Розділ 53

Часу було мало, тому вирішили, нічого не вигадувати: столики в саду,  шатри, легкі закуски, місячні ліхтарі,  приємна музика.

Звісно, свято тільки для найближчих друзів і родичів у нас не вийшло.  

Прийшли всі, кому хотілося –  звістка про торжество  рознеслася світами дуже швидко.

Ми як привітні господарі, зустрічали гостей. 

Я вбралася з цього приводу у вечірню сукню, прикрашену дорогоцінним камінням, а Кайл –  у солідний костюм. 

Хоча  він терпіти не міг строгі костюми. Утім, як і я  не переносила розкішні вбрання. 

Навіть у найдорожчих із них я почувалася дуже  незручно. А туфлі! Так і хотілося їх зняти і зашпурнути подалі в кущі.

Але доводиться дотримуватися дрес-коду! 

Утім, це тільки перша, офіційна церемонія. Потім можна  переодягнутися.

Члени чаклунської ради теж вшанували своєю присутністю наше свято. Гадаю, виключно для того, щоб подивитися на мене.

Вони привітно посміхалися, але були досить  мовчазні, лише  заглядали, майже, не в кожен закамарок.

Утім, це й було мені на руку. Поняття не маю, як би я відповідала на їхні запитання. 

Голова моя злегка паморочилася від великої кількості гостей, мерехтливого кольору і запаху квітів. 

І нікуди не втекти, не сховатися –  доведеться терпіти все до кінця, до завершення офіційної частини.

Я спиралася на руку Кайла. Він нахилявся до мене. 

Його дихання торкалося моєї скроні, і голова починала паморочитися ще сильніше, і якось по особливому, солодко.

Побачивши Радослава, я щиро зраділа. Він навіть підходити до нас не став, просто кивнув і  попрямував  до відкритого шатра  з напоями. 

– Тобі не здається, що він навіть дивитися став по іншому? – запитала я Кайла, –  немов тягар якийсь із серця скинув?

–  Завжди важко, коли втрачаєш мету в житті, – відповів Кайл, – навіть якщо ця мета не цілком благородна. 

– Сподіваюся, у нього вийде знайти нове... Чудово, якщо він залишиться в школі. Радослав – блискучий  викладач. І діти від нього в захваті...

–  Твій дядько  вирішив приєднатися. Я говорив із ним перед святом. 

–  Гарна новина! Я сама хотіла, щоб він став моїм компаньйоном.

–  Він не буде ні в що втручатися, якщо тільки ми самі не попросимо. І  Тії сподобалося бути вчителькою. Вона не збирається кидати це заняття навіть після весілля.

–  Мені підходить! До речі, а де вони? –  запитала я, нишпорячи поглядом по гостях.

–  Усамітнилися в особняку...

–  Я б теж усамітнилася...

Кайл легенько погладив пальцями моє зап'ястя, прикрашене браслетом із блакитними діамантами.

А гості все прибували.   

І вже зовсім незрозуміло для чого приперся мій колишній завуч Мікланій, хоча його то вже точно ніхто не запрошував.

Привітався зі мною дуже чемно і навіть руку поцілував.

– Я знав, що на тебе чекає велике майбутнє, золотко, – проспівав він таким проникливим голосом, що я ледь зі сміху не покотилася, – Школа Чарол ставала надто тісною для твоїх амбіцій.Тож мій вчинок був розумним, він якраз і підштовхнуло тебе до саморозвитку.

Уляна, звісно ж, не могла пропустити таке шикарне свято. 

Вона давно в активному пошуку, ніяк не знайде собі чоловіка   по потребам.

Вітаючись, вона кинула на Кайла тихий погляд з-під темних вій і зітхнула крадькома.

Потім оглянула сад уважним, жадібним поглядом і рішуче попрямувала до столика, де виднілася широка спина Радослава. 

Вони заговорили про щось. Радослав запропонував їй келих шампанського.

– Сподіваюся, вони стануть щасливими, – усміхнулася я.

– Хоча б на сьогоднішній вечір, – відповів Кайл

–  Або  ніч...

–  А, може, і на довше.

Нарешті, офіційна частина закінчилася. Можна було розслабитися.

– Ходімо! – Кайл потягнув мене в густі зарості бузку, подалі від шуму і світла.

Я сміялася й пручалася жартівливо,  почувалася наче дівчисько  на першому побаченні. Загубила туфлі в траві, намочила вечірньою росою поділ  дорогої сукні.

Кайл притиснув мене до  березового стовбура.

– До речі, ми так і не повідомили гостям день нашого весілля.

– Але в нас свято з нагоди заручин!

– Хто це сказав?  У нас свято з приводу весілля.

–  Кайле!

– Якщо ти не хочеш завтра, то ми можемо одружитися разом із Людвігом і Тією.  Вони вже все продумали: програму свята, меню,  склали списки гостей і все таке інше... Тож у тебе  ще є час вільно подихати. Але не думай, що зможеш знову втекти від мене...

–  А хто сказав, що я цього хочу?

– І ще одне питання потрібно винести на розгляд, – промовив Кайл обережно обмацуючи мої губи своїми.

– Яке?

– Де ми будемо жити. Твій особняк прекрасний, але мій будинок – не гірший... І там зручніше. Ти згодна жити в мене?