Розділ 25

Тридцятого квітня я схопилася о шостій годині ранку.  

Спала уривками, бо хвилювалася дуже сильно. 

Але потрібно справити гарне враження на учнів і  їхніх батьків. Від цього залежить  багато чого.

Тож  спершу –  душ. Гарячий і розслабляючий.

Дивлячись у запітніле дзеркало, я ретельно розчесала вологе волосся і окропила його настоянкою з болотяних трав,  яка  додає блиску і ненав'язливого, чарівного запаху.

Тіло натерла легкою маззю з русалочої квітки. 

Від неї шкіра набуває чудового, теплого мерехтіння...

Втираючи мазь у ключиці,  підсвідомо згадала Кайла. Він любив, коли я користувалася цією маззю...

Плюнула.  І загорнувшись у короткий рушник, вийшла з ванної.

Тепер кава.

–  Хотів уточнити дещо...

Я страшенно скрикнула і підскочила від несподіванки.

Та так підскочила, що рушник ледь не звалився на підлогу. Лише дивом утримала його на грудях.

Радослав стояв за два кроки від мене з таким  хазяйским виглядом, наче  він у себе вдома.

– Ти з глузду з'їхав? –   вигукнула  тремтячим голосом, – Хіба я дозволяла вриватися до мене без запрошення?

Я намагалася натягнути рушник і на груди, і на стегна одночасно. 

–  Вибач,  –  відповів він байдуже, –  Я подумав, ти вже готова...

– У будь-якому разі прошу тебе надалі так не чинити. Це приватна територія.

– Так, у лісі інші правила...  Спробую не забути…

– Інші? Хіба ти не погрожував мені, коли я перетнула   кордон твоїх володінь?  

Він не відповів  і  глянув на мене мигцем, без жодного інтересу. 

Здається, йому не було жодного діла до мого сяючого вологого волосся і дивовижно мерехтливої шкіри.

Чесне слово, навіть якось прикро...

– Каву будеш?  Якщо вже припхався з самого рання. – запитала я сердитим голосом.

Так чи інакше, а треба спробувати вибудувати між нами місток довіри і взаєморозуміння.

–  Багато років не пив кави, –  відповів Радослав невизначено.

Я квапливо переодяглася.  

Ми розташувалися  у кухні, занадто великої для нас двох.   Довелося нашвидкуруч варити каву, готувати сендвічі. 

Так, треба  скоріш найняти помічницю чи економку...

– То що ти хотів уточнити?

–  Що я маю робити?

– Просто бути присутнім. Сьогодні –  день ознайомчий і короткий.

І варто було заради цього питання з'являтися до мене о пів на сьому ранку?

–  А завтра?

–  Завтра –  Бельтайн. Ти хіба забув?

Радослав трохи насупив брови.

– Бельтайн... Я його теж не святкував багато років.

–  Не бажаєш надолужити?  –  запитала я безтурботно.

–  Надолужити?

–  Так. Вночі свято. У мене запрошення на двох...

Я намагалася говорити спокійним голосом і дивитися лінивим поглядом. Так, наче мені все одно –  погодиться він чи ні. Бо чекала на відмову.

–  Повноцінне повернення у світ людей? –  задумливо запитав він, звертаючись радше до самого себе, ніж до мене, – Чому б і ні? О котрій годині?

–  Початок о десятій. У замку П'яти сил...

Отже, перший місток перекинуто. 

А раптом, якщо ми зблизимося, Радослав не вимагатиме від мене виконання обіцянки? Я вже не була впевнена, що зумію приготувати потрібне йому зілля.   Вірніше, приготувати – півбіди, біда – добути  все необхідне.

Тож у нашому зближенні є пряма вигода. Для мене, у всякому разі.

Мене ледь не перекосило від такої думки. 

Але наступної миті  я вже почала втішати себе тим, що це – не просто заради отримання вигоди, що Радослав мені справді подобається.

Навіть дуже подобається.  

До всього іншого, пора б уже впустити у своє життя іншого чоловіка. Тим паче, коли Кайл дихає в потилицю. 

Кайл  поки що зачаївся. Тільки це не означає, що  він залишив мене в спокої. 

Звичайно, я не сприймала всерйоз його слова про гру без правил. Інші погрози мене теж мало турбували.  

Кайл –  запальний, але не безрозсудний. 

Ми лаялися часто, але будь-які наші сварки зазвичай закінчувалися сплесками бурхливої пристрасті.

Я зітхнула. Може, саме тому я не можу забути його поцілунки, що інших просто-напросто не знала? Тому що немає з чим порівняти?

І я мимоволі ковзнула поглядом по презирливо окреслених губах Радослава. 

Дуже добре, що увійшовши знову у світ цивілізації, він залишив дикуна в дрімучому лісі...  

Одяг, щоправда, не дуже відповідає, надто простий: джинси, черевики, футболка на випуск і шкіряний важкий ремінь.  Але це все приховає мантія. Звісно, якщо він зволить її носити.

На щастя, Радослав не помітив, як я витріщаюся на його губи.

Він пив каву і дивився  за вікно.