Розділ 49

Відступати пізно.  Та і бажання немає.

–  Справді. Кохаю... Але ж ти сам розумієш, наскільки це  дивно виглядає?

Кайл простягнув руку і ласкаво провів пальцями по моєму обличчю.

–  Я ж не кваплю тебе, кицю. Мені достатньо знати, що  ти мене любиш, і тому скоро ми знову будемо разом. Назавжди разом. Це дуже  приємно усвідомлювати!

Я зітхнула.

–  Не треба поливати наші стосунки таким  солоденьким сиропом.  Я ще й сама до кінця не усвідомила... Розкажи краще, як тобі вдалося втекти від стражників. Я ж тут ледь з глузду не з’їхала від страху  і розпачу!

–  Отакої!  – Кайл посміхнувся, – Чи навпаки,  відчайдушно сподівалася, щоб я потрапив до лап чаклунської ради і поніс заслужене покарання? Тоді б ти надовго позбулася моєї настирливої присутності. На одне життя, принаймні..

Але мене його уїдливі жарти вже не  діставали. 

– Ні, – я похитала головою, – Тоді б   разом із тобою пішла. У будь-яке вигнання. Сказала б, що це – лише моя провина. Я, поки тебе не було, багато думала про це... 

– Справді?

– Уяви собі! Без тебе ні в чому немає сенсу. Тепер-то я це точно знаю.

Мені сподобалося, як просто я це сказала. Без пафосу, абсолютно щиро. 

–  Тоді одружимося? Чи спершу зваримо зілля? Ти ж не відмовишся стати моєю дружиною?

Замість відповіді,   я зробила крок до Кайла, сховала обличчя на його грудях. 

Давно  я не почувалася настільки легко і спокійно! Радісно і безтурботно. 

Вічність би так стояти і слухати, як тихо, неквапливо б'ється його серце!

– І ось що, Ело, – тихо  казав Кайл і  ласково гладив мене по волоссю, – Якщо я знову почну робити або говорити таке, що буде тобі незрозумілим, неприємним або образливим, просто скажи мені про це. І взагалі, нам потрібно частіше обговорювати одне з одним наші стосунки. Звісно, я не обіцяю, що ось негайно перестану до тебе ставитися як до маленької дівчинки, але, чесне слово, буду дуже старатися. А про те, як мені вдалося перехитрити погоню... Магія плюс трохи везіння... До речі, потрібно повернути лісовому духу його чарівний прутик. Я ж його в оренду брав. Він здорово мене виручив. Корисна річ.

Кайл підняв до себе моє обличчя і почав неспішно, тихенько цілувати.

– А зайців лісовий дух не поверне? – запитувала я, відповідаючи на поцілунки.

–  Ні.

– Шкода. Я до них прив'язалася вже...

–  Нічого, ми нових розведемо... Моя дівчинко, моя Вірелло. Я тебе люблю! Весь цей час любив, ні на мить не переставав любити!

–  А як же щодо чуток про одруження?

– Я сам їх розпустив. Знав, що вони до тебе дійдуть…

– Хотів ревнощів?

– Не знаю. Мабуть… 

–  Дитячий садок, любий, чесне слово...

Куди ж без цього нудотного,  солоденького  сиропу!   

Загублена на три роки і знову знайдена мрія!  

Запах коханого, його дотики, смак поцілунків – усе до нестями знайоме і водночас абсолютно нове.

– Зачекай, зачекай... –  бурмотіла я, тицяючись  обличчям у його груди, – давай спершу зілля зваримо... Дядько казав, інгредієнти можуть за кілька годин втратити свою магію... 

Я добре  знала, про що говорю! 

Ми вдома, ми в безпеці, і якщо зірвемося у вихор пристрасті то, напевно, прийдемо до тями тільки через добу... Так уже бувало і раніше. А тепер, після тривалої розлуки... 

Водоспад –  не береться до уваги. Там усе сталося стрімко, відчайдушно, там  наші почуття були наче натягнуті струни, що ось-ось лопнуть!

–  Справді заміж за мене підеш? – знову запитав Кайл.

– Піду...

– Завтра... Ні, краще сьогодні...

–  Навіщо так поспішати?

– Щоб ти не передумала...

Насилу вдалося нам відірватися одне від одного.

Дійсно! Спершу слід приготувати зілля, а потім –  усе, що душа забажає.

–  Ти знаєш, як воно готується? – поцікавився  Кайл.

Я на секунду замислилася. Цілком резонне питання.  

Майже всі зілля готуються за однією певною схемою. Є відмінності, але вони незначні.

– Не впевнена, –  відповіла щиро,  – Але думаю, що за тим самим принципом, що й решта...

–  Якщо я тобі заперечу, ти не станеш говорити, що я нав'язую тобі свою думку?

Ні, Кайл невиправний! Але зараз його жарт нічого, крім посмішки, у мене не викликала.

–  Виходить, для цього зілля є особливий рецепт?

Кайл кивнув.

–  Хіба Самвел не відкрив його тобі?

– Щось казав, але його майже не слухала. У мене тоді стільки думок у голові було, знаєш... Тепер, коли все закінчилося, навіть згадувати страшно... Дядько має пам'ятати.  Він уважно слухав. Треба дядька покликати...

– Не треба. Я відвідав того Самвела і все в нього докладно розпитав. Так, про всяк випадок, хоч і сам знав…

–  Добре, – я трохи прикрила очі, –  я тебе після чимось важким вдарю. А поки що давай зілля готувати...