Розділ 32

Радослав уранці з'явився, наче нічого і не було. Ані слова не проронив  ні про розмову нашу, ні про поцілунки.

Довелося самій із ним заговорити.

–  Я дядькові нічого не сказала. Але грати роль твоєї коханої перед іншими – теж не бажаю. 

– Чому?

– Це принизливо.

– Не сподобалися поцілунки?

–  Справа не в поцілунках...  Не збираюся  навіть жартома бути з тим, хто вимагає від мене неможливого.

–  Ага! –  сказав Радослав, –  Розумію. Шкода. Мені  сподобалося. Навіть дуже. Вночі навіть заснути не зміг.  І  все сподівався...

Знущається? Чи правду каже? На обличчі  така лагідна посмішка, що правду не розібрати.

–  Тоді відмовся від своїх умов!  Впевнена, ти цілком зумієш сам домовитися з духом вогню. Переконана в цьому, – промовила я з крихітною надією в серці.

–  Ні, Вірелло. Я чекав занадто довго на цю можливість. Утім... Хочеш, я тебе заспокою?

– Заспокоїш?

–  Саме так! – кивнув Радослав, –  Я тут дещо подивився і з’ясував…  Ти здатна приготувати таке зілля.  І добути потрібні інгредієнти. У тебе для цього є все, що необхідно, зокрема й удача. І ще...

– Що?

–  Я не такий дикий, як тобі здається. Тому, якщо ти мені допоможеш, крім обумовленого, я виконаю, до того ж, будь-яке твоє бажання.

– Бажання? Та я й сама можу.... Я ж відьма, зрештою...

– Ну дивись. Я пропоную. Моє слово має силу  до кінця нашої угоди. Від тебе –  мовчання і зілля. Від мене –  допомога в роботі та будь-яке бажання. Звісно, зірку з неба не дістану. Вона занадто велика. Хіба що зможу створити спеціально для тебе, яку зажадаєш…

–  Добре, –  відповіла я після недовгої паузи, –  Бажання завжди виникають. А  зірка мені не потрібна.

Зрештою, чому б і не прийняти пропозицію? Зайвим не буде.

–  Тоді  подумай ще раз про мої поцілунки  і  про інше, що я  спроможний  тобі дати!

Сказавши так, Радослав пішов готуватися до уроку.  

Ми вирішили, що його пара буде першою.  Він розповість дітям про всі ризики і труднощі, які можуть підстерігати новачків на самому початку занять магією.

Я зітхнула і поправила волосся, що вибивалося із зачіски. Подумати про поцілунки... Останнім часом я й так занадто часто про них думаю.

Незадовго до восьмої з'явився дядько, і привів із собою ще трьох учнів.

Ні, напевно, все ж  таки варто запропонувати йому стати компаньйоном. А ще вмовити ввести урок зі стихій. Адже він стихійник вдесятеро  разів кращий, ніж Мікланій. 

А якщо весілля не відбудеться, то він хоч відволічеться таким ось чином.

Я згадала красуню Тію.  

Тоді на святі, я й сама не зрозуміла –  сподобалася вона мені чи ні. Звісно, дядько у своєму віці до біса  імпозантний, привабливий, до того ж –  багатий і могутній. І сил у нього  хоч відбавляй. 

Але незважаючи на все це, повірити у щире кохання  до нього двадцятисемирічної дівчини  дуже складно. 

Але, звісно, про це я йому теж не скажу.  

– Ти знаєш, про тебе пішли гарні чутки, – не без задоволення повідомив  дядько Людвіг, –  Виявляється, тема напівкровок багатьох хвилює. Вона дуже актуальна. 

–  Це завдяки тобі, –  сказала я з ніжністю. 

– Не без моєї участі, звісно. Але ж я – твій родич, тому, по суті – не можу все оцінювати об'єктивно. Тому  і розхвалювати тебе не можу. Тільки – ввічливо рекомендувати.

– Зрозуміло! 

Дядине обличчя стало зосереджено-ласкавим. 

– Чесно кажучи, моя дівчинко, про тебе мало хто знає. Ти завжди трималася в тіні й не користувалася своїм становищем. А ось ім'я Радослава знайоме багатьом. До нього прислухаються. Його слова і його справи мають сенс. У них не сумніваються. Тому, коли дізналися, що в цьому проекті задіяний Радослав, до нього, тобто до проекту, виникла повна довіра.

Я криво посміхнулася. 

А якби і чаклунська рада, і решта шанувальників дізналися про те, яку жалюгідну помсту задумав Радослав? Але як я можу розповісти? Тоді кінець і мені, і моїй школі! 

І Радослав, коли вів свої відверті розмови, добре розумів, що я буду мовчати. Гарненько поміркую і буду мовчати.  Без варіантів.

Щастить мені з чоловіками, нічого не скажеш! Що один –  маніпулятор значний, що –  інший. 

– Тож тримайся за нього обома руками!  –  закінчив дядько, –  Завтра ввечері зустрінемося з тим, з ким потрібно, а  вже після цього   почнемо  вирішувати інші  твої проблеми.

– Послухай! А  якщо мене схоплять за руку біля  Зачарованого дерева?  Вартові спіймають,  або, хто там цим керує? Про таке ми з тобою жодного разу не говорили!

– Тоді на тебе чекає покарання! – урочисто промовив   дядько Людвиг, – Насамперед тобі заборонять чаклувати. Термін визначається залежно від тяжкості...

–  Тобто від того, у який саме момент мене спіймають? –  уточнила я похмуро.

– Так. Можуть заборонити чаклувати років приблизно на десять.  Про школу, звісно,  доведеться забути.  Та й узагалі про викладацьку  діяльність  у сфері магічної освіти.  Доведеться жити як звичайна людина. Серед людей. Можуть позбавити всього, зокрема й цього будинку. Важко сказати,  який саме вирок винесе  чаклунська рада.