Розділ 37

– Мені подобається  плавати  ночами, – неголосно  промовив  Радослав і дуже лагідним жестом прибрав мокре пасмо, що прилипло до мого обличчя, – Прикро, що доведеться робити це наодинці…

Так, Вірелло, стоп! Вірніше, назад... Відступай, поки не пізно! Тікай звідси! Тікай так швидко, щоб  аж слід загув!

Але втекти не вийде, поки не розберуся, що до чого. Та й ритуал потрібно завершити. Навряд чи Радослав заманив мене сюди тільки для того, щоб спокусити.

–  Очистився вже? – спитала  я, відсторонюючись.

–  Так.

–  Тоді, може, одягнешся?

– Мій вигляд тебе бентежить?

–  Чесно кажучи…

– Дивно. Зазвичай, відьми спокійно ставляться до таких речей.

– Спокійно. Якщо поруч  мій … коханий чоловік...

–  Ясно!

Радослав одягнувся.  Я  теж  поквапливо  натягнула штани і черевики, але легше від цього не стало. 

Кожна крапля  моєї крові продовжувала  вирувати, здригатися від гарячкового тремтіння.

– То розкажеш мені, що це за обряд? – запитала я, бажаючи  у будь який  спосіб  вбити, знищити оце  безглузде почуття закоханості,  яке  не дає мені вільно зітхнути. 

Розуміла –  це всього лише мить, настрій, місячне світло, фантом –  не більше того. Але мені все одно робилося дуже страшно. 

Метушитися між двох чоловіків – доволі принизливо.  

До того ж, ні тому, ні іншому повністю довіряти не можна. 

Тож треба якнайшвидше позбутися цього чарівного, але геть зайвого і, навіть,  шкідливого почуття. 

–  Я ось тут згадав....  Якщо вже  вирушати на таку відповідальну справу,   то краще мати в руках ніж, заговорений особливим способом, – сказав Радослав. 

–  Дійсно, саме так! –  я кивнула. 

Звісно, немає нічого дивного в тому, що Радослав знає, що і як необхідно робити. Напевно, вивчав процес крадіжки  досконально, прикидаючи, зважуючи. Але сам усе ж  таки не насмілився ризикувати...

– Тобі відомо, як його  треба заговорювати?

–  Не впевнена... Тобто, навіть гадки не маю…

– А я маю.  Тому ми й прийшли сюди. Сьогодні –  якраз  підходяща ніч. Усі чотири місяці світять повним світлом.  Наступна така буде через два місяці. Занадто довго чекати.

– Тепер усе зрозуміло! Дуже люб'язно з твого боку. Дякую.

Але слова подяки прозвучали якось  занадто  фальшиво.

– Не потрібно шукати підступу в моїх діях.   Я можу допомогти. Так чому б і ні? – сказав Радослав.

Справді!  Чому б і ні!

–  І в чому сенс цього обряду?

– Спершу вогонь. Потім ніж.

–  І коли почнемо?

– Та ось просто зараз.

Вогонь, покликаний Радославом  спалахнув миттєво. 

З'явився з порожнечі, загорівся прямо на голому піску.

Утім, для магічного багаття дрова не потрібні. Від нього немає ні тепла, ні іншої користі.  Воно годиться тільки для ритуалів.

Ніж теж  впав  з повітря. 

Вочевидь, Радослав не створював його, а переніс звідкись. Можливо, зі свого куреня.

Ніж виглядав прадавнім, вишукано страшним, схожим на ікло якогось жахливого звіра. По краю хижо вигнутого леза бігли гострі зазублини.

– Думаєш, такий підійде? –  запитала я з сумнівом. – Він занадто великий. Його нікуди не сховати.

–  Цілком гідний.  Сама зможеш заговорити?

Радослав узяв ніж  і вклав його мені в долоню. Тверда горяча рукоятка ледь не обпікла мені шкіру.

Я  скривила губи. Гадки не мала, що з цим ножем робити, і як його слід заговорювати.

Невже ж я така безпорадна?  Розгублено  зиркнула  на Радослава.

–  Ніж треба заговорити так, щоб він з'явився в твоїй руці лише в той момент, коли буде потрібен, –  пояснив Радослав, дивлячись на моє спотворене стражданнями обличчя.

–  Я не знаю, як…

–  Це просто.   Навіть замовляння   не потрібно плести...

Здавалося, він навмисне знущається, розуміючи, що я перебуваю в повній розгубленості. 

І мені терпець урвався.

– Ти що, не бачиш? – крикнула йому в обличчя, –  Я ж не знаю,  що треба робити!

– І мені це здається дивним, – спокійно відповів Радослав, – тобі буде важко вчити дітей. Самій ще треба вчитися..

– Школа магії – спонтанне рішення. Я діяла імпульсивно і погано все обдумала. Частково тому, що дядько мене підтримав.  Його голос став вирішальним.

Це була правда, в якій я навіть самій собі боялася зізнатися. 

Усе й справді сталося надто швидко. Я настільки  загорілася ідеєю, що  в мене не знайшлося ні часу, ні бажання добряче обмірковувати наслідки. 

Можливо, якби дядько мене так не надихнув, я б не побігла негайно брати ту ліцензію.

–  Добре!  – погодився Радослав, – От тільки ритуальний ніж мусиш заговорювати саме ти, бо ти будеш ним користуватися. І від того, наскільки добре його заговориш, залежатиме те, як добре він тобі послужить.