Розділ 22

– Мені подобається, як ти все тут організувала, – говорив дядько, обходячи особняк, – дітям дуже затишно буде займатися. Така майже домашня обстановка.

– Я ще не вирішила остаточно, що і де  розташувати.  До того ж це залежатиме від кількості учнів...

Світанок – теплий, рожево-помаранчевий на тлі лазурового небосхила прогнав геть мої нічні страхи і сумніви.

І вчорашня сварка з Кайлом відходила  усе  далі від мене  і здавалася вже якимось вицвілим і зовсім непотрібним  маренням.

Щоправда, перед сном я випила  чай з дрімотним зіллям, і, найімовірніше, це –  ефект саме від впливу зілля...

Може, розповісти дядькові про вчорашні погрози Кайла? 

Ні, мабуть, не варто... Нехай залишиться  тільки між нами.

–  Так... троє учнів у тебе вже є, – із задоволеним виглядом повідомив дядько Людвіг, –  Я тут  провів переговори.  Деякі батьки згодні довірити тобі своїх напівкровних чад.  Дві дівчинки, дванадцяти й тринадцяти років і хлопчик, якому днями виповниться чотирнадцять...

–  Та швидко? –  я несподівано запанікувала.

–  Не переймайся! Я подумав, що потрібно дати тобі час. Вони почнуть через тиждень, якраз після Бельтайну.  Підійде? Бо  ти ж отримала  ліцензією, і   довго тягнути не можна.

Цілий тиждень... Що ж, за тиждень встигну привести до ладу і будинок, і власні думки.

– То які предмети у  пріоритеті? – уточнив дядько. 

– Ті, які добре знайомі. Зіллєваріння, відкриття порталів. Звісно, спершу будуть основи чаклунства, щоб діти мали уявлення про те, що на них чекає.  Це так, общий план. 

– Мудро! – кивнув дядько, – Наскільки я знаю, твої майбутні учні ще не опанували свої здібності, хоча  і мають   певні  знання.

Уже легше!  Не хотілося б починати з таких дітей, які зовсім не в курсі, як влаштований світ магії,  і які, можливо, навіть не вірять у те, що вона існує.

– Тобі не цікаво, про що я говоритиму з Радославом? –  запитала я, сподіваючись, що дядько забажає підтримати мене своєю, нехай і мовчазною присутністю.

Людвіг задумався, барабанячи пальцями по дзеркальній рамі.

– Мабуть, краще без мене. Інакше Радослав подумає, що тобі потрібна нянька. Це може  погано  позначитися на вашій спільній роботі...

Дядько  правий. Я маю проявити себе і свій професіоналізм. Тоді мені довірятимуть.

–  І як він тобі?

Я одразу зрозуміла, що мова все ще про Радослава.

–  Грубий. Чи, радше, прикидається грубим... Але очі злі. Від такого не знаєш, чого очікувати... Чесно, не уявляю, як він  зуміє   знайти спільну мову з учнями...

Я пересмикнула плечима, воскрешаючи в пам'яті обличчя і фігуру мга-відлюдника.  

Як він, власне, виглядатиме в нормальному одязі?   Чи захоче взагалі носити, наприклад, формену шкільну мантію? 

Вчитель, голий до пояса – не дуже естетично,  нахай навіть  у нього така чудова статура.  Хіба що астральні єдиноборства викладати... 

– Ти чого посміхаєшся? – підозріло запитав дядько.

Я ледь не поперхнулася і кинула швидкоплинний погляд у дзеркало.  На моїх губах блукала така романтично-мрійлива усмішка, що й самій нудно зробилося.  

– Так, згадала дещо, – відповіла, квапливо стерши з обличчя всякі сліди солодкої мрії.

Ну що за безглуздя! Хоча... 

Але я негайно змусила себе думати про інше.

Є важливіші питання.  Наприклад, назва для моєї новоспеченої школи.

Річ навіть не в тім, що всякий навчальний заклад повинен мати назву. Мені доведеться писати звіт за місяць після початку занять. 

І до того часу я маю визначити основні положення: назву, фірмову накидку, склад колективу, розмір зарплати і загальні правила школи. 

Зрозуміло, після все це можна змінити. Крім назви. Тому назва – першорядна.

–  Ім'я, – сказала я, – Для школи... Щось таке  оригінальне, щоб легко було запам’ятати...  Просто школа номер п’ять – не дуже хочеться називатися.

Дядько пригладив волосся, зібране у хвостик.

–  Тайкаліна. – сказав він.

– Як?

– Тайкаліна. Однією з говірок Окраїнного світу це означає:  Чарівний замок. Можно скорочено: Тайли.

– Чарівний замок? Чому б і ні! Я подумаю. Спитаю у Радослава. Може, в нього з’являться якісь ідеї.

– О котрій годині  він прийде?

–  Уяви не маю. Він не сказав...

Не сказав. Тому чекати цього візиту я почала зранку. 

Щоб маг-відлюдник не подумав, що його прихід –  щось особливе, я не стала наводити марафет.

Одягла зручний спортивний костюм і м'які домашні капці.

Волосся закрутила недбалим вузлом.

І, не бажаючи просто ходити з кутка в куток, почала розбиратися з  бібліотекою. 

Бібліотека в дядька величезна –  тисячі всіляких старовинних пергаментів, папірусів, фоліантів. Сучасні трактати з магії дядько не любив –  вважав їх абсолютно марним плагіатом.

Привиди безглуздо сновигали між стінами і дзеркалами. Їм усе ще були незвичні перестановки, які я затіяла в будинку.