Розділ 38

Колись і Кайл вчив мене взаємодіяти з вогнем. 

Магія ця дуже давня, складна. Звичайним напівкровкам її не можна практикувати без довгої і ретельної підготовки під наглядом мага Вогню. 

І довелося пересилити себе. Частково від того, що мені зовсім не хотілося показувати Радославу те, наскільки я насправді боягузлива і безпорадна. 

Найімовірніше, Радослав усе зрозумів, але й виду не подав.

– Чудово! – промовив він, коли я вибралася з вогню, потім  дістав  з повітря чорну непроникну тканину і  загорнув у неї ніж.

– Сховай  його  куди-небудь. Нехай відлежиться трохи в тиші та спокої. Він стане частиною тебе, коли знадобитися, і не займе багато місця.

Я одразу зрозуміла, про що говорить Радослав. 

У полум’ї  ми стали на короткий час ніби єдиним цілим. Тепер ніж не треба носити з собою. Він з’явиться  лише тоді, коли я  його  покличу.

Після обряду  мене охопили  невизначені відчуття.  Чи то втоми, чи то наповненості. 

З одного боку, концентрація вимагає дуже багато ресурсів, а з іншого:  вогонь при правильному використанні, заряджає тіло такою енергією, що це  навіть  словами важко передати.

– Хочеш залишитися сама? –  запитав Радослав, проводжаючи мене до порталу.

– Чесно кажучи, навіть не знаю. Та й вечерю ми не закінчили.

Мені не хотілося його відпускати. Нові почуття все ще вирували в моїй крові, і я хотіла або остаточно в них упевнитися, або позбутися  раз і назавжди цієї раптової омани.

До того ж, не зайвим буде вивідати в Радослава ще яку-небудь  корисну інформацію.

Ми повернулися додому через дзеркало.

Ніж я сховала туди ж, де вже лежало перо з крила пегаса.

Остиглу їжу розігрівати не стали. 

Я приготувала каву, відкрила для Радослава коньяк, і ми знову розташувалися на кухні.

– Скажи, чому б тобі не вирушити зі мною до Зачарованого древа? У тебе з вогнем, наскільки я зрозуміла, доволі  приятельські стосунки. 

Радослав похитав головою.

– Якби  міг, то давно зробив би це сам. Але у зілля є одна  погана властивість. Воно не спрацює в того, хто особисто крав гілки з листям і готував зілля.  

– Та що ж це за правила такі! –  вигукнула я.

– Такі правила, нічого не  поробиш... Щоб використати всю силу зілля, я маю купити його або обміняти на що-небудь. 

Дивно, чому ж дядьковий  знайомий  нічого про це не казав! Або я не почула, бо слухала неуважно?

Я простягнула руку через стіл і легенько торкнулася долоні Радослава. 

Чарівність місячної ночі й річкової води все ще розбурхувала мою чуттєвість, але справлятися з нею ставало дедалі легше. 

Почуття закоханості не таке  вже й небезпечне,  головне –   не годувати його  марними надіями і сподіваннями.

Стосунки з Радославом, найімовірніше, стануть ще більш непередбачуваними, ніж із Кайлом. 

Я – дівчинка, загалом-то, домашня, ціную спокій і затишок,  тому змиритися з його натурою галайди, буде зовсім непросто. 

А стосунки від зустрічі до зустрічі мені не потрібні. 

Я прагну  стабільності. Легенька захопленість  – це одне. А зріле  і стійке коханням для спільного щасливого майбутнього – зовсім інше. Їх не потрібно плутати.

Радослав подивився на мене з цікавістю і, заволодівши моїми пальцями, легенько потиснув їх.

–  Буде прохання? –  запитав він, – У тебе вираз обличчя змінився…

–  Радше запитання. От що ти станеш робити, після того як помстишся Тії? Почнеш нове життя?

Мені все ще шалено хотілося відмовити Радослава від його задуму, або, принаймні, змусити ще раз добряче подумати, чи  варто воно того.

Якщо він не обговорював це ні з ким, крім мене, то, ясна річ, ніколи не  чув протилежну точку зору.

–  Розумію, куди ти хилиш, –  сказав Радослав, – Але твої слова зараз ні до чого.  Моє рішення незмінне.

У його голосі почувся проблиск не те, щоб невпевненості, але чогось такого, за що можна було зачепитися.

Тільки Радослав, мабуть, і сам це зрозумів.

– І я зроблю так, як вважатиму за потрібне! – додав він уже зовсім іншим тоном – незаперечним.

Він  відпустив мою руку. І додав собі в каву трохи коньяку.

– Невже ти думаєш, що принизивши Тію, зумієш ось так запросто почати нове життя?  –  не вгамовувалася я, – Ось послухай. Тебе образили,  скривдили… Я згодна, що це  – неприпустимо!. Але сталося це десять років тому! Десять років! Та за цей час Тія могла подорослішати, змінитися, переосмислити власну поведінку.  То навіщо її тикати носом у те, що давно  відлетіло геть  і ніколи не повернеться?

–  Ну-ну! – глузливо промовив Радослав, – Про що  ще заспіваєш?

– Ти сидиш там у своєму лісі й діла тобі ні до чого немає! А подумати  не хочеш?  Ти  ж зіпсуєш заразом  кілька життів! І  своє власне також. Якщо ти не вмієш ладнати з жінками, то Тія тут не ні до чого. ЇЇ вчинок дурний, безглуздий,  провокуючий, я згодна,  але це не він розвинув у тобі комплекс. Комплекс з'явився від твого власного ставлення до цього вчинку. До того ж їй сімнадцять років було!  Згадай себе в такому віці!