Цок-цок! Дзвінкий звук моїх швидких кроків вривався у тишу цього довжезного та самотнього коридору. Тремтячими долонями стискала сукню, сподіваючись притупити страх, котрий душив зсередини. З кожним наступним кроком мене охоплювала паніка!
Близько. Останній поворот, високі дерев'яні двері, котрі вартові відчиняють для мене. Глибокий вдих...
- Сонячного дня, ваша світлість! Ви мене кликали?
- Евелін, ти вчасно! - радісно усміхнувся батько. - Сідай! - вказав на місце навпроти молодої дівчини. Це вона?! - Огнесо, це Евелін, дванадцять років назад ми з мамою її вдочерили. Тепер ви сестри.
Мої очі полізли на чоло. То чутки виявилися правдивими, і загублена донька регорнна Маркуса знайшлася. Дідько! Знала коли з'явитися! І що тепер? Маркус виставить мене звідси?
- Рада познайомитися з тобою! - вскочила довгонога шатенка, з яскраво фіолетовими зіницями. Тьфу! І не посперечаєшся про її походження, явні риси благородного роду Октар . - Завжди мріяла про сестру! - так невинно посміхалася та кліпала очима красуня.
- Хоч і здивована, однак не менш радію з вами познайомитися, регорннеса.
- Ой, відкинь ці ввічливі звертання. Ми ж сестри! - продовжувала радіти ця дурнувата дівка. - Я хочу потоваришувати з тобою, Евелін.
Я перевела погляд на батька в очікуванні його вироку. Навіщо роду Октар дві доньки? Нічого дивного, якщо він попросить мене покинути помістя, тоді й вдавати ніжну даму вже не доведеться.
- Я б хотів, щоб ти показала помістя Огнесі. Її не було тут стільки років, певно й забула, як виглядає рідна домівка. Однак, у тебе завтра випуск з академії, тому не можу затримувати. Повертайся, щоб отримати грамоту, як і належить регорннесі.
Чоловік махнув рукою, аби я зникла. Вклонившись, поквапилася піти. Що ж, поки виганяти мене не збираються, це добре. Я зможу закінчити академію з прізвищем Октар. До повноліття залишилося трохи більше ніж чотири місяці, за цей час маю повністю вийти з опіки регорнна, при цьому не втративши титул. Інакше доведеться знову повернутися у безпритульні злидні.
- Ой, і хто тут з'явився? - як же ненавиджу цей голос! Впізнаю з тисячі!
- Дорогий братик, у мене не було й найменшого бажання з вами зустрітися, - крізь зуби процідила.
- У мене теж не було жодного бажання, бачити когось настільки огидного, як ти.
- Тоді не хочу вас затримувати, - вдавано усміхнулася й покрокувала вперед. Лукаш схопив за руку й болісно смикнув до себе. Мене це шокувало, тому здивовано глянула тому у вічі.
- Скоро я поверну тебе на вулицю, де тобі й місце, Евелін!
Лукаш, як завжди, з хитрою посмішкою погрожував мені. Ми не бачилися цілий рік від дня його випуску з академії, однак він зовсім не змінився. Перший красень свого класу, з відмінною репутацією та видатними магічними здібностями. Цікаво, чи похитнеться хоч на сантиметр його репутація, якщо цю сцену побачив би хтось зі знаті? Ха-ха! Не тіш себе ілюзіями, Евелін, нікому нема до тебе діла. Щоб там Лукаш не зробив зі мною люди вигадають десятки виправдань, щоб їхній улюбленець залишився невинним.
- З нетерпінням чекатиму, - з насмішкою промовила. - Ох, тільки дай нагадаю, мені нема кого втрачати, а тобі?
- Евелін! - процідив крізь зуби та стиснув мою руку. - Тільки спробуй!
- Ти перший почав це! І не тобі мене судити за жорстокість. Сам знаєш, якою хитрою можу бути, тому не раджу діяти необдумано. Я сильно розчаруюся, якщо розтопчу тебе без особливих зусиль! - він мовчав, але його пальці продовжували стискати мою руку. - Відпусти, бо доведеться пояснювати батьку, звідки взялися синці.
Звільнившись я попрямувала до сімейного порталу, де перенеслася назад в академію. Висока будівля з тонкими шпилями, що простягалися вверх до неба. У нашому королівстві помпезніше виглядав лише палац короля. Однак, я не розділяла того захвату, що й решта учнів. Бездушна будівля з красивим фасадом та наскрізь прогнилим суспільством всередині. Що тут прекрасного?
У нашому королівстві існувало дві академії, де вчилося виключно панство. Решта приймали у свої ряди всіх охочих, хто мав хоч якісь завдатки магії, або ж схильність до наук. Звісно в процесі навчання половина учнів не витримувала навантаження й кидали академії. А ті, що закінчували навчання - випускалися спеціалістами в окремих сферах, котрим гарантована успішна робота поблизу палацу, або ж у рідних краях.
Для знаті, академія не стільки пропуск на роботу, стільки місце для заведення корисних зв'язків, як серед багатих, так і робочого класу. Для мене ж академія - черговий етап у виживанні, котрий варто подолати.
Жінки рідко десь працюють, для них навчання швидше розвага. Після повноліття (21 рік), дівчат сковують шлюбом та повністю віддають на утримання чоловіка. Правда для бідних все інакше й працюють всі. Я ношу титул регорннеси, хоча за походженням звичайна простолюдинка. На Аммаларіонні усиновлення, чи то для світлих, чи то темних - рідкість. Втім, зараз мене це найменше хвилює.
Крізь втому я подолала добрячий відрізок шляху до своєї кімнати та вляглася спати. Завтра останній день у цій клятій академії! Хоча, якщо вже обирати між цими стінами та спільне проживання поруч з братиком, а тепер і сестрою, котрій я була заміною усі 12-років, то академія не такий вже й поганий вибір...
(Ранок наступного дня)
Шість років навчання, насмішок та вічної напруги. Лукаш подбав, аби його неприязнь до мене поширилася на всіх учнів. Якщо регорнни приходили сюди для отримання зв'язків, то я, щоб набути нових ворогів. Отримавши аркуш позолоченого паперу, як символ закінчення, я нічого не відчула. Ні полегшення, ні задоволення, ні гордості. Церемонія закінчилася і я одразу поповзла пакувати речі.
Загалом цим займаються слуги, але в помісті я - Persona non grata, тому й помічників чекати даремно.
Як мене здивували дівчата сусіднього округу, що вже встигли заселитися у мою кімнату...
- Що тут відбувається? - холодно протягнула, хоча вже закипала від злості. Всі мої речі було викинуто на коридор, наче я якась прокажена.
- Вітаємо з випуском, Евелін. З нинішнього дня, ти тут не навчаєшся, отже - не живеш. Керівництво академії дозволило нам двом заселитися у твою кімнату.
- М-м-м... - зайшла всередину та зачинила двері. Дівчата вже розкладали свої речі, тому здивовано кліпали очима, коли наближалася до них.
Дзвінкий ляпас трохи освіжив першу, другу я вже зв'язала звичайною магією утримання.
- Здуріла?! - репетувала перша, за що отримала наступний ляпас. Я била доти, поки її щоки не розпухли. Після чого взялася за другу, більш мовчазну. На неї у мене залишилося не так багато сил, долоні вже пекли вогнем, тому відштовхнула від себе.
- Мені здається, - змусила їх стояти на колінах, - ви з третього курсу. Тобто, основну теорію Аммаларіонна проходили. Певно, цей предмет не надто добре засвоївся. Повторіть перший параграф, першого курсу з цього предмету. За кожну не точність, або ж помилку я даруватиму вашим червоним та заплаканим обличчям, нового ляпаса. То що таке - Аммаларіонн? - нахилилася до першої.
- Аммаларіонн - планета, в надрах котрої співіснують два типи магії - темна та світла, - з острахом почала. - Кожна людина народжується з належністю до одного з цих витоків магії. Чим більший у людини потенціал, тим сильніші її чари. - тремтячим голосом відповідала.
- Добре, за типом магії людей класифікують?
- За типом магії, людей і класифікують на: темних та світлих. - продовжила друга жертва.
#1147 в Фентезі
#3725 в Любовні романи
#890 в Любовне фентезі
протистояння героїв, герої з сильними характерами, магія та інтриги
Відредаговано: 25.08.2022