2.Невинне покарання.

Коли мої речі були зібрані, я змусила дівчат донести їх до порталу, а вже після - відпустила. На території академії є три портали, тому й довелося трохи почекати.

Певна річ, мене ніхто й не думав зустріти, чи то привітати з випуском. Тим паче зараз, коли з'явилася їхня справжня кровинка.

- Ей, там! - махнула рукою до прислуги. - Віднесіть все до моєї кімнати.

Дівчата нахабно закотили очі, але наказ виконали. Їм вже не терпиться познущатися з мого хиткого стану в сім'ї Октар.

Це буде важче, ніж я собі думала. Огнеса з'явилася надто рано! Мене ненавидить все помістя, якщо раніше було байдуже, то тепер це величезна проблема. Ставлення брата, байдужість батька, ще законна донька - всі карти проти мене. Жодного вірного ронна, жодного захисту...

Сповістити батька про приїзд, як то вимагають правила, вирішила проігнорувати. У нього є справи важливіші. Загалом, найкращу для себе стратегію на останні чотири місяці вже обрала! Затишшя. Менше скандалів, менше походеньок, менше контакту зі сімейством. Для повного щастя треба вкласти тимчасовий шлюбний договір, аби вдало покинути помістя без всіляких сюрпризів. Тільки, кому потрібен тимчасовий шлюб?

- Евелін, ти коли повернулася?
- Огнесо, що ви тут робите? - ми зустрілися поблизу моєї кімнати.
- Ох, моя спальня навпроти. Батько дозволив використати ту кімнату! - із захопленням розповідала. - То ти вже випустилася? А я так хотіла ходити до академії разом зі сестрою.
- Пф! - змусила посміхнутися. Огнеса усім своїм виглядом викликала тільки позитивні емоції, чого явно не вистачає мені. - Думаю, твій брат залюбки проводжатиме тебе... Він дуже сумував за тобою і не міг простити себе за те, що загубив тебе у той день.
- Ой, що ти! То зовсім не його провина. Я сама побігла за...
- Чш-ш! - зупинила її. - Ти маєш це сказати йому, а не мені.

Дівчина засоромлено опустила погляд кивнула та пішла до своєї кімнати. Вона така мила! Надто мила... В академії буде тяжко. Хлопці чергами стоятимуть, аби, хоч хвилинку з нею поговорити.

Наступним ділом я взялася розпаковувати речі, прийняла ванну, почала читати новий кристал інформації, так час повільно сплив до вечора. Добряче зголоднівши попрямувала в гостину, де слуги накривали на стіл. Зібралося усе сімейство Октар, правда на мене не вистачило столового наряддя... Хто б сумнівався. Помітивши цю дрібницю, Маркус наказав слугам принести швидко принести куверт на мене.

- Як випуск? - поцікавився батько.
- Нічого цікавого. Отримала грамоту, як і всі.
- О, а я чув дещо цікаве, - хитро посміхнувся Лукаш. - Моя подруга розповіла, що ти побила двох горннес після церемонії.
- Це правда? - нахмурив брови Маркус.
- Так. - чесно відповіла.
- Евелін! Це не личить роду Октар! Ти регорннеса й не маєш права так бездумно зловживати владою! - він змовк. Можливо чекав пояснень від мене, та я вже давно перестала йому щось пояснювати. Ще з того дня...- Як батько, маю покарати тебе. Після вечері увесь наступний тиждень тобі заборонено покидати власну кімнату. За цей час подумай над своєю поведінкою!

Я глянула на задоволеного Лукаша й позіхнула. Така дрібниця, а він шкіриться, немов війну виграв. Скучно. Повернувшись до своєї кімнати я занурилася у читання.
                                                                        ****
Наступного ранку пригадала, що Лукаш ще той засранець! Сніданок мені не принесли, як і обід. Переконавшись, що і вечері не буде, я трохи запанікувала. Братик однозначно за всім цим стоїть, а слуги тільки раді старатися. Він просто хоче поморити мене голодом? Чи планує щось більше? Якщо влаштую скандал на цьому фоні, то Лукаш перекрутить ситуацію у свою користь. Що це я влаштовую галас через дрібниці. Скоріш за все, саме так. Йому треба, аби я розізлилася, як в минулому й била слуг. Однак, не так швидко. Цьому не бувати, братику! Я обов'язково тебе переграю!

Ввечері до мене навідалася Огнеса, котра вже завтра відправляється в академію, щоб екстерном пройти 6-річний курс. Саме її я люб'язно попросила принести мені харчів. Звісно, вона й гадки не мало навіщо, тому й принесла всього два кошики. Один з фруктами, а інший з випічкою. Ну, принаймні не помру. Трохи потеревенивши, я побажала їй вдачі та відправила спати.

Наступного дня, батько з братом поїхали проводжати Огнесу до академії, де вона й залишиться на майбутні кілька років. (Звісно, у вихідні вона зможе повертатися додому) Для них це чудово, але не для мене. За всі шість років мого навчання, регорнн жодного разу не з'являвся в академії. А тут на тобі! Майже на руках несе. Чутки про моє нікчемне положення у сім'ї тільки посиляться. Знайдуться нові охочі познущатися та відплатити за минуле. Лихо! Проблеми-проблеми...

Все чим могла займатися: читання, сон, ванна. Таким нудним темпом збігало моє покарання... Залишився всього один день і стану вільна! Правда, що там на зовні, й гадки не маю. Ніхто до мене більше не навідувався. Лукаш виявився ще жорстокішим, ніж його вважала. Якби не Огнеса зі своїми кошиками, то голодувала б усі сім днів. Цей телепень знає, що так і вмерти можна?!

Двері відчинилися. Та невже! До кімнати забігла молода служниця, з тацею у руках. Поклавши його на стіл вона вклонилася й швиденько зникла. Дивно. Вони ж не збираються мене травити? Відкинула ці абсурдні думки, адже зараз у мене все ще є титул, і батько не збирався у мене його відбирати.

З великими зусиллями злізла з ліжка й поповзла до столика. Я зберігала ясність розуму та притуплювала відчуття голоду магією. Мій клас - навіювач, що трапляється досить рідко. Якщо врахувати моє походження простолюдинки, то взагалі чудо. Користуватися заклинаннями з вкладанням великої кількості магії у мене не вийде, але прості заклинання, або навпаки, де потрібна висока концентрація разом з контролем, будь ласка! Навіювачів розділяють ще на кілька груп, одні навіюють сни, інші керують чужою волею, є такі, що читають думки, або передбачають майбутнє. Ці здібності можуть змішуватися, переплітатися між собою й створювати щось абсолютно нове. Я можу читати чужі емоції та частково думки. Через вміння концентрації, навчилася посилювати, чи то послаблювати тіло, керувати органами чуття і т.д. Якби не це, я б вже давно стіни гризла від голоду!