я чув вашу розповідь.

Коротко відповів не відпускаючи з обіймів. Його широка долоня гладила спину, а спокійний подих лоскотав потилицю. Це було дуже приємне та світле відчуття. Я обійняла його у відповідь. Світан нічого не говорив, нічого не питав, за що йому вдячна. Він просто був поруч, а цього було більше, ніж достатньо...