Розділ 42

Тія приступає до роботи сьогодні. Сьогодні п’ятниця – останній шкільний день на  цьому тижні. 

Ми не стали поки що порушувати традиції світу людей, оскільки діти жили саме в ньому. У  світі людей  працювали їхні батьки, у ньому діти розважалися і відпочивали, тому вихідні –   для них  час   сакральній, недоторканий, так би мовити.

Уляна прийшла раніше, десь за годину до початку робочого дня.  Напевно, спеціально, щоб поговорити зі мною. Після свята ми не бачилися і не розмовляли. 

Вираз її обличчя був безтурботним, але я   відразу помітила,  що її так  її підмиває почати розмову.

– Та   кажи  вже! – підштовхнула  я.

–  А що  казати! Нічого я не змогла з твоїм Кайлом зробити! Начебто піддавався спершу, а потім немов камінь став.  Виставив мене геть, сказав, що втомився дуже.

– Це ваші з ним справи! – байдуже відповіла я, перевіряючи розклад сьогоднішніх уроків. Хоч і знала напам'ять, а все ж вирішила перевірити –  так, для впевненості.

– То, може, даси  мені пораду? – запитала Уляна, і очі її блиснули.

–  Пораду?

– Саме! Ти ж добре знаєш свого колишнього... То як його можна  підловити?

Я  продовжила  перевіряти розклад, тільки  глипнула  на подругу  невиразно.

– Я три роки з ним не спілкувалася. За три роки будь-хто може змінитися. Раніше Кайл був одним, тепер іншим. Тому що старшим став. Розумієш? 

– Думаєш, він так сильно змінився? 

–  Скоріш за все!

–  Гаразд! А який він був? Наприклад, у стосунках з жінками?

Я не звинувачувала Уляну за те, що їй страшенно хочеться спокусити Кайла.  Таких жінок навколо нього крутилося безліч –  і тоді і, ймовірно, тепер.

Але я не збиралася давати їй у руки будь-яку зброю. До того ж я справді й гадки не мала, як їй допомогти. Чим можна привабити чоловіка? Мені звідки знати! 

Кайл ніколи не був бабієм. Він жодного разу не фліртував з іншими жінками, поки ми були разом –  у цьому я впевнена.

Але зараз  усе дуже  серйозно. Тому мені  потрібен Кайл, не захоплений якоюсь любовною історією. Мені потрібен Кайл із ясним розумом і холодним серцем.

Бо   нам доведеться якось примиритися одне  з одним.  У нас попереду важка співпраця,  складний шлях. 

Якщо ми його пройдемо і повернемося без втрат, тоді я й стану вирішувати, як жити далі.

– Не знаю, Уляно! От чесне слово,  і уяви  не маю, що там у Кайла в голові!

Ця розмова  почала   мене дратувати.

– Просто ти не хочеш, щоб ми були разом! – злегка надувши губи, протягнула подруга.

– Мені все одно, з ким він зустрічається! – сказала я переконливо, –  Тільки  зрозумій правильно. Хочеш завоювати Кайла –  роби це без моєї участі. 

Здається, Уляна повірила, і нічого не запідозрила. Але якщо так піде й далі, то, певно, варто замислитися, а чи потрібна вона, взагалі,  мені  тут у школі.

Кайл працюватиме з нами. І якщо Уляна, замість того, щоб займатися дітьми, почне бігати за ним, то краще й зовсім не укладати з нею жодних контрактів.

–  Добре, добре! – з легкістю погодилася Уляна,  – Зрештою, ти маєш рацію! – і вона заливисто розсміялася:  –  Жодного разу ще не вдавалася до допомоги іншої жінки, щоб заволодіти чоловіком, який сподобався... Ну треба ж такого!

Я промовчала. 

Сьогодні  шість уроків. Четверо вчителів і  учні.  Уперше стільки народу в стінах школи! 

Я, навіть, відчувала гордість за те, що школа така маленька, але вже така    функціональна.

Але дещо не давало мені  спокою.  Як поведуть себе Радослав і Тія? 

Ну з Тією все зрозуміло:  вона або забула про ту подію, або ніколи не сприймала її близько до серця. Подумаєш,  дурна дівоча витівка!

А ось бажання Радослава помститися – мене турбувало.

Але, як з'ясувалося трохи згодом, даремно я хвилювалася. 

Радослав поводився вільно, доброзичливо, і коли  йому доводилося спілкуватися з Тією, робив це абсолютно невимушено.

Так! Чудово він  вміє прикидається!

У п'ятницю, на прохання дітей, я запланувала єдиноборства. Для цього довелося створити на іншосвітній частині особняка цілий спортивний зал.

Звісно, мені не хотілося заважати уроку, але все ж таки я не витримала і під якимось незначним приводом забігла до залу якраз тоді, коли Радослав показував основні стійки для кращої концентрації удару. 

Усі шестеро учнів висловили бажання займатися єдиноборствами.

Вони й самі були досить спортивними, підготовленими, і з радістю  повторювали   усе нове, чого такий досвідчений викладач міг їх навчити.

Розчервонілі й захекані, але задоволені, вони, скориставшись короткою перервою, схопили м'яч і побігли грати у волейбол.

– Коли придбаємо коней, почнемо уроки верхової їзди,  –  сказала я, намагаючись не роздивлятися аж надто відверто сильне, блискуче від поту тіло Радослава. 

Звісно, він був у  спортивній майці, але вона, мокра і потемніла, ніяк не приховувала, а тільки підкреслювала чудовий рельєф його мускулатури.

– Викладач є?