Розділ 29

Досить неприємна ситуація. На що ж я сподівалася? На те, що, незважаючи на моє недбале: та забирай його до тролячої матері, – Уляна все зрозуміє і залишить Кайла в спокої? 

Яке право я маю на неї злитися?

До того ж Кайл, здається, і сам не проти позагравати в мене на очах, та ще й із моєю подругою.

Он вони вдвох, в полі мого зору, мило про щось теревенять, попиваючи шампанське. 

Уляна сміливо торкається його руки, сміється над якимись його жартами, у знемозі хилить чорняву голову до його плеча.

Ні. Потрібно закінчувати з цим  якомога  швидше. Невже я проведу все свято, стежачи за тим, як вони поводяться?  Ні, це буде повна ганьба, повний  провал. 

Якщо це має настільки  важливе значення, то чому я не здалася тоді, коли Кайл так  гаряче цілував мене біля Зачарованого дерева? Чого відшила його? От і були б зараз разом. 

Звісно, я б школу тоді не відкрила, але працювала б разом із Кайлом, не знаючи лиха.. 

Та чому ж мені так важко і боляче?  

Я відчайдушно покрутила головою на всі боки, наче сподіваючись на чиюсь допомогу і підтримку. 

Дядько перебував недалеко, але був оточений групою гостей, які ловили кожне його слово.  А красуня Тія, стоячи поруч з ним, відмінно справлялася з роллю нареченої. 

Радослав теж подівся кудись.  Він і не збирався поводитися як турботливий кавалер.

Кілька разів до мене спробував хтось підкотити, але я робила таке обличчя, що любителі знайомитися негайно  забирались геть. 

Ноги страшенно втомилися на підборах, а витончена сукня тиснула скрізь, де тільки можна.

– Ти що? – запитав Радослав, з'являючись за моєю спиною.

– Що?

– Ревнуєш?

– Кого?

– Кайла.

–  Ще чого  не вистачало! – надто презирливо, і від того – якось фальшиво, відповіла я.

– Ти в дзеркало себе не бачила.

–  Так помітно?

–  А може, підемо звідси? – раптом запитала Радослав.

Його погляд ковзнув по моїх, покусаних ледь не до крові, губах. 

– Навіщо?

–  Не хочеш розібратися у власних почуттях?

–  А ти допоможеш?

– Спробую...

Я не почула в його голосі жодних натяків. 

Утім, яка різниця?  Хіба я не вирішила, що мені потрібно раз і назавжди покінчити з цим клятим потягом до Кайла, спричиненим чи то ненавистю, чи то пристрастю, чи то... навіть не знаю, чим!

– Тут є спокійне тихе  місце?

Судячи з ділового голосу Радослава, він збирається діяти за допомогою якихось хитромудрих чар. Можливо, розбудити підсвідомість або виявити назовні всі потаємні думки...

–  В особняк. Там точно ніхто не завадить.

–  Дядько тебе не почне шукати?

– Ні... Або, можливо, трохи пізніше.  Свято триватиме до світанку. Ми встигнемо повернутися...

Я кинула мимовільний погляд на Кайла. Він дивився просто на мене.

Тоді я міцно стиснула долоню Радослава і потягла його за собою геть від музики, сміху і голосів.

Після святкового галасу, тиша особняка здавалася майже нереальною.

– Завтра мають прийти садівник і служниця, –  сказав я, – Післязавтра почнуться повноцінні заняття.

–  А що із зайцями? –  запитав Радослав.

– Вони чудово почуваються... Їхній хазяїн так і не з'явився, – фиркнула я іронічно, –  Ну добре. Давай  поговоримо про важливіші речі.

– Про твої почуття?

І Радослав приступив  до мене так близько, що я й сама не очікувала.

–  Про мої... почуття... 

Я дивилася йому в очі і розуміла, що мене затягує в них, немов у портал. І невідомо, чи є  з нього виход, з того порталу…

Хотіла відступити. Але Радослав зімкнув руки на моїй спині так, що я не змогла  й з місця зрушити. 

Мені навіть сподобалося, як упевнено і просто він це зробив. 

Вогонь у каміні затріщав, загудів і зметнувся, немов повторюючи ту неймовірну напругу, що іскрила зараз між нами.  

– Боїшся? –  запитав Радослав, нахиляючись  майже впритул  до мого обличчя.

–  Ні. Просто не розумію, чого ти хочеш...

– Розібратися, наскільки сильно ми залежні від бажання. Ти свого, а я –  свого. Готова ризикнути?

–  Готова... –  прошепотіла я йому в губи, чудово розуміючи,  що  саме мається на увазі.

І він поцілував мене.  Ну треба ж такого! Перший чоловік, після Кайла, який мене поцілував.

Чи сподобався мені дотик його губ? Правду кажучи, я не могла відповісти однозначно на це запитання. 

Голова, звісно, злегка запаморочилася, коліна підігнулися, і я мимоволі, трохи міцніше притулилася грудьми до могутнього тіла Радослава.