Розділ 15

Але відпускати пегаса мені зовсім не хотілося. Хоча  я повинна була його відпустити. І для цього також  треба  використати  заклинання.

Зоам чекав, скосивши на мене прозоро-лілове око.

Я зітхнула. І все ж таки набралася нахабства. 

–  Послухай, якщо бути зовсім чесною, то мені б не завадила твоя допомога. Я тут шукаю декого... Одного чаклуна. Мене вело пір’ячко  з твого крила, але знаєш... Це дуже повільно. Дехто  мене обігнав. Він теж шукає цього чаклуна.  У нас конкуренція, розумієш... І ось я подумала... якщо твоє перо знає дорогу, то ти й поготів. Це для мене дуже,  дуже важливо!  – квапливо пояснювала я. 

Зоам переступив усіма чотирма копитами і струснув білосніжною гривою. Потім знову переступив. 

Я чекала, затамувавши подих.

–   Добре!, – відповів він нарешті, – Допоможу.  Але    візьму дещо  натомість.

Що ж, справедливо! 

–  Що саме?

–  Про це дізнаєшся у свій час.

Мені  стало якось  не  по собі. Пообіцяти навмання, не знаючи, чого саме   від тебе зажадають  –  це трохи напружує. А якщо не зможу виконати?

Зрозуміло, Зоам відстежив усю гаму емоцій, які відбилися на моєму обличчі. І напевно, найсильнішою з цих емоцій  було сум'яття. Навіть паніка...

–  Я не стану тебе заспокоювати чи переконувати в тому, що моє прохання буде простим. Однак, я  не проситиму того, що тобі не під силу. То ж вирішуй.

Чудово! Але, якщо зважити всі за і проти…  Треба у будь який засіб обігнати Кайла, довести йому, що він  нічого не вартий,  що моя магія набагато дієвіша, ніж його. Це зараз важливіше за все інше! 

Так, можливо це –  дурна дитяча впертість.  Але я повинна обійти Кайла,  підставити  йому  підніжку. Щоб не думав,  ніби він  є світовим древом,  або, як кажуть у людей –  пупом землі.

Уявила, як Кайл буде злитися і виходити безсилою люттю. 

Ця картинка так солодко відгукнулася в моїй душі, що я наважилася:

–  Добре. Згодна. 

– Тоді мені потрібно знати, кого саме ти шукаєш.

–  Мага  Радослава. Він  десь тут  живе. 

–  Ім'я мені нічого не говорить, але  зараз знайду  його за енергетикою, –  відповів Зоам, –  Знаєш,  звідки він родом?

–  Зі світу людей. Він –  чаклун напівкровка, який досяг  усього лише власними силами. Це версія мого дядька Людвіга.  Такі відомості тобі допоможуть?

– Достатньо!  Сідай!

Я вхопилася рукою за пасмо  гриви біля  холки  і  хвацько застрибнула Зоаму на спину.

Давно не їздила верхи, навіть скучила, але – не разучился.

–  Ми полетимо?

– Звісно. Так простіше відчути потрібний напрямок.

Ну що ж, Кайле! Насолоджуйся поки можеш. Скоро ти залишишся в дурнях, а я стану хазяйкою  магічної школи!

Ледь  у долоні не заплескала від  радощів. Які приємні думки про помсту…

І негайно спохмурніла. Що зі мною? 

Я, начебто, ніколи не була мстивою, і Кайлу поганого не бажала. До того ж він нічого мені й не зробив такого, за що можна б було мститися…

Його  вчинки завжди були такими.  Я іншого  і не чекала. Звісно, він би   рано чи пізно витяг  мене з тієї галявини – у цьому я не сумнівалася. 

Просто   мене  обурювала  та поблажливість, з якою Кайл  зі мною поводився. Немов він –  мудрець, знаючий  всі таємниці світобудови, а я –  тільки-тільки соску з рота вийняла. Тому мене завжди треба повчати і наставляти. 

Саме  це і є образливим. Тож справа не тільки в почуттях.  Я борюся за своє місце під сонцем, за те, щоб чогось досягти, а Кайл мені в цьому  –  перешкода. Тому – або він, або – я!

Ось так я заспокоювала саму себе, доводячи, що в моєму ставленні до Кайла більше ділового, ніж особистого.

– Літала коли-небудь? –  запитав Зоам.

–  Ні, – я похитала головою.

– А на мітлі?

–  На мітлах тільки чистокровні відьми можуть з молодості літати. А такі як я, після двадцяти п'яти –  не раніше.

–  Тоді з незвички паморочитиметься голова...

–  Нічого.  У порталах і гірше трапляється...

Зоам злетів на диби і змахнув золотистими крилами з чорною облямівкою, які ось так просто взяли і з'явилися по обидві боки від мене.

Відразу  обдало різким поривом вітру. Я злякалася, що він зараз змете мене зі спини Зоама і сильніше вчепилася пальцями в його холку.

Ми полетіли над деревами, а потім Зоам зробив ривок, піднімаючись ще вище, прямо до одного з  повних місяців. 

З новим світом завжди краще знайомитися в польоті. Так простіше розглядати  усі його   цікавості.

Помилувавшись райдужним кільцем,  що оперезувало небо, я із задоволенням стала дивитися вниз.

Під копитами Зоама проносилися густі ліси, оточені блідим, фіолетовим світлом, низькі скелі, в глибині яких виблискували озера, наповнені чудовою водою молочного кольору.