Розділ 33

–  Як то  так? –  запитував новенький: світловолосий хлопчисько чотирнадцяти років, якого звали Мирон. – Адже це неймовірне почуття... Його складно тримати в руках! Воно нібито прагне заволодіти тобою. І заперечувати йому зовсім не хочеться.  

Діти почали переглядатися і закивали на знак згоди. 

Другий новенький – Ельяз – високий, із зухвалим виразом обличчя і красивими монгольськими очима, сказав:

– Мені теж дуже складно.  Адже я усвідомлюю, що стою вище за людей. Так і хочеться сказати їм про це, – він хихикнув, – Або показати... 

–  А потай використовувати силу  – нецікаво, – стурбовано зітхнула Ліна, накручуючи на палець русяве пасмо, – Адже так ніхто не дізнається, на що ти здатний!

Борис похмуро мовчав. Густе волосся падало на його високе, трохи насуплене чоло.

–  Якось це жалюгідно... знущатися з людей... Вони й без того нещасні. Слабкі!  – нарешті висловився він.

– Та яка різниця! –  бадьоро заперечив йому Ельяз. –  Я ж могутній!  Отже  маю право робити те, що мені хочеться.   Сильному  ніхто  не указ!

Я посміхнулася. Радослав теж. Мабуть,  і він добре пам'ятав підліткове  бажання виділиться в будь-який спосіб!

Новенька дівчинка Іріада боязко метушилася поглядом по обличчях своїх однокласників.

–  А ти як думаєш? – запитав її Радослав.

Мені сподобалося те, що він бажає знати думку кожного.

–  У мене немає реальної сили,  – сумно зітхнула  вона, –  Звісно, я знаю, що вона рано чи пізно з'явиться... – і додала невпевнено: – Можливо з’явиться... У всякому разі батьки мені про це  весь час говорять. Але я думаю, вони просто не хочуть, щоб я засмучувалася.  

– Вона з'явиться неодмінно! – підбадьорив її  Радослав, –  І тут ви навчитеся правильно її використовувати. У чотирнадцять років я  думав  про все  ще гірше, ніж ви тепер. Знаєте, які амбіції  вирували у моїй крові! Прагнув  ледь не світ  підкорити  за допомогою своїх можливостей. Вони здавалися мені безмежними, хоч я теж народився  зі сплячою магією.  І все одно відчував свою перевагу. Дивився на людей і думав про те, наскільки ж вони нікчемні. А потім зрозумів. Не можна стати справжнім магом, радіючи перемозі над тими, хто свідомо слабкіший за тебе. Почуття переваги знищує енергію. Скоро ви це самі зрозумієте.

–  Як знищує? –  здивовано запитав Мирон, –  Навпаки, коли я думаю, що сильніший за інших, наприклад, у школі, у мене такий приплив енергії настає!   Адже я вчуся у звичайній школі, з людьми. І важко стримуватися. Особливо, коли бачу  кривду або несправедливість. 

–  Перший імпульс може бути досить потужним, це так, –  погодився Радослав, – Але він короткий і зазвичай не досягає мети. Тому, скоріше за все, кривду ти не виправиш, а ось собі –  нашкодиш!

Мирон почухав скроню.

–  Але ж правда!  Я тому й злився!  Бажання є.  Енергії хоч відбавляй, а магія якась квола виходить, нестійка.  Звісно, загіпнотизувати вчительку, щоб вона поставила мені вищий бал – вистачає! Але це нічого не варто.

– Напевно, думки й почуття заважають використовувати магію без перешкод! –  здогадавшись, вигукнула Іріада.

–  Правильно! –  кивнув Радослав, –  щоб здобути повну силу, потрібно відмовитися від від усіх почуттів. І думок теж.  

–  Зупинити внутрішній діалог? – досвідчено  запитав Борис.

Радослав усміхнувся.

–  Внутрішній діалог –  досить суб'єктивне поняття.

–  Як це?

– Те, що ви називаєте людським поняттям: внутрішній діалог, ми детально розберемо на наступному уроці, –  пообіцяв Радослав.

–  А як же любов? Жага? Пристрість?  – обережно поцікавилася Ліна, –  Від них теж потрібно відмовитися?

І всі подивилися на неї.

– Любов і  жага,  вони  магії –  не перешкода, –  відповів Радослав, –  Тільки не дозволяй  їм керувати тобою.

– Це складно...

–  Цьому потрібно вчитися.

–  І ти навчиш?

– Я поясню вам основні принципи збереження спокою і рівноваги. А далі кожен із вас буде шукати свій спосіб поєднувати магію і почуття...

–  Отже, ми не можемо тренувати свою силу на людях?

– Ні.

–  І дівчат зачаровувати не можна? –  Мирон хитро примружив очі.

– За допомогою магії – ні. Не можна нав'язувати свою волю тому, хто не бажає її виконувати...

– А як же ми будемо тренуватися?

–  Спершу на мені, потім одне  на одному. Визначимо для кожного і кожної   особистий напрямок.

І Радослав підкинув угору з долоні палаючий згусток.

– Ось вам самий початок, –  сказав він. – Розсійте  мою магію!

І діти з веселим шумом спробували знищити  вогняну кулю, яка  тремтіла у повітрі. 

Вони злилися і сміялися. Але, звісно, нічого в них не вийшло.

Я спостерігала за всім цим, тихо сидячи в куточку. 

Я не відчувала в підлітковому віці тих проблем, які  учні  хотіли  зараз обговорювати з Радославом.  

Може, іноді, моєї душі  й торкалася легка  тінь невпевненості, але прийомні батьки завжди з готовністю мені допомагали. І дядько теж... 

А Радослав вразив  мене. Такий мудрий, чарівний, розуміючий. Шкода, що його серце  зайняте…

Цікаво, наскільки це серйозно? А раптом, якщо добряче натиснути, то вдасться звільнити його від думок про помсту?