Розділ 24

І все ж цікаво, навіщо йому це зілля? Може, з його допомогою він хоче повернути своє втрачене  кохання або  домогтися того, у чому йому було відмовлено?

Я поморщилася. Що це? Ревнощі?  Така нудна, свербляча заназа десь на самому дні мого серця... 

Невже правду кажуть, що всі ті чоловіки, які з'являються в оточенні жінки, стають трохи, як би це висловитися, її власністю? 

Радослав забрав один примірник контракту і пішов, але енергія його присутності ще довго розбурхувала мою чуттєвість. 

І це було дуже приємно.

Чудова помста! Кайл би лопнув від злості, дізнавшись, що я і Радослав разом. 

Утім, тут ще потрібно врахувати бажання самого Радослава, а я якось не побачила в його очах особливої зацікавленості.

До того ж, якщо він закоханий в іншу...

Я схопила книгу: “Рідкісні зілля і зачаровані трави”, і почала люто гортати сторінки.

Спершу стрибала поглядом по рядках, намагалася відволіктися, зосередитися, а потім захопилася і повністю занурилася в книгу.

Так, зілля в ній зібрані й справді дуже рідкісні, не для повсякденного застосування.  

Отримання безмежної влади, наприклад. Або зміна зовнішності, якщо потрібно видати себе за когось іншого. Любовних теж дуже багато. І половина з них досить небезпечні – спрямовані на придушення волі. 

Мені завжди було цікаво, звідки береться таки маніакальне бажання нав'язати комусь свої власні думки й почуття.

Добре, якщо це таке зілля, чия дія рано чи пізно слабшає. Але ж є й такі, якими можна прив'язати душу, а це – на кілька життів уперед. Звісно, їх можна обернути, але для цього необхідно знати, які саме трави і заклинання було використано...

Зілля нездоланної пристрасті я в книзі не знайшла. 

Точніше, згадка про нього було, а рецепта – ні!  

Судячи з книги, воно дуже сильне. Але ось наскільки небезпечне –  про це відомостей  теж не малося.  

Була вказівка на те, що воно створює дуже сильну прихильність, яка переростає в любов. 

У кохання? Кохання, створене за допомогою приворотних чар, зазвичай перетворюється на одержимість.

Зате знайшлося відворотне зілля. От би напоїти ним Кайла! 

Я прислухалася до власних відчуттів.

Наполеглива увага Кайла народжувала в серці суперечливі думки, оскільки я не розуміла, що за цим стоїть.  

І поки не розберуся, не варто вдаватися до таких чар. Інакше можна нашкодити. І більше самій собі, ніж Кайлу.

А ось байдужість Радослава трохи дратувала... Адже я красива, просто чарівна...

Відкинула книгу і міцно зчепила пальці рук. Що зі мною? Невже природа бере своє і я починаю відчайдушно потребувати любові, ласки і турботи?

Заграла мелодія телефону. Мій порятунок!

– Вірелло, куди ти пропала? – щебетала в телефон Уляна, – Ми ж домовилися... До речі, я тут отримала запрошення на свято.  Ти підеш

– Що за свято?

– Ну як же! Бельтайн.

–  Звісно! Не знаю, ще не перевіряла пошту.  Слухай, тридцятого квітня в мене починаються заняття.

–  Заняття? Ти знайшла роботу?

–  Ні. Вирішила відкрити свою школу магії.

–  Що? – вигукнула Уляна з непідробним жахом. 

 Я прямо побачила на власні очі, як округлилися її очі. 

–  Уже й ліцензію отримала...

–  Ні, це не телефонна розмова. Я зараз переміщуся до тебе. Можна? 

– Давай! Тільки в мене нова адреса…

Уляна ходила особняком і охала від захвату. 

Особливо їй сподобалися привиди, які з важливим і відчуженим виглядом переміщалися крізь стіни.

– Здорово!  Не знала, що в тебе такий впливовий дядько!

А я про це ніколи й не рассказувала. 

–  Не хочеш попрацювати на мене? – у лоб запитала я.

Ми саме піднімалися сходами на другий поверх.

– На тебе? – Уляна зупинилася і задумливо погладила пальцями поліровані перила, – Це трохи дивно... Не уявляю... Адже ми подруги...

–  І  надалі залишимося подругами.

– Не впевнена, – промовила  обережна  Уляна, – почнеться зовсім інший рівень стосунків: начальниця і підлегла. Може вплинути на наше взаєморозуміння…

Я відмахнулася від такого припущення:

–  Повна дурня!  

Хоча щось раціональне в її судженні все-таки присутнє. 

– Я ж не зовсім начальниця, – дадала  через мить, –  Працюватиму так само, як і ви. І зарплата у всіх теж буде однакова... 

–  Ага! Так є ще хтось?

–  Так. Ще один. Учитель. Або скоріше, вихователь. Адже я відкриваю школу для напівкровок.

– Це, звісно, чудово,  – сказала Уляна не зовсім упевнено, – Але напівкровки, як би це м'якше сказати... нестабільні...

– Буває всяке. Мене це не турбує. То ти відмовляєшся? – уточнила я.

–  Ні, скоріше за все… – Уляна на мить замислилася, – Мені хотілося б спробувати щось нове.  Тільки напівкровки – майже завжди неминучий ризик. 

– Ось тому я й найняла Радослава... Він  на  цьому розуміється. До того ж він –  справжній маг, а не просто якийсь рядовий чаклун.