Розділ 51

Радослав прийшов за півгодини до початку занять. 

Найімовірніше, чутки вже докотилися й до нього. 

Чутки поширюються найближчими світами дуже швидко. Зачароване дерево знову обікрали, і обікрали вдало.

Я дістала з кишені флакон.

–  Тільки… –  почала було говорити, але Радослав перебив:

– Знаю. Зілля набуде повної сили лише через добу.

Його очі заблищали недобрим блиском. 

Дивись-но, як кортить йому зруйнувати чужі долі заради власних хлопчачих  образ!

–  Мені дуже соромно перед дядьком, – сумно промовила я, – Потрібно йому все розповісти.

– Я сам розповім, якщо хочеш, –  Радослав подивився флакон на світло, –  Скажу, що ти приготувала зілля, але й гадки не мала, для чого воно призначене.

–  Дядько  відчує брехню на раз.... 

–  Як знаєш... Дякувати не буду,  зілля – це умова нашої  угоди.

Правильно. Все так. Та й не потрібна мені його подяка. 

Радослав сховав зілля і, простягнувши руку, відкрив моє чоло,  присипане  світло-русявими пасмами.

Але після ночі, проведеної з Кайлом, цей ніжний дотик ніяк на мене не подіяв.

Я просто відмахнулася від нього.

– Зрозуміло, –  усміхнувся Радослав, – статус втрачено...

– Ні. Просто я не хочу змішувати все до купи   Нехай наші стосунки залишаться суто діловими.

–  Ясно. Отож  сподіватися  марно?

–  Марно!

–  Нехай! – сказав Радослав, збираючись іти геть.

–  Почекой! Ще  одне… У мене там бажання завалялося...

– Саме так. 

–  Сьогодні  десь  опівночі приходь. 

–  Прийду. Ти придумала, що побажати?

– Ще ні... Але в мене ось яка думка виникла. Інший хто-небудь може побажати замість мене?

– Нема різниці,  –  відповів Радослав і пішов готуватися до уроків.

Я подивилась йому у спину.

Використовувати зілля він зможе тільки завтра.  

Потрібно порадитися з Кайлом. А раптом нам удвох вдасться придумати спосіб, який змусить Радослава відмовитися від його задумів!

Або, може... Як мені це відразу на думку не спало! 

Потрібно попередити Тію. Сказати їй, щоб вони нічого не брала в Радослава і навіть не торкалася до нього. 

Бо  достатньо нанести зілля на шкіру і потиснути комусь руку.

Але тоді доведеться зізнатися у всьому.  

А якщо Тія  не витримає і вибовкає  Радославу? Або дядькові?  Почне виясняти стосунку   таке інше? І все ж таки поговорити варто.

Може, Тія вже прийшла? Її урок перший. Ось-ось і Уляна має підійти. Тож, часу для відвертих  розмов  не так  вже  і багато.

В одній із затишних кімнат, що виходить просторими вікнами в сад, я організувала невеличку вчительську, де можна випити кави і затишно провести час перед заняттями.

Туди й  попрямувала. 

Пройшла порожнім темним коридором і   вже  хотіла звернути до вчительської, як тут  почулися  кроки в бічному коридорі.  

А потім голос Тії:

–  Радославе!  

Підслуховувати, звісно,  погано…

Я зачаїлася. Навіть дихати перестала.

– Радославе, почекай... 

–  Щось треба?  

Голос Радослава прозвучав рівно, безтурботно.

–  Хочу поговорити з тобою. Зайдемо?

Зайдемо –  це, найімовірніше, в учительську.

– Зайдемо...

Я ледь не завила від відчаю. Ну от, нічого не почую тепер!  Хоча ні, стоп! А та щілина в стіні, прикрита картиною з боку вчительської?  Її так і не залатали! 

Я гайнула   в сусідню кімнату.

Подумаєш, підслуховувати непорядно!  Іноді підслуховувати просто життєво необхідно!

–  Загалом, ось про що я хотіла поговорити... Я досі почуваюся винною перед тобою і хочу вибачитися. Зробила б  це раніше, але якось  не було приводу... Я навіть думала про те, щоб відшукати тебе, все пояснити. Дізналася, де ти  зараз мешкаєш…

–  Не розумію, про що йдеться... –  відповів їй на це Радослав.

Я хмикнула про себе. Ну й витримка! Зробив вигляд, що не ні сном, ні духом...

–  Може, ти забув... Але я прекрасно пам'ятаю, як образила тебе. Вибач.  Не знаю, що на мене найшло тоді. Ти мені подобався, правда. 

– Взагалі то – не забув. Я  ж хотів… –  Радослав витримав паузу, – одружитися з тобою.

– Так! Мені тоді сімнадцять тільки стукнуло. Яка з мене наречена!  Сам розумієш –  у голові ще вітер гуляє... Вибач!  Минуло десять років, але віриш, я досі спокою  не знаходжу через ту дурню. 

Почувся шелест. 

Я одразу здогадалася –  хтось із них перебирає стос паперів на столі. Напевно, щоб чимось руки зайняти.