Розділ 28

Часом я просто ненавиджу свій малий  зріст! 

Звісно, це почуття триває недовго і майже одразу ж змінюється гордістю від того, що я не така дилда, як дехто... 

–  Я теж рада, –  відповіла не менш стримано. 

–  У тебе ж власна школа магії? Так? –  запитала Тія, змінивши раптом стриманий тон на приятельский.

– Занадто голосно сказано! Я тільки-но приступила до роботи.

–  Але учні вже є!  – урочисто повідомив  дядько Людвіг, – І будуть ще. Думаю,  найближчими днями наберемо повноцінний клас. Так легше починати.

Здається, дядько не на жарт загорівся ідеєю просування моїх амбітних починань.

–  Для напівкровок? –  жваво поцікавилася Тія.

–  Саме для них, –  кивнула я.

–  А  я  завжди вважала, що напівкровки – це щось таке,  несерйозне...

– Ти  з ким прийшла? Я помітив  незнайомого чоловіка поруч з тобою, –  спитав  у мене  дядько, вдивляючись у  натовп гостей, які продовжували збиратися.

–  Із Радославом.

–  Так то і є Радослав? Хм! Цікавий екземпляр...

–  Я знайома з цим Радославом, –  заявила Тія, –  він якийсь час жив в Окраїнному світі.

А потім  лукаво примружила нижні повіки: 

– Ти з ним зустрічаєшся?

–  Ні. Він мій помічник. У школі магії допомагає...

Тія неуважно завела за вухо хвилястий локон і навіть трохи насупила   бархатні брови.

– Кайла бачила?  – запитав  дядько.

– Бачила... 

–  Напевно, це страшенно цікаво, працювати з дітьми? – знову заговорила Тія, – Я навіть не знаю, вистачило б в мене того терпіння…

На її красивому обличчі відбилась якась дивна замисленість. 

–  Ну як сказати... Може, хочешь спробувати? –  запитала я жартома.

Але в дівчини несподівано загорілися очі. 

Вона перевела погляд на Людвіга і  на мить зімкнула вії. Немов шукала його схвалення.

–  Хотілося б…

–  Ти ж ненавидиш світ людей! –  сказав дядько.

–  Для цього необов'язково виходити у світ людей. Якщо школа розташована в особняку...

Дядько Людвиг подивився на мене здивованим поглядом. 

Я мовчала. Не вистачало ще втручатися в чужі сімейні справи! Навіть у справи родичів. Нехай самі розбираються. До того ж я й гадки не маю, які в них  там взаємовідносини.

–  До того ж, це дуже цікавий досвід, – додала Тія, – Мені набридло  тинятися без справи. 

– Ну якщо тобі так хочеться, люба... Тільки ж в тебе немає ліцензії на викладацьку діяльність.

Дядько  був здивований до надзвичайності. Я й сама здивувалася, якщо чесно. 

Адже весілля відбудеться вже в серпні. 

За ідеєю, наречена має готуватися, шукати сукню, аксесуари, будувати плани весільного свята, а тут працювати їй закортіло! Утім, це теж не моя справа. 

А ліцензії немає і в Радослава.  Тому я вписала його як свого помічника. 

Звісно, можна закінчити курси й отримати свідоцтво, що ти маєш право викладати певні предмети. Але це можна зробити й пізніше. Якщо Радослав, припустімо, захоче продовжити викладання...

–   Що скажеш? –  запитав дядько Людвіг, – Вирішувати тобі.

Я кивнула. Відмовляти дядьковій нареченій було якось не з руки. Зрештою, справа знайдеться кожному. А що вона вміє –  з'ясуємо потім.

–  Вона може допомогти Уляні. Подивимося... А тепер вибачте, піду пошукаю свого кавалера...

–  Не пропадай надовго. Тут є дехто, з ким тобі варто  познайомитися, –  сказав дядько.

Але як би там не було – все це дуже підозріло.  

Свято вже почалося. Неголосно грала  музика. Гості все ще поводилися стримано і пристойно –  ніхто навіть не танцював.

Уляну я так ніде не побачила. Може, передумала чи не змогла прийти? Адже вона так чекала цього свята! Я спробувала зв'язатися з подругою телепатично, але відповіді не отримала.

Радослава я знайшла, –  нічого дивного –  у компанії Кайла.

Мені дуже хотілося підкрастися непомітно і підслухати, про що вони говорять.

Я дуже боялася, що саме зараз Кайл переконує його допомогти і йому зі справами коледжу.

Звісно, Радослав підписав контракт із моєю школою, але це не заважає йому укласти контракт  з іншою. Не було  такого пункту, у якому вказано, що він працює протягом цього року тільки зі мною і більше ні з ким.

На жаль,  підійти непомітно  немає  жодної можливості. 

Вони стоять на відкритому місці недалеко від столика із закусками.  

І ще смолоскипи ці, хай їм грець... Заливають яскравим світлом усю галявину.

Спостерігаючи здалеку, я мимоволі порівняла обох чоловіків.  

І, на сором свій, не могла визначити, хто ж із них кращий. Кожен  по своєму. Вони дуже різні. Кайл – палаючий і владний. Радослав – холодний і відчужений.