Розділ 21

Кайл ніяк  свого гніву не  виказав.  Даремно я боялася, що він з'явиться до мене наче  прадавній  бог, у  яросному миготінні  блискавок, супроводжуваний страшними громовими гуркотами.

Правду кажучи,  ввечері  мене навіть  почали  покусувати легкі докори сумління. Адже я зрадила Кайла. Причому дуже  підступно.  Кайл мені ніколи цього не забуде і не пробачить.

Тільки на якого гобліна  мені здалося його прощення? 

Навіть на краще, що все вийшло саме так.  

Бо його останнім часом стало занадто багато. А ще він впливає на мене дивним чином... 

Привиди теж вловили зміни, які назрівали в будинку.

Звістку про школу магії вони сприйняли з ентузіазмом. Що більше діяльної сили –  то більше їстівної енергії для них.

Застигла магія мало на що годиться, вона наче пил забивається в усі щілини –  тільки й усього.

Тому вони з радістю взялися мені допомагати.

Я поки не розібралася, скільки саме привидів живе в будинку. 

Щодня бачила різні  фігури: людей, тварин і зовсім безформні, ні на що не схожі.   

Але всі вони були здорові й сповнені сили – дядько добре дбав про їхній добробут. 

До того ж вони непогано вміли впливати на матеріальні предмети, і я мобілізувала їх на перестановку важких меблів.

Увесь вечір я просиділа в інтернеті, обираючи відповідні для класних кімнат столи і стільці. Це було нелегко, бо мені хотілося зробити школу і класичною, і водночас – сучасною.

Довелося вдатися до магії.  Нормальна доставка займає надто багато часу. 

Чаклувала, зрозуміло, на іншосвітній половині особняка, щоб ніхто не причепився до того, що я порушую правила.

Уже пізно вночі оглянула я виконану роботу, і душа моя наповнилася натхненням. Все вийде! Неодмінно вийде.

У кімнаті підвисав густий, терпкий запах магії.

Я відчинила верхню половину вікна, з ліловим склом. Всередину  кімнати негайно  увірвались  потоки вологого вітерця.

– Холодно! –  затряслися привиди і крізь прочинені двері прошмигнули в камінну.

А мені, навпаки, було спекотно.  Я підставляла розпалене обличчя струменям прохолодного квітневого повітря, і мені хотілося танцювати від щастя.  

І навіть приготування зілля, замовленого Радославом, не  здавалося такою вже безнадійною справою.

Зрештою будь-які інгредієнти можна замінити. В інших світах повно відповідних рослин і трав... Дядько перебільшує. 

Він  завжди такий! Любить лякати наслідками, яких може й не бути.

Помилувавшись вологим опівнічним садом, я зачинила вікно і подивилася в дзеркало.  

І відсахнулася.

По той бік похмурої дзеркальної поверхні стояв Кайл. 

Він дивився на мене з таким виглядом, немов я ніщо, порожнє місце... Дуже добре був  знайомий мені цей його поблажливо-зневажливий погляд.

Це що? Галюцинація? 

Я навіть очі протерла, але видіння не зникло.

Я вилаялася про себе і пішла в іншу кімнату. Там теж було дзеркало, і в ньому теж був Кайл.

У будинку дуже багато дзеркал. І скоро я з жахом виявила, що замість мого відображення, всі вони показують відображення Кайла.

Я розгубилася,  перелякался. 

Закривала дзеркала покривалами, але покривала незмінно зісковзували вниз.

Може, це моя совість говорить зі мною? Совість  здатна створити все, що завгодно, якщо дати їй волю.

Так, докори сумління трохи мене помучили, правда. Але вони не були настільки вже сильними і ніяк не могли  сформуватися  в магічний згусток. 

Для згустку потрібен потужний виплеск енергії. 

Звісно, я думала, як обвела Кайла навколо пальця, і навіть шкодувала про це, але радше ліниво, ніж емоційно.

То  як  же  мені позбутися раптової мани? Кайл у дзеркалах – не надто приємне видовище...

Я схопила магічну книжку, щоб відшукати вірне заклинання, але літери в книжці кидалися врозтіч, хаотично переміщалися, не даючи змоги прочитати слова. 

Від їхніх  шалених   метушні   моя  голова почала паморочитися.

І тут до мене дійшло! Це не я, це сам Кайл створив ілюзію, щоб звести мене з розуму.

Хто б сумнівався,  він захоче помститися!

Скоріше за все, буду   робити мені  всілякі  капості, поки не трапиться нагода завдати більш серйозного удару. 

Я стиснула щелепи, підійшла до дзеркала в камінній і подивилася прямо в його обличчя.

–  Нічого в тебе не вийде, –  хотіла сказати твердим і зневажливим голосом, а вийшло якесь невиразне шипіння крізь зуби.

Кайл усміхнувся.

– Ти вчинила підло, Ело.  Я повірив тобі і нічого проти тебе не умишляв.  А ти вдарила мене  просто в спину.

На   таке звинувачення нічого було заперечити, але я все таки спробувала виправдатися. Навіть не знаю, навіщо.

–  Можливо. Але не забувай одну суттєву деталь.  Я  набагато слабша, тому  порядні  методи тут не діють. І не думай, що твої дурні ілюзії якось на мене впливають.

– Що тобі заважало чесно поговорити зі мною?