6.2

–  Магічна школи?  Непогана думка! – вислухавши мою плутані пояснення, сказав він, –  Тільки одна ти не подужаєш. Конкуренти заклюють...

–  Думала про це. Але навчальних закладів для напівкровок у нас немає.

–  А ти ніколи не замислювалася, чому?

Несподіване запитання. Звісно ж, замислювалася. Але так, мимохідь...

Побачивши, що я спантеличилась, дядько усміхнувся:

– Отож бо і воно! Чистокровні чаклуни розуміють сенс своєї сили.  Ти теж її розумієш, бо росла, по суті, серед чаклунів.  А той, хто раніше й гадки не мав про магію, дорвавшись до сили, може повестися непередбачувано. 

Але ж дядько Людвіг має рацію!   

– Перейнялася? –  поцікавився він у відповідь на моє красномовне мовчання.

– Ну... не знаю... Можливо, почавши займатися, вони усвідомлять свою відповідальність? –  промямлила я.

– Ідея сама по собі непогана, але тобі все одно доведеться проводити жорсткий відбір.  Не можна пускати у світ магії всіх підряд.  

Я важко зітхнула.  А що мені ще залишалося робити? Реальність тиснула на плечі непідйомною вагою.

– Було кілька спроб відкрити подібні школи, – продовжував говорити дядько, –  і всі вони провалилися.  Учителі не зуміли контролювати учнів, і ті ледь не накоїли лиха у світі людей... 

Я згадала  Кіра.  Він чистокровний чаклун, а відповідальності – жодної! Зате нахабства  через край...

– Знаю, про що ти думаєш.  Але різниця є. Чаклуна можна покарати за проступок.  А ось  з людьми важче. Застосовувати магічне покарання до людей – заборонено, а під звичайні кримінальні статті такі дії не потрапляють...

Я  знову зітхнула.

– Добре!  Переконав. Відмовляюся.  Ти правий, це…

– Я не переконував тебе відмовлятися, – перебив Людвіг, –  я лише хочу, щоб ти гарненько подумала.

–  Якщо все так погано, то ліцензію я не отримаю, –  відповіла понуро.

– Отримаєш,  треба лише  замовити слово... Тобі дадуть рік випробувального терміну. Якщо за цей час твої учні нічого не накоять, то ліцензію продовжать ще на три роки, а потім на п'ять років. Я ж по молодості проходив стажування в конторі з видачі ліцензій. Закони не змінювалися з тих часів, отже, й умови залишилися тими самими.

А ще дядько цілий рік головував у міській раді чаклунів і відьом. Тому добре знав усі підкилимні ігри.

–  Знаєш, ти мені відбив усяку охоту до викладацької діяльності...

–  Даремно! Чудовий спосіб розібратися в самій собі та своїй силі... І ще: що раніше напівкровка почне, то краще.   Десять років  –  ідеальний вік для початку самопізнання.  Або трохи більше… Ти не забула погодувати моїх привидів? Утім, оскільки ти –  рідня, то я дам тобі кілька корисних порад.

І дядько багатозначно замовк. 

Сьогодні його волосся не зібране у хвостик, а перехоплене навколо голови шкіряною візерунчастою стрічкою і красиво лягає на широкі плечі, обтягнуті стильною футболкою.