Розділ 46

Шкода, що стежку духів можна відкрити лише один раз!  Звісно, вона продовжувала діяти, але її сила вже не захищала нас так, як кілька хвилин тому.

Той факт, що на дерево зазіхнули в минулому, у світах сьогодення стане відомо дуже швидко. 

І якщо до цього моменту ми не встигнемо пірнути під землю... Встигли...

Кайл схопив мене в оберемок, і ми покотилися у вогняний портал. 

Я міцно стискала заледенілими пальцями сумку.

Серце калатало шалено, з надривом, мабуть, як ніколи в житті. 

Та я списала все це на нервовий зрив. Таких  гострих переживань я    теж ніколи в житті не відчувала.

Невже, вийшло? 

Але радість миттєво змінилася несамовитим відчаєм. 

Ні, рано святкувати перемогу! 

Якщо нас спіймають зараз, наше покарання буде в рази сильнішим,  ніж, якби нас спіймали на шляху до скоєння крадіжки...

Я притискалася обличчям до плеча Кайла. 

Незважаючи на страх і відчай мені було дуже тепло і добре. Так добре, як на початку наших стосунків, коли я довіряла йому безмежно. 

Портал виплюнув нас у підземний лабіринт. 

Шлях, по якому ми  летіли,  негайно  затягувало пеленою непроглядного диму.   

Так, правий був Самвел!  Звичайному стихійнику не під силу так  вправно замітати сліди.

– Ну ось, – прошепотів Кайл мені у вухо, – тепер почнеться найцікавіше.

– Що саме?

–  Нам не можна  і носа казати  на поверхню. Під землею ми  поки що у безпеці, земля нас не видасть.

–  І як довго нам тут сидіти? – запитала я,  про всяк випадок відсторонюючись від Кайла.  

Его близкість бентежила мене.

– Навіщо нам тут сидіти!  Потрібно  підібратися до нашого світу якомога ближче. Інакше  нас дуже швидко  спіймають. Не можно дозволити їм підійти…

Я закрила сумку і сховала її глибоко в кишеню.

Після моторошної напруги мене трохи відпустило, але  навалилася така слабкість, що й  коліна підгиналися. 

Я несамовито  почала терти  пальцями очі. 

– Гей, заспокойся,  кицю! – сказав Кайл, знову згрібаючи мене в оберемок, – Прорвемося, ось побачиш!

І ми знову  понеслися вперед. Безладно, хаотично, щоб  заплутати погоню.  

У мене голова паморочилася і розум каламутився від нескінченної кількості поворотів і переходів.

Нарешті Кайл зупинився в якійсь невеликій печері. Я, знесилена, повисла на його плечі наче глупа торба, дикими очима дивлячись на всі боки. 

Стіни печери, вкриті слизом і мохом, світилися, і віяло від них моторошним холодом.

Кайл прислухався. 

Звідкись долинали шерехи й постукування.

– Погоня? –  запитала я помираючим голосом.

Кайл кивнув. З його зосередженого обличчя я зрозуміла, що справи в нас не дуже... 

–  Занадто близько? – знову спитала  я, і Кайл знову кивнув.

Він розсунув камінь і потягнув мене всередину скелі і кинув  в прохід, що закрився за нами, сніп вогню.

Наново  прислухався.

– Поки що пронесло, – сказав він тихо, – Ходімо...

– Куди?

– Скоро вони зрозуміють, що ми сховалися за камінням і повернуться назад.  Але є одне місце, де вони поки що не стануть шукати.

Я потерла долонями палаюче обличчя.

–  Щось мені недобре,  – промовила  слабким голосом. 

При цьому зуби мої дрібно стукали, чи то від холоду, чи то від страху. 

І всередині все калатало дрібним тремтінням.

– Йти зможеш?

Я спробувала зробити крок. Ноги не слухалися, запліталися одна за одну.

Кайл не став з'ясовувати причини і ставити запитання, а просто підхопив мене на руки, а потім закинув на плечі.

– Зручно?

– Начебто, –  пробурмотіла я, намагаючись не надто голосно клацати зубами.

Обхопила Кайла за шию. Для надійності.  Тицьнулась крижаним носом йому під волосся і з насолодою вдихнула легкий, такий знайомий запах його шкіри.  

Заплющила очі, але світ усе одно продовжував обертатися навколо мене з шаленою швидкістю.  Та що ж таке відбувається?

Здається, на якусь мить втратила свідомість.

Прокинулася від того, що Кайл м'яко і сильно розтирає мені ключиці і улоговинку між грудей. 

До вух долинав монотонний шум падаючої води.

–  Твоя непритомність зовсім недоречна, моя дівчинко.

Я відкрила очі.

– Де ми? 

–  Біля підземного водоспаду. Я оточив нас кільцем чотирьох стихій. 

–  А погоня?

– На якийсь час ми в цілковитій безпеці.  Можна відпочити й подумати.

Нездужання минуло.   По тілу, частково звільненому від одягу, пробігали  жагучі хвилі.