Розділ 52

Вечора я чекала немов якогось дива. 

Увечері все має, нарешті, закінчитися.  І я стану вільною від усіх зобов'язань. 

Відчувати, що ти боржниця –  не дуже  приємно. Швидше, навіть дратівливо. У всякому разі, для мене. 

Лише одне затьмарювало мою радість: нез'ясовані стосунки між Радославом і Тією. 

Якщо вірити словам Тії, дядько знає, про те, що його наречена в молодості мала досить безглуздий і суперечливий характер, що була здатна на всілякі, не зовсім адекватні вчинки. 

Але чи назвала вона ім'я? Якщо назвала, то здогадатися, для чого саме Радославу зілля –  не така вже й важка справа!

А дядько чудово вміє зіставляти факти і робити висновки.

Я навіть хотіла, щоб дядько сам про все здогадався. Це не знімало з мене провини, але все таки полегшувало моє становище...

Кайл прийшов першим і з порога приголомшив мене новиною.

– Вітаю! Тобі схвалили фінансування. Після того, як закінчимо з усіма справами, неодмінно відзначимо цю подію як годиться.

–  Схвалили? Але звідки ти знаєш?  І чому?...

Я розгубилася. Хіба рада не повинна повідомити  спершу того, кому схвалили?

– Офіційні папери надійдуть завтра, – попередивши моє запитання, відповів Кайл, –  а я розвідав про це за своїми особистими джерелами.

–  Схвалили!  –  прошепотіла  я, в  хвилюванні стискаючи долоні.

Мені навіть стало страшно від того, що все раптом почало складатися настільки вдало.

–  Так! –  сказав Кайл, притягуючи мене до себе, – До того ж по максимуму! Хоча тепер це вже не потрібно.

–  Чому?

–  Я збирався взяти   розходи школи на себе. Оскільки ми тепер партнери по бізнесу, то не бачу в цьому нічого, що суперечить нормам.

– Але в мене теж є гроші!  Звісно, це гроші дядька Людвіга...

–  Тоді ти можеш відмовитися від фінансування...

–  Нізащо! Це моя перша перемога. Моя! –  весело крикнула я і ледь  кулаком себе у груди не вдарила.

Дуже боялася, що Кайл почне заперечувати і відмовляти. 

А він ласкаво поцілував мене в маківку і сказав:

– Усе правильно. Але пам'ятай –  якщо тобі знадобляться додаткові фінанси, ти знаєш, де їх взяти.  До того ж, якщо ми об'єднаємо школу і коледж, то розумно буде об'єднати і рахунки... До речі, кохана, коли ми оголосимо про наше весілля?

Ох уже ця його звичка перестрибувати з однієї теми на іншу!

–  Може, краще спершу про заручини оголосити? – розгублено пролепетала я. 

Звісно, мені дуже хотілося вийти заміж за Кайла, але надто стрімкий розвиток подій все ще збивав мене з ніг і туманив розум. 

–  Усе ще сумніваєшся? –  Кайл суворо зсунув брови. 

Але замість відповіді, я піднялася навшпиньки і поцілувала його в губи з усією пристрастю, на яку тільки була здатна.

За цим заняттям нас і застав Радослав.

Час наближався до півночі.

А потім і дядько прийшов. Хоча я нічого йому не казала. 

Звісно, він знав, що Зоам бажає отримати своє, але коли саме відбудеться видача бажань, не знав. 

Випадково в такий час він прийти не міг. Може, здогадався? 

–  Це я йому сказав, –  шепнув мені на вухо Кайл, –  Подумав,  що так правильно. Твій дядько –  особа зацікавлена.

Довелося промовчати.  Бо ніяких слов я не знайшла. Кайл має рацію. Дядько багато доклав до того, щоб у мене все вийшло.

Тільки мене турбувала реакція Зоама.   Пегаси примхливі і не люблять зайвої уваги.

Тому назустріч йому я вийшла одна, залишивши інших у затінку саду, куди не потрапляло світло місяця і ліхтарів.

Рівно опівночі Зоам з'явився. 

– Ти готова вислухати моє бажання? – запитав він, одразу переходячи до справи.

– Готова. Та спершу одне запитання. Тобі є різниця, хто саме буде його виконувати?

Зоам широко роздув  вогняні  ніздрі.

–  Жодної! 

– Тоді я покличу Радослава. Він мені бажання винен. А я нічого не потребую. То нехай він твоє виконує...

–  Радослав?

Заом переступив ногами по місячній траві й витягнув шию, вдивляючись у глибину саду.

– А решта навіщо? Як свідки?

– Ні, просто всім цікаво, розумієш... Кожен брав участь і хоче знати, чим все завершиться. 

Зоам  фиркнув і рушив до дерева, у затінку якого дядько, Кайл і Радослав очікували розв'язки цієї історії.

Я пішла слідом. 

– То це ти збираєшся виконувати моє бажання? – запитав Зоам, оглядаючи Радослава уважним поглядом.

Той мовчки кивнув.

Пегас скосив на мене випукле,   бузкове  око.

– Не впевнений, що він його виконає.  Спершу я хотів взяти в тебе одне, але тепер вирішив, що мені потрібно зовсім інше. Ти варила зілля і в тебе ще залишилися інгредієнти. Так от, я хочу, щоб ти приготувала мені точно таке ж зілля.