Розділ 10

З розмаху впала на той самий диван, де провела минулу ніч, і потонула в м'яких подушках. На мить прикрила очі.

Везіння, інакше й не скажеш! 

Адже навіть не мріяла перенестися відразу в особняк, боялася, що доведеться вибиратися з якихось тупикових переходів.

– Що відбувається, Вірелло? – загримів осторонь грізний голос дядька Людвіга, – Мені довелося все кинути й переміститися сюди!

Ах, ось воно що! Отже, не просто везіння... Це дядько   направив мій корявий портал туди, куди треба…

Я сіла на дивані, обмацуючи голову і боки. 

На тілі все ще збереглося  бридке відчуття, пережите в млинових жорнах створеного наспіх переходу. Прикро! Виявляється, в екстремальних ситуаціях, не така вже я й профі!

– Кайл мене викрав...

– А навіщо ти з ним взагалі кудись поїхала?  

Чому дивуватися! Дядько перший дізнається новини, особливо ті, які йому цікаві.

– Гадки не маю, – я пересмикнула плечима і запитала, – Чи можу подати на нього скаргу в чаклунську раду за викрадення?

–  Не можеш!

Дядько Людвіг хмурив брови. Пронизливо сині очі дивилися на мене суворо, із засудженням.

Я, звісно, дядькового гніву не боюся, але  все одно мимоволі стиснулася, як у дитинстві, коли застукають, бувало, за якоюсь витівкою, а ти знаєш, що винна, але не знаєш, що сказати на своє виправдання... 

Треба додати –  в дитинстві я була дуже полохливою і нерішучою. Але робити капості любила. 

– Ти не можеш написати скаргу на Кайла, – уже трохи м'якше повторив дядько, – Для цього потрібні  більш вагомі докази...

– Кайл чаклував на очах у людей! –  буркнула я, потираючи плече, зажуване порталом. 

– Якщо чаклував, отже, має на це право.  До речі, ось, щойно прийшло... для тебе.

І дядько подав мені папірець. Ага! Рахунок за розбите скло машини! А не пішов би ти, любий Кайле! 

Я спопелила папірець лютим поглядом і промовила переконано:

– Не розумію  мотиву його вчинків і слів.   Але він, напевно, задумав якусь гидоту.  Інакше навіщо повіз мене до дерева із золотим листям?

– Так, безумовно задумав, – дядько навіть не приховував саркастичної посмішки, – Мабуть, хоче знову домогтися від тебе взаємності.

– У такий  дурний спосіб?

– Запах дерева здатен повернути пристрасть і, навіть,   воскресити кохання. Звісно, якщо воно було.

– А змусити полюбити той запах  може?

– Ні. Для цього потрібно  приготувати   особливе зілля з плодів, кори  і інших його частин. Але до дерева заборонено підходити надто близько.  Воно не вміє себе захищати. Раніше там навіть огорожа стояла з попереджувальною табличкою.

Я напружила пам'ять.   Те, що сталося біля Зачарованого дерева, все ще розбурхувало  мою свідомість.  Як же цього  позбутися?

– Зараз немає жодних огорож... Здається... Я чула про це дерево, але не думала... припускала, що його охороняють ретельніше. Бо інакше вже б на  частки розтащіли. 

– Так, охороняють, але  потай, на на очах… Ніхто не хоче бентежити закоханих,   які  прийшли по допомогу або просто помилуватися його  красою…

Я піднялася з дивана і ледь не впала назад. Ноги все ще погано слухалися.

Дядько дивився на мене з цікавістю.

– Треба  позбутися впливу Кайла. Не бажаю, щоб він  ліз у моє життя. Тільки тепер він знає, що я хочу відкрити свою магічну школу.

Голос у мене був жалібний.   Ні, скаржитися дядькові я не збиралася, але розуміла: протистояти Кайлу самотужки в мене просто сил не вистачить. І знань.

–  Він купив у когось інформацію про мене. Уяви!

– Купити інформацію – справа нехитра, – загадково посміхнувся дядько, – Хабарі беруть усі...

–  Ти про що говориш?  

–  Мені теж вдалося дещо вивідати...

–  Про Кайла?

–  Ого! Звідки такий ентузіазм у голосі? Встигла надихатися запахом пристрасті? 

Я поморщилася. Справді. Кайл... Його ім'я звучало для мене зараз якоюсь чарівною музикою, і це відбувалося всупереч моєму бажанню.

Невже таке може трапитися від одного тільки запаху? То що ж буде,   якщо  хтось вип’є повноцінного зілля?

– Потрібна протиотрута, –  пробурмотіла я.

– Уже готово! – урочисто оголосив дядько, – Подумав, тобі знадобитися...

– Та коли ж ти встиг? – здивувалася я.

– Коли? – Дядько глузливо підкинув брову, – Ти кілька годин провалялася на дивані без свідомості… Після того, як випала з  того порталу.

Я ошелешено кліпнула очима.  

Звісно, ці кілька годин геть випали з моєї пам'яті. Якщо я спала або була в безпам'ятстві, то ні снів, ні видінь не бачила...

Дядько налив води в склянку і капнув туди з флакона кілька крапель темної рідини.

Густо запахло сиром із пліснявою. 

Протиотрута так і  повинна пахнути – що гірший запах, то сильніший ефект.