8.2

У цьому він, мабуть, має рацію. А я зовсім забула про небезпеку. 

Коли маєш справу з таким чаклуном як Кайл, краще зовсім ні про що не думати і блокувати всі почуття.

Але їхати кудись із ним після цього – теж не найкраще рішення.

– Зупини! –  вигукнула  я.

– І не подумаю. Нам потрібно поговорити, і ми поговоримо!

Обличчя Кайла раптово стало злим.

Я смикнула ручку дверцят. На ходу б вистрибнула. Але... 

Очікувано. Замкнено. І відкрити не вийде. 

– Чого ти хочеш? – запитала, не приховуючи люті.

– З'ясувати, нарешті, наші стосунки!

Через три роки? Чи не запізно?

Спритно ж він мене підловив! Утім, сама дура, як то кажуть.  Купилася на ласкавий голос і дружній вигляд. Забула, що це –  все той самий  Кайл.  Причому невідомо, яких тарганів відгодував він у своїй голові за цей час!

Я спробувала  заспокоїтися. З будь-якої ситуації слід виходити гідно, без істерик.  

– Хіба не  розумієш, що утримуєш мене проти моєї волі? Знаєш, як це називається?  – промовила дуже виразним голосом, сподіваючись, що він все ж  таки перейметься серйозністю становища.

–  Викрадення! – відповів Кайл із задоволеним виглядом.

Чому він, цікаво, радіє?  Нерви тріснули.

– Я  напишу  скаргу до чаклунської ради! 

–  Якщо доберешся до чаклунської ради, – прозвучала незворушна відповідь.

І було в рівному голосі Кайла таке, від чого мене охопило тремтіння. Таке дрібне, гарячкове тремтіння.

Кайл міг бути яким завгодно придурком, але схильності до насильства я в нього раніше не помічала.  

– Рано чи пізно доберуся, – промовила я, кидаючи  шалений погляд за вікно.

Припустимо, зумію якимось дивом відчинити двері... 

Ні! Є ж інший спосіб!  Хіба те, що відбувається – не винятковий випадок? Хіба я не фахівець із відкриття порталів?

І спробувала переміститися з машини. Раз, другий... Простір слабко вібрував, але  вперто не бажав відкриватися. 

– Не втечеш, кицю.  Тут усюди стоїть потужний захист! –  радісно повідомив Кайл.

Отже, залишається тільки змиритися...

Вірніше, залишився ще один засіб, до якого мені дуже не хотілося вдаватися. Дядько Людвіг.  У чаклунській ієрархії він стоїть на голову вище за Кайла. І за силою  і, головне  –  за віком. 

Але мені не хотілося, щоб усі думали, що без дядькового захисту я – порожнє місце.

Занадто великий удар по самолюбству…

Тому дядька слід залишити на крайній випадок, безвихідний...

Я зробила ще одну спробу.

–  Краще  відвези  мене додому, Кайле! Гадки не маю, що за скажений гоблін тебе вкусив, але ти можеш добряче пошкодувати...

– Та облиш, Ело!  Хіба колись  звичаї не наказували викрадати своїх наречених? Я всього лише вирішив наслідувати стародавній і красивий ритуал... 

– Я вже давно не твоя наречена! І ритуал викрадення відбувався, між іншим, за обопільною згодою...

Дедалі менше й менше розуміла я, що відбувається.

–  Знаєш, мені дуже не сподобалося те, як ти мене кинула, – заявив Кайл.

– Так ось що! Ти вирішив помститися? Через три роки?

– Не помститися, а відновити статус-кво. До того ж, знаєш... Мені здається, ти досі мене кохаєш, але твоя впертість не дає тобі цього визнати. Я врятую тебе від неправильних рішень…

Після таких слів я зовсім втратила сили. Ні, Кайл, точно збожеволів. Такого нахабного вчинку я йому, вже точно, ніколи не пробачу.

– Мій дядько... – заговорила я з крижаною ненавистю.

На перехресті загорілося зелене світло. Але Кайл і не подумав гальмувати. 

Він просто розсунув тканину простору, і ми в'їхали в утворену тріщину, у тунель, заповнений непроникною темрявою.

 Історія  майже дописана, тому  викладатиметься без  затримань.   Я сподівавюсь, що книга вам подобається,  і ви   залишитеся з її героями до кіньця! Я дуже сподіваюсь на  ваші  ВПОДОБАЙКИ І КОМЕНТАРІ.  Бо для мене  -- це ледь не единий спосіб просування книги.  Дякую за вашу увагу.