Розділ 31

Так, його  порив я оцінила. 

А зробив він це тому, що на порозі встали дядько з Тією і Кайл з Уляною. Ну дядько –  зрозуміло, він хвилюється за мене. А  остальні навіщо прийшли?

Звісно, я  підіграла.  Виключно через Кайла.  Нехай помучиться, бачачи мене в обіймах іншого.

Радослав теж це зрозумів, бо ще міцніше притиснув мене до себе.

Така гра мені навіть дуже сподобалося. 

–  Хм! Непередбачуваний  сюжет! Сподіваюся, ми  вам не завадили, –  сказав  дядько Людвіг, утім, абсолютно спокійним тоном.

– Ой, як цікаво! – прощебетала Уляна, тріпочучи накладними віями.

Вона любила  інколи строїти з себе гарненьку дурепу.   

–  Вибачте, – навмисно збентежено, пробурмотіла я, відверто насолоджуючись тим, як перекосилося лице  Кайла від такого видовища.

Спершу перекосилося, а потім скам'яніло.

– Так, завадили. Злегка! –  кивнув Радослав.

Сам він, зрозуміло, не збирався перед будь-ким вибачатися.

–  Вірелло, нам потрібно поговорити, – сказав дядько незаперечним тоном, – Невідкладно...

Радослав зсунув могутніми плечима, але відпускати мене не збирався.  

– Наодинці! –  додав дядько й окинув Радослава іронічним поглядом, –  Ти дозволиш?

Той сліпуче всміхнувся.

–  Жодних проблем...

– Тіє, люба, зачекай мене на святі, – сказав дядько і поцілував свою наречену у червону щоку.

– Ми теж підемо. Не будемо заважати, – промовила Уляна і з хазяйським виглядом підхопила Кайла під руку.

Тому  нічого не залишалося робити, як погодитися.

– Тоді я теж піду. Побачимося трохи пізніше, – Радослав ніжно,   наче маленьку дитину, погладив мене по голові  і розчинився в повітрі.

–  Післязавтра о 8.00 На заняттях!  – крикнула я вслід йому.

Точніше,  услід  легкому  магічному  серпанкому, що на мить з'явився в повітрі після його зникнення.

–  Навіщо ти привів сюди Кайла? – запитала я з удаваним обуренням.

– Він хотів подивитися, як ти тут влаштувалася... Треба було попередити, що Кайл – то персона небажана! –  усміхнувся дядько і додав: –  А хіба  тобі не сподобалося те, що він тут побачив?

– Сподіваюся, тепер він від мене відчепиться! – сказала я.

–  І ти справді цього хочеш?

–  Я хочу почати, нарешті,  нове життя…

– А що ти робила три роки?

Я промовчала.  Може розповісти  все дядькові? Про Радослава і його невдале кохання. І нехай тоді він сам вирішує, що робити. Може, і я з цього отримаю свою вигоду! 

Ні, тоді почнеться війна між Радославом і дядьком Людвігом.  Краще поки що нічого не говорити. Спершу треба все гарненько обміркувати. Час ще є...

–  Що за думки гуляють у твоїй голові? 

І дядько поклав мені руку на плече.

–  Що? – я здригнулася, немов отямившись від якогось заціпеніння.

–  У тебе дивний вираз обличчя. 

– Ні, нічого, –  я розсіяно провела долонею по обличчю.

– Ти вирішила закрутити з Радославом? –  у лоб  запитав дядько.

– Ні... не знаю... Якось само вийшло...

–  Якщо не впевнена у своїх почуттях, то краще зупинитися.

–  Напевно, це свято так вплинуло, –  мляво виправдовувалася я і сама не знала, навіщо. Адже дядько мені ні в чому не дорікав.

–  Гаразд! Вирішувати, зрештою, тобі. Я не з цієї причини...

– А з якої?

–  Ти  обговорили  терміни?

– Радослав дав мені час до літнього сонцестояння.

–  Дуже мало, – дядько Людвіг задумливо почухав підборіддя.

– Ні днем більше. Так вiн сказав.

– Зрозуміло... 

–  Я тут ось про що подумала, – почала несміливо, –  Будь-які інгредієнти можна замінити...

– Саме ці – не  можна. Інакше вийде  вже  зовсім інша настоянка.  Тому зілля  настільки цінне. 

– Скажи, а комусь вже вдавалося його добути?

– Так. Кілька разів. Це неймовірно складно.

–  Не треба мені весь час нагадувати про те, наскільки це складно...

–  Хочу, щоб ти добре все  второпала.

– Я й второпала! І повір мені – дуже добре! Але що тепер можна зробити! –  вигукнула  в серцях, не розуміючи, навіщо дядько взагалі почав цю розмову.

– Хіба нічого? А для чого тоді ти  намагаєшся спокусити Радослава?

Не дивно, що в дядька з’явилися  подібні думки. Та я анітрохи не зобидилася  і не стала вдавати з себе ображену гідність.

–  Спокушу я его, чи ні – це  ситуацію ніяк не змінить. Радослав не може звільнити мене від клятви, навіть якби й хотів.  Коли я давала обіцянку, горіло багаття, запалене магією... Тож її  почув дух вогню. 

– Тоді в твоїх  стрибках навколо Радослава  немає жодного сенсу! – прагматично підсумував  дядько, – До речі, ти не знаєш, для кого призначене це зілля?