Розділ 35

– Не впадай у відчай, – сказав мені дядько на зворотному шляху. 

– Маг  первісного  вогню! Чудово! Ти знаєш, хто в нас  первонароджений  маг вогню! – кричала я, не приховуючи своєї люті.

–  Знаю. Кайл.

–  А інших ти знаєш?

– Ну... якщо гарненько пошукати. Тільки, ось що, моя дівчинко.  Я не думаю, що хто-небудь погодиться. Занадто великий ризик.

–  Думаєш, Кайл погодиться?

–  Запропонуй йому те, від чого він не зможе відмовитися...

Дядько молодець. Ніколи не прикрашає дійсність, а завжди говорить усе, як є.  

Я похмуро мовчала.

–  До того ж, врахуй, дорогенька, якщо ми почнемо шукати помічника на стороні, плітки швидко розповзуться і тоді... сама розумієш.

– А Самвел твій не розбовкає? 

–  Ні. Самвел  мені дещо винен. До того ж я йому добре заплатив. Упевнений, він уже геть забув про те, що  бачив нас сьогодні. 

–  Кайл не стане мені допомагати, – промовила я приречено.

–   Спершу  поговори з ним.

– Буцімто я не знаю, що він мені скаже! Та він особисто  видасть  мене чаклунський  раді, щоб потім розповідати всім, яка я  дурна і безпомічна!

– Не перебільшуй, Вірелло!  Кайл тебе любить.  –  сказав дядько і розчинився біля  самого виходу з порталу.

Настрій зіпсовано безнадійно! Попереду розверзнулася похмура безодня, яку не перелетіти, не перестрибнути.

Хотілося побути наодинці зі своїм  розчаруванням, своїм горем.

Але навряд чи Радослав ось так просто відмовиться від запланованої вечері. 

До того ж, Радослав мені зараз просто необхідний.  

Перш ніж наважуватися чи не наважуватися на відверту розмову з Кайлом, потрібно добути всі можливі відомості.

Тож я стиснула зуби і  пішла у будинок. 

У їдальні на мене чекала розкішна вечеря з вином і свічками.

– Замовив із ресторану, –  відповів Радослав на мій запитальний погляд.

Він переодягнувся. Але не як для вишуканої вечері, а як для теплих, домашніх посиденьок.

– Ти досі стирчиш у своїй  лісовій халабуді? –  запитала я.

–  Мені там зручно.

–  Можеш жити тут. В одному з гостьових будиночків.

–  Я подумаю.

– Звісно, якщо це не суперечить закону.

–  Ні. У мене є право жити у світі людей… 

Я й сама була в простому повсякденному одязі: джинси, футболка, напівспортивний піджак. 

Переодягатися не стала, тільки піджак зняла і повісила на спинку стільця.

Оскільки, це не романтичний вечір, і вечеря не закінчиться спільним сніданком, то й так  згодиться.

– Не  знав, що ти любиш, тому замовив печену картоплю, рибу й овочі на пару.

–  Цілком! – кивнула я.

–  Вода? Сік? Або що-небудь міцніше?

– Сік!

– Вишневий.

– Чудово.

Чи варто дивуватися тому, як безпомилково Радослав вгадав мої смаки? 

Я  відразу взяла бика за роги. 

– Тоді приступимо. Отже, ти і Тія. Що вас пов'язує?

Мій голос прозвучав так, немов я зібралася його допитувати. 

Але це Радослава ніяк не образило.

Він зробив ковток соку і почав розповідати:

–  Ми познайомилися десять років тому. Їй тоді було сімнадцять.  Вона була неймовірно  красива. Уперше я побачив її на річці.  У яскраво-синьому купальнику з високими проймами для ніг.  І ноги довгі, дуже стрункі.  На грудях – глибокий виріз. Груди невеликі, високі... І волосся – темний, сяючий шовк. А кожа наче  вогонь…

– Треба ж, як ти добре все пам'ятаєш!  – чи то захоплено, чи то уїдливо зауважила я. 

– Я закохався. Не дивно. У Тію  тоді були закохані всі, хто перебував поруч. А вона з усіма гралася.  І зі мною. Але, коли ти закоханий і знаєш собі ціну, то просто не можеш повірити в те, що тебе не люблять у відповідь...

Радослав розповідав просто, спокійно, в його голосі не відчувалося жодних переживань.

Підперши долонею щоку, слухала я про те, як він освідчився їй у коханні  і запропонував руку й серце, так би мовити

Занадто поспішне рішення,  що про на мене...

Тія попросила трохи часу. Подумати. 

Радославу, самовпевненому й амбітному, це не дуже сподобалося, але він погодився.  І терпляче чекав на відповідь, хоч і страшенно ревнував, бачачи її в компанії інших молодих хлопців, але частіше – дорослих чоловіків.

Тія все  думала, думала  і продовжувала безтурботно розважатися.  А коли Радослав втратив терпіння і знову заговорив з нею про весілля, дівчина  розреготалася йому в обличчя і заявила, що він, по-перше, надто бідний, неродовитий  і не зуміє дати їй все те, чого вона хоче, а по-друге, він напівкровна, а отже – нижче падати  нікуди.   Тоді як їй потрібен справжній маг, без домішок людської крові.