7. Мрії змінюються

Наступного дня, як і обіцяв, Клод навідався до нашого помістя. Слуги метушилися з місця на місце. Хоч вони й не розумілися у політиці, однак чутки про регента їхні вуха не оминули. Страх діяв дуже ефективно.

Клод мав репутацію яскравого антагоніста, як і я. Та різниця між нами значна. Від його слів люди часто тремтіли схиляючи голову, а з моїми ж сперечалися. Я діяла в міру завданої шкоди собі, плативши кривдникам у відповідь за подвійним тарифом. Не думаю, що регент діє кардинально інакше. У нього методи покарання радикальніші, але й вороги сильніші. На його фоні, я нікчемне дівчисько, що не може впоратися з купкою слуг та кількома дурнуватими друзями брата. Зараз мені здається абсурдною ідея зближення із Клодом. Навіщо йому настільки слабкої карти? Мій єдиний плюс - сила навіювача. Ці слабкі чари, що зустрічаються так рідко, можуть зіграти вагому роль у політиці. Але бути впевненим не можливо. Я карта з високим ризиком використання. Чи вдасться мені переконати регента?..

- Ваша світлість, - забігла старша роннеса, - Бледа Клод очікує на вас у саду.
- Добре. Можеш йти. - відпустила слугу.

Про що він говорив з батьком? Чого Маркус так легко дозволив цьому чоловікові зустрітися із його донькою? Мій батько, один з небагатьох у королівстві, хто може вільно говорити з регентом. Рід Октар основна ланка підтримки королівської сім'ї. Якщо Маркус захоче влаштувати переворот, то Клод скоріш за все програє. Батька підтримують інші впливові роди, а от регент погано ладить зі знаттю.

- Сонячних днів, Евелін! - зустрів мене чарівною посмішкою. - Сьогодні не міг заснути, думав про тебе усю ніч!
- Це тому від вас пахне жіночими парфумами? - посміхнулася у відповідь.
- Обожнюю розсудливих жінок. Я поговорив з твоїм батьком і він погодився добровільно тебе відпустити у палац.
- То ви зробите мене радником?
- Зроблю, та спершу тобі треба отримати навички виживання у королівському палаці. - чоловік нахилився. - Я особисто вчитиму тебе всьому необхідному, - прошепотів на вушко.
- Скільки часу на це потрібно?
- Це залежить від тебе, Евелін. Ти маєш бути мені корисною, а не померти після першої інтриги. - зробив коротку паузу. - Я домовився з твоїм батьком. Завтра таємно заберу тебе до свого помістя. Сподіваюся одного місяця буде вдосталь, аби ввести у курс справ. Тим паче ти відмінно закінчила академію, тому маєш знати достатньо.
- Ваша світлість, це все чудово. Але їхати самій у лігво звіра, звучить божевільно. Я тендітна дівчина, можу взяти зі собою одну людину?
- Ха-ха! - смішок. - Я не планував тебе обмежувати у кількості речей, чи слуг. Однак, це на твій ризик. У моїй домівці часто бувають вбивці, у разі чого, то буде на твоїй совісті.
- Я зрозуміла. Дякую!
- Що ж, до завтра, моя Евелін, - поцілував долоню, куди вчора поранив. - Маю на тебе великі плани...

Навіть не сумніваюся. Інакше, нащо брати під своє крило абсолютно не знайому людину. Я знову вплуталася в інтриги, правда цього разу вони значно небезпечніші. Регент легко може мене позбутися, якщо не виправдаю його сподівань, або втрачу його примарну довіру. Єдиним щитом проти Клода, є мій батько. Однак, я збираюся стати незалежною, тобто, час забути про статус батька і розв'язувати проблеми самій...

                                                                           ****************
До Клода я виїхала ввечері. Не тільки через таємність мого перебування, але й через дрібні справи, котрі мала вирішити пере офіційним титулом радника. За законом, вони не мають права займатися торгівлею, чи іншими видами заробітку. А також, мати у власності спадкове майно. Радник, повністю залежить від милості короля та королівської казни. За хорошу роботу, король може наділити радника землею та помістям, але самостійно придбати для себе будинок, він не може. Поки король не подарує землю, що радники, що агари, живуть у королівському палаці. Це чекатиме й мене.

Отож, мені довелося віддати свої магазинчики батьку, чи правильніше сказати "повернути". Лукаш нічого не говорив і увесь час ховав очі. Трохи дивна поведінка з його боку, але я надто зайнята, аби акцентувати на це увагу. Речей я взяла мінімально. Кілька суконь, білизну, взуття на підборах та без. Мій багаж повністю вмістився у три валізи, котрих батько відправив у помістя регента магічним заклинанням. Зі собою я не збиралася нікого брати, окрім Світана. Ось на цьому моменті в брата прорізався голос.

- Візьми якусь прислугу. Хто допомагатиме тобі одягатися, митися, наводити макіяж?
- До цього дня я зі всім сама справлялася, нащо тепер робити з цього таку трагедію? У разі чого, маю Світана, - посміхнулася. - Навчу його заплітати коси.
- Евелін, це не жарти! - обурився брат. - Ти їдеш у помістя Клода, сама! Хоч розумієш наскільки небезпечна ця витівка?!
- Лукаш, це мій вибір, моє свідоме рішення. І саме через небезпеку я беру зі собою Світана.
- Лукаш, не діставай сестру, - втрутився батько. - Я пишаюся наскільки дорослою ти стала, Евелін. Якщо ти цього хочеш, то ніхто не буде тобі перечити.

Маркус випровадив поглядом роздратованого Лукаша і ми залишилися в кабінеті удвох. Чоловік налив собі міцної випивки, швидко опрокинув келих та заговорив:
- Я ніколи не був для тебе хорошим батьком. - його голос звучав, як завжди строго, грізно та впевнено.
- Дивно, що ви це визнаєте, батьку.
- Евелін, після смерті своєї дружини, я на довго зачинився у собі. Мене не цікавили ні справи будинку, роду, чи бізнесу. Я винен перед тобою, бо не зміг належно захистити. Сама розумієш, забруднити свою репутацію - легко, а очистити - майже не можливо. Думав, відправлю тебе до академії, не дозволятиму з'являтися тут, аж до випуску і все забудеться. - чоловік важко видихнув. - Навіть не знаю, що тобі сказати. Пробач...
- Вам не варто вибачатися. Ви не відчуваєте між нами родинних зв'язків, а витискати з себе любов, котрої нема - огидно. Мене цілком влаштовували родинно-ділові зв'язки, бесіди та все інше. Так, я росла без любові, турботи й ласки, але це набагато краще, ніж у злиднях. Мені теж важко сприймати вас, як батька, та ви назавжди залишитеся дорогою людиною для мого серця. Шоб там не сталося.