Розділ 39

Добре, якби дядько пішов разом зі мною на зустріч!  

Чесно кажучи, я боялася залишатися з Кайлом  наодинці, та ще й заради  обговоренням такої непростої теми. Боялася зірватися, посваритися,  усе зіпсувати.

Сама себе ненавиділа за таку інфантильність, але зараз підтримка дядька необхідна мені  наче свіже  повітря.

Гнітюче становище, нічого не скажеш!  

Навіщо я взагалі затіяла цю школу магії, хай їй грець! Знайшла б роботу рано чи пізно... 

Ось куди приводять надмірні амбіції!  

Хотіла довести всім оточуючим і самій собі, що чогось варта, а виявилося –  і кроку не можу ступити без допомоги родичів. 

Виявилася неготовою до  такого ось самостійного шляху.

Але що тепер вдіяти!

Поки що знань  для життя вистачає. Напівкровкам багато не треба... 

Уляна прийшла подивитися школу й обговорити умови роботи. Підписати договір. 

Подруга ні словом не обмовилася про вечір, проведений із Кайлом. На неї це не схоже. Зазвичай, вона у всіх барвах розписує свої любовні пригоди, охоче ділиться враженнями про здібності та вміння чоловіка. А тут –  тиша гробова.

Може, Кайл набрехав, і між ними все-таки щось було? 

А Уляні соромно, тому вона й мовчить? 

Мені не хотілося занурюватися в ситуацію і підгодовувати  свої ревнощі фактами,  у яких я не впевнена.  Тому я плюнула на все це, хоч на серці і шкребло.  

Ми обговорили  умови.  Уляна  буде викладати в середу і в четвер після обіду по три години. Це підходить нам обом. 

Ні про Тію, ні про договір із Радославом я їй, ясна річ, розповідати не збиралася. Не тому, що довіряти перестала. Просто не захотіла. Уляна б не втрималася від порад і коментарів. А мені зараз абсолютно не потрібна чужа думка.

Ми пили каву і розмовляли про дрібниці, які нічого не варті. 

І тільки вже збираючись іти, Уляна запитала, ніби між іншим:

– Тож у тебе зав'язалися стосунки з Радославом?

–  Один поцілунок складно назвати стосунками! –   відповіла я невиразно. 

Уляна весело розсміялася.

–  Вірно! Навіть одну ніч складно назвати стосунками! 

Ох вже ці її жарти! Тільки мені чомусь зовсім не смішно. Мені навіть неприємно стало. Може, даремно я взяла Уляну на роботу?

Чи це параноя, викликана напругою останніх днів?

Але ввечері, після занять, трохи поговоривши з дядьком через дзеркало, я вирішила зробити те, що не можна було відкладати надовго.

Дядько сказав, що  він усе прорахував. Мені краще вирушити за  інгрідіентами  для зілля  у цей молодик. 

Молодик через чотири дні. Якщо зірветься – доведеться чекати наступного, липневого, що  незадовго до сонцестояння. Тож говорити з Кайлом треба сьогодні, просто зараз.

Я випила заспокійливого зілля і кілька хвилин збиралася з силами, здавлюючи   в руці телефон.

А потім рішуче натиснула виклик.

Підспудно мені хотілося, щоб на тому боці нікого не виявилося, але Кайл відповів після першого ж гудка.

– Привіт, –  сказала я рівним і якимось неживим  голосом.

Примітно, що Кайл дуже добре мене знав.

Він не став кепкувати або дотепно жартувати, а запитав одразу:

–   Що трапилося, Ело?

–  Ти можеш зараз приїхати до мене? 

–  Можу приїхати, а можу переміститися.

– Краще переміщайся. Зараз відчиню двері. 

За порадою дядька, я не тільки активувала захист особняка, а й замкнула його своїм особистим магічним ключем. 

І якби хтось спробував проникнути в будинок, зламавши захист і відімкнувши замок, то це був би вагомий привід звернутися до магічної ради. Злом особистого замка – дуже серйозне правопорушення.

Кайл з'явився за кілька секунд.

– Навіть переодягатися не став, – сказав він, – тож вибач за домашній вигляд.

Домашній вигляд –  спортивні шорти і майка. Капці на босу ногу.

– Вип'єш що-небудь?

– Після! – відмовився він своїм звичним діловим тоном і запитав, не змінюючи його: 

– Ну  кажи вже, що там у тебе за проблема, яку ніхто, крім мене, не здатний  вирішити!

На мить підозра знову вколола  мені серце. 

А якщо Кайл відмовиться? Або, чого доброго, вирішить, що краще  видати мене чаклунський раді?   

Звісно, за планування крадіжки, покарання не таке суворе. До того ж, це  буде його слово проти мого. Але  все  одно – якось моторошно.

Та  шлях тільки той, що переді мною.  Усі інші  шляхи закінчуються безнадійним глухим кутом.

–  Ого! Що за погляд?  Не лякай мене, кицю. –  Кайл  наблизився, підняв за підборіддя моє  опущене обличчя і заглянув мені в очі.

Він не жартував. Стурбованість у его голосі  була цілком щіра.

Тоді я набрала побільше повітря і квапливо, щоб не передумати, розповіла про свою угоду з Радославом.