Розділ 41

Контракт Кайл  складав  сам. Я уважно стежила, щоб в ньому були зазначені  мої інтереси. 

Звісно, розуміла –  усього врахувати  все одно не зможу, бо не дуже розбираюся  в юриспруденції. 

Але я додала  головну вимогу – зберегти  незалежність. 

Це означає, що у справи моєї школи Кайл не втручається, так само як і я не лізу у справи його коледжу.  

У нас будуть  окремі рахунки, принаймні на цей поточний рік, і ми маємо право ухвалювати рішення самостійно.  Звісно, якщо ці рішення не зачіпають інтересів іншого.

Кайл має право викладати в моїй школі, а я –  в його коледжі. І жодних близьких стосунків.

–  Ну це ми обговоримо окремо! –  сказав Кайл, ставлячи підпис на контракті й запитав: –  Може, запропонуєш мені кави? Розмова  наша триватиме ще довго.

– Про що нам розмовляти?

– Потрібно обговорити всі деталі нашого походу. Вибрати найзручніший час. І ще...

– Що ще? –  запитала я, підозріло дивлячись на його обличчя, яке раптово стало серйозним.

–  Дуже добре знаю твій  невгамовний  характер,  кицю. Тому хочу отримати добровільну згоду...

– Яку згоду? –  я негайно прийняла незалежну позу, а саме: витягнулася, наскільки дозволяв зріст, задерла ніс і розпрямила плечі.

– Таку… –  Кайл простягнув руку і грайливо торкнувся моїх щільно стиснутих губ. –  Затія  наша ця дуже непроста і небезпечна. Тому ти повинна мене слухатися беззаперечно.  Не пирхати, не вередувати і робити все те, що я скажу. 

Я відсахнулася, немов він мене вдарив.

Утім, це швидше було демонстративно, ніж насправді. 

Мовляв, а чи не занадто ти зарвався, дорогенький, ставлячи мені  ось такі умови!

Відчувала, і почуття мені ці дуже не подобалися:  чим більше часу провожу  я поруч із Кайлом, тим небезпечнішим  стає  моє балансування на межі чи то любові до нього, чи то ненависті. 

Дуже складно пояснити те, що відбувається в моїй душі! 

Може, саме тому я намагаюся вхопитися за Радослава  наче  за останню опору? 

Коли я тримала Кайла за ворога і вважала, що всі його думки –  це  лише думки про помсту, мені було набагато легше. 

А тепер мені доведеться довірити йому все своє майбутнє. така собі перспектива! Не надто приємна.

Та  хіба в мене є інший вихід?

–  Добре!  Тільки руки не розпускай!

–  Не буду... Тепер слід скласти план наших дій. Розрахувати всі шляхи вперед і назад, а також добре подумати, які  магічні предмети знадобляться нам для цієї подорожі… То як щодо кави?

–  Зараз приготую, –  сказала я, збираючись іти на кухню.

– І якісь бутерброди, –  додав Кайл мені вслід.

А сьогодні ще має прийти Тія. Утім із нею можна поговорити і в присутності Кайла. Краще б, якби вона прийшла з дядьком. Так я б  почувала себе більш впевненою..

Кайл малював у повітрі вогняні знаки, кола та лінії. 

– Прокладаєш шлях?

–  Створюю комбінації!

Я поставила тацю з кавою  и закусками на стіл.

І  в цю мить пролунав  дзвінок з каміну.

– Заходь! – голосно запросила я і глянула на Кайла: –  Це Тія. Наречена мого дядька.

Тія впевнено увійшла,  і в кімнаті одразу нібито стало тісно. Енергія дівчини:  гаряча й млосна заповнила собою весь простір.

Кайл піднявся, чемно, але байдуже посміхаючись у нікуди.

–  Іншим разом вип'ю кави. А зараз не хочу вам заважати, –  сказав він і, несподівано притягнувши мене за до себе, поцілував у щоку:

 – Скоро побачимося!  –  і ледь нахилив голову в бік Тії.  –  Моя найглибша повага, пані...

За виразом обличчя Тії я зрозуміла, що вона хоче щось спитати чи то в  мене, чи то в нього.

Але  так і не наважилася, лише проводила Кайла зацікавленим поглядом.

– Отже, – широким жестом я запросила її сісти в крісло, – ти не передумала займатися викладанням?

– Ні! Навпаки, дуже цього хочу!

Тія впала в крісло і потягнула до себе чашку з ароматною кавою. Зробила ковток і від насолоди примружила  очі. 

Так, каву я готувала, можна сказати, з любов'ю. Для Кайла? 

Ні, скоріше, для самої себе!

–   То ким ти себе уявляєш у моїй школі? Що б ти хотіла робити? –  запитала я, сідаючи навпроти.

На якийсь час Тія задумалася. 

Я дивилася на неї і  уяви  не мала, як мені до неї ставитися після всього того, що дізналася. 

Радославу я вірила. Не знаю, чому, але вірила.

Звичайно, він міг перебільшувати. Навіть якщо й ні, то чи варто звертати увагу на те, що трапилося багато років тому? Можливо, тоді Тія була легковажною, а ось тепер усе змінилося. 

У моїй молодості теж були вчинки, які я б хотіла забути, якщо чесно.

Найімовірніше, Тія  давно  викинула з голови той смішний і безглуздий   випадок! 

А Радослав пам'ятає. Ображеному і  потерпілому  набагато важче пробачити образу і забути її. 

От і  надумав  Радослав собі такий комплекс, якого навіть не прагне позбутися...

–  Що б я робити хотіла? – Тія поставила чашку на стіл, – Я добре в'яжу заклинання. Також вмію переміщати предмети...