Розділ 18

– Тоді  треба скласти конкретний план дій.

На обличчі Кайла з'явився задоволений вираз і  наступної  ж мить зник. 

І не потрібно бути ясновидицею, щоб здогадатися: у нього, напевно,  вже є якийсь план, яким він зі мною ділитися не збирається.

Чудово! Я теж маю план.  І  декілька  дуже корисних зіллів. Та  Кайлу про це краще не знати.

А ще в мене є зайці. Але зайці надійно упаковані в мішок і навряд чи від них у такій  ситуації буде якась користь. Найімовірніше, від них взагалі не буде ніякої користі.

Бо я ж  забрала їх як трофей, щоб лісовий дух не думав, що він  найвеселіший у світі жартівник...

Я опустилася на деревний стовбур. На  той самий, що підставив мені підніжку. І  зробила вигляд, ніби  все ще розмірковую над пропозицією. 

Якщо надто швидко поступлюся, Кайл  може  щось запідозрити.

– Зараз ніч чи ранок? – запитала я, поправляючи волосся, що вибилося з вузла після всіх цих стрибків і польотів. 

– Вечір, –  сказав Кайл, сідаючи поруч зі мною.

Хоч би не почав розпитувати про те, яка магія в мене із собою є... Чи була. Ненавиджу брехати!

Але Кайл  не став розпитувати. І, взагалі, він був напрочуд спокійний і  лагідний. Особливо погляд. Наче  нічого й не сталося між нами.

І чомусь саме зараз, після того, як ми обмінялися магічними ударами, я відчула знову з усією гостротою енергію і тепло його тіла. 

І ненависть до нього, до цих почуттів, які неможливо контролювати, зметнулася задушливою хвилею, здавила мені горло. 

Тільки я й виду не показала...

–  Цікаво, тут є вода? –  запитала, облизнувши пересохлі губи.

–  У мене є, –  Кайл відстебнув від пояса флягу.

– Ну звісно! Думаєш, я питиму воду, в яку ти міг підмішати якусь гидоту?

–  Припини, Ело, – Кайл гидливо поморщився, –  Я набирав цю воду для себе. Так, у ній  є декілька крапель зілля. Такого, що додає бадьорості.

Я нерішуче взяла флягу, відкоркувала і обережно понюхала. Кайл глузливо стежив за моїми діями.

Будь-яке зілля залишає запах і енергетичний слід. 

Але у воді Кайла  я не почула нічого небезпечного, тому наважилася і зробила невеликий ковток.

–  Стривай-но! –  Кайл насторожився, вдивляючись вглиб лісу.

– Що там? 

–  Не знаю... Начебто щось  примарилося...

Кайл піднявся і повернувся до мене спиною, вдивляючись у безодню похмуро-сірих дерев.  

І тієї ж миті мені в голову, немов блискавка, вдарила думка. 

Флакон із зіллям, що сповільнює час, лежить зовсім близько, у бічній кишені, закритій на змійку. Можна непомітно розстебнути замок і дістати його. Флакон  такий крихітний, що повністю поміститься в долоні.

Саме так я й зробила. Звісно, краще вилити зілля у воду і дати Кайлу випити, але це потребує часу. До того ж він запросто може відчути у воді щось підозріле.

Я висмикнула флакон, відкрила і покликала: 

–  Кайле! 

Він повернувся. 

Я  різко хлюпнула зілля йому в обличчя і миттєво відскочила в бік, щоб магія не встигла  й мене зачепити. 

Кайл спершу рвонувся, потім завмер. Він потрапив під вплив зілля,  і час  для нього зупинився... 

Звісно, ефект довго не триватиме, тож слід ухвалювати швидкі рішення.

По-перше, потрібно відриватися від Кайла, по-друге, ще раз зробити спробу поговорити з Радославом.  Пустивши в хід усю свою чарівність. І все, що завгодно!

Я дістала останнє зілля –  те, яке може зробити невидимим і випила його одним глотком.

В умовах людського світу воно діє приблизно хвилин п'ятнадцять, а те, що сповільнює час –  близько десяти. 

Якщо Кайл виявиться сильнішим і прокинеться раніше, то все одно не зуміє швидко зрозуміти, куди я поділася.   

Залишивши застиглого Кайла поруч із поваленим деревом, я щодуху побігла в тому напрямку, в якому зник Радослав.

Легкий енергетичний слід мага все ще мрів у прохолодному синюватому повітрі.

Нічого з Кайлом не станеться.  Скоро прийде до тями. Він же могутній колдун, гоблін его забирай!   А мені потрен цей клятий маг.

Я набралася нахабства.

–  Радославе! – крикнула на весь голос.

Кайл не почує – він у коконі застиглого часу і не розуміє, що відбувається. Або розуміє, та  зробити все одно нічого не може. Так чи інакше, мені вдалося його перехитрити... Цього разу... 

Звісно, підлий вчинок. Ось так,  нахабно, погодившись на перемир’я. Тільки хіба був інший вибір?  

І я втішала себе думкою, що Кайл, напевно, планував проти мене якусь гидоту.

–  Радославе! 

Що голосніше кричатиму, то скоріше  він не витримає і прийде хоча б для того, щоб заткнути мені рота.

Утім, цього я  майже не боялася.  Найбільше, що спроможний зробити Радослав – викинути мене звідси.  

Погрожувати можна як завгодно, а  ось порушити закони він не посміє.