Розділ 8.1

Тепер –  додому. Складати бізнес-план.  

Дядько Людвіг, безумовно, має рацію, мені  дуже  необхідно здобути помічника, якому можна довіряти беззастережно, який зуміє  виявити і зрозуміти проблеми, що, скоріше за все,  з’являться   в майбутньому.

Слід ще раз, докладніше поговорити з дядьком. 

І, хтозна, можливо, він змилостивиться і підкаже, як  краще умовити цього Радослава. 

Ще є Уляна, її я теж маю намір підключити до своєї діяльності. Думаю, вона заперечувати не стане, тому що своїм учительським місцем  мало  дорожить, і тільки чекає  слушної нагоди.

Уляна –  чистокровна відьма, але молодість –  її головний недолік.  Як і мій, утім.

Цікаво, за яким таким дозволом приходив Кайл?  І треба ж, якраз тоді, коли і я...  

Я стрімко йшла тротуаром. Не йшла – летіла в якомусь вихорлястому блиску і сама не знала, куди.  

Кров кипіла й здіймалася. Від захвату, від хвилювання, від сплетіння якихось абсолютно вражаючих почуттів і перспектив. 

А може, даремно я все це затіяла? Відповідальність надто велика! 

Але відступати пізно. Якщо не використаю ліцензію  за призначенням, то втрачу довіру і репутацію, стану, як би це висловитися м'якше, ненадійною. І ніхто більше не захоче мати зі мною справу. 

Я навіть не звернула уваги, що дорогою, трохи позаду мене, вже кілька хвилин повзе темно-фіолетовий, зі сріблястим відливом Мерседес.

Нарешті вікно з боку водія прочинилося.

–  Збираєшся йти додому пішки?

От халепа! Зупинка автобуса в іншій стороні. Утім, коли це я їздила автобусом? Потрібно знайти  стоянку таксі.

–  Не твоя турбота!   Їдь собі, куди їдеш!

–  Ти без машини? –  не відставав Кайл.

–  Вона в ремонті, –  відповіла я.

– Тоді пропоную себе як таксиста...

– Ще чого не вистачало!

– Облиш, Ело... Нам же в один бік. Чому я не можу закинути тебе додому.

– Тоді вже краще пішки!

–  Звідки така недовірливість? 

Ну що за щира образа в голосі! 

І тут мені в голову прийшла геніальна думка. Може, під час поїздки вдасться Кайла розговорити? Цікавість гризла мою душу.

Я постояла кілька секунд, зобразивши на обличчі болісний роздум, а потім рішуче  ковзнула  в салон.

Кайл самовдоволено посміхнувся. 

–  Тільки не уявляй... – почала я і замовкла.

Загалом, я й сама не розуміла мотиву своїх вчинків. 

Замість того, щоб бігти від колишнього, виблискуючи п'ятами, я вперто  пруся  йому назустріч. Ще й  роблю  вигляд, що все не те, чим здається. Краще вже тоді мовчати, а не вдавати з себе леді-недоступність.

– Що не уявляти? –  запитав Кайл.

–  Скажи, що ти робив у конторі?  –  запитала в лоб.

– Хотів запитати тебе про те саме...

Ну звісно! Так я і зізнаюся у своїх планах!

Я трохи підвела голову і подивилася на нього багатозначно, наче знала якусь страшну і дуже привабливу таємницю.

–  Не напружуйся! – засміявся Кайл, – Будь-яку інформацію можна купити. Я купив... Ти збираєшся відкрити власну школу магії. Так от,  кицю, якщо бажаєш знати мою думку, то це – дурість несусвітня! Ти втратиш усе, включно з вірою у власні сили і світле майбутнє... 

І різко зірвався  з місця.

Я спершу язик проковтнула, а потім мене здолала така лють, якої я в житті не відчувала. 

Нікому не можна довіряти! Навіть непідкупним чиновникам із солідної контори. Цікаво, а якщо подати до суду на того, хто  розляпав  Кайлу, приватну, взагалі-то інформацію?

Напевно, моє обличчя набуло дуже красномовного виразу, бо Кайл засміявся ще голосніше.

– Викинь з голови!  Жодних доказів для суду ти не маєш і не матимеш, моя дівчинко... Я  ж міг зчитати інформацію з навколишнього простору.  Чи  сама не відчуваєш, яким полум'ям сумнівів і надій ти жеврієш?