Розділ 44

Світ Місячного Кола зустрів яскравим світлом і чорними тінями, які ворушилися на землі наче химерні чудовиська.

– Знову на галявину вискочили, – сказав Кайл, вдивляючись і вслухаючись, –  я  сподівався  потрапити в інше місце, але портал незмінно відкривається тут. Світ не дає дірявити свій простір, де завгодно. Сам себе захищає, так би мовити…

– Ти про ту галявину, де я втратила почуття власної гідності? 

–  Саме так.

–  Чи не краще її обійти стороною?

– Просто будемо обережнішими...

Ми повільно рушили лісом. 

Кайл багато  чого не договорює. І це дуже дратує.

Найбільше я боялася залишитися сама. 

Зілля, які взяла потай від Кайла, навряд чи врятують  від серйозної біди.

Я дивилася на себе збоку, і мені здавалося, що ця історія не має до мене жодного стосунку, а он та дівчина з напруженим, блідим від переляку і місячного кольору обличчям –  повна невдаха. 

І вона – хто завгодно, але тільки  не я!

Звук гілки, що тріснула під ногами, вирвав мене з астралу і повернув у власне тіло.

–  Досі не можу зрозуміти... – почала говорити.  

Кайл сильно, майже до болю стиснув мою руку:

– Цить!...

–  Та що таке, –  обурилася я пошепки, намагаючись вирвати руку.

– Знаю, що ми зробимо, – сказав Кайл несподівано  веселим голосом.

Цього разу галявина була порожня. 

Кайл пішов без побоювання і став просто в її центрі.  

У нього було таке серйозне й натхненне обличчя, немов  він   збирався виконати якийсь ритуал.

Я зробила тільки один крок і завмерла нерішуче.

– Підійди ближче, не бійся! –  підкликав Кайл.

Підійшла. Стала поруч із ним. 

Кайл прикрив очі. По краю галявини побіг вогняний полоз, замкнувся, утворивши кільце.

Спершу я не зрозуміла сенсу цих дій, але скоро помітила, як у диму починає проявлятися чийсь силует.

Впізнала одразу, щойно побачила обличчя. 

То  був той самий хлопчисько, який обманом  всучив  мені  той клятий  прутик.

–  Але навіщо? Утім, неважливо! – я махнула рукою.

Навіть, якщо  саме  Кайл підставив мене тоді, домовившись якимось чином із лісовим духом, то тепер мені вже на це наплювати і розтерти...

–  Після поговоримо, – відповів Кайл, вгадавши мої думки, – а зараз, краще,  його   послухаємо.

–  Зайці! –  вимовив хлопчисько, дивлячись на мене важким, пильним поглядом не дитячих очей, –  поверни мені їх. Вони мені потрібні.

–  Зайці дісталися мені як трофей, –  пробурмотіла я, –  якщо вони були тобі так потрібні, то навіщо ти їх покинув?

–  Мене запевнили, що ти не зумієш звільнитися! –  ледь не проричав хлопчисько.

Отже,  не помилилася! Це зробив Кайл. У пастку мене  заманив…

–  Твоїх рук справа. –  констатувала я, втім, без жодної злоби.

– Треба ж було тебе затримати. –  Кайл байдуже зсунув плечима, – Але тепер розмова не про це.  

– Дійсно!  Не про це…

–  Зайці! –  знову повторив хлопчисько, продовжуючи буравити мене своїми порожніми очима.

Від його погляду робилося дуже холодно і незатишно, але я не збиралася здаватися.

– Зайці чудово почуваються у своєму новому домі. Тобі нема чого турбуватися. До того ж, я регулярно  навідуюся з ними  до ветеринара. –  не стрималася  я.

Дивно, чому Кайл не втручається в нашу розмову? Тільки стоїть і слухає.

–  Що ти за них хочеш?

– У сенсі?

– Викуплю, –  сказав хлопчисько.

–  Але... –  я  розгубилася.

–  Ціну назви.

Я подивилась на Кайла. Той усміхнувся так, наче чекав саме на цю пропозицію.

– Дозволь мені,  – сказав він.

–  Навіть не  знаю...

Кайл знову стиснув мої пальці.  І знову так, що я ледь не скрикнула від болю. 

Хотіла обуритися, але передумала.

– Гаразд! – сказала тільки.  

Найімовірніше, Кайл знає, що робить, а от я й гадки не маю, яку ціну слід запросити за зайців. 

І чи потрібно їх узагалі повертати?

–  Прутик, – сказав Кайл, – забирай своїх  зайців, а натомість  віддаси нам  прутик.

Я рот відкрила від здивування. На якого гобліна    здався нам той безглуздий  дрючок?

Хлопчисько подумав трохи, зважуючи, потім кивнув і висмикнув із повітря  вже  добре знайомий, гнучкий, довгий прутик із кількома зеленими листками на кінці.

– Ти дозволиш? – запитав  у мене Кайл.

Зрозуміло, про що він просить. Хоче викликати сюди зайців. Шкода! А я вже почала звикати до них…

Я зітхнула сумно. Але що поробиш! Зайцям буде краще з хазяїном, ніж зі мною.

І Кайл  за мить матеріалізував їх на галявині.