Розділ 6.1

Так і підштовхувало  зателефонувати Кайлу і  сказати, що мені його робота ні за які плюшки не здалася.

Спокуса велика, але я стрималася.  Жила  ж я без нього спокійнісінько весь цей час і не згадувала... Майже... 

Краще знову забути й викинути з голови...

Звісно, треба повідомити дядькові Людвігу, що я збираюся перетворити його родинний маєток на елітну магічну школу для напівкровок. 

Але з іншого боку, яка йому різниця, якщо він збирається залишатися в іншому вимірі?

Адже він сам хотів, щоб я зробила з особняка  щось  корисне. А що може бути кориснішим за школу магії? І все – при справі. У тому числі й  сама магія.

– Швидко  ж ти почала тут господарювати! –  їдко промовив привид одноногого кота, вислизаючи зі щілини в кутку.

Я насупилася. Невже останню думку висловила  вголос?

–  Дядько залишив будинок у моєму безроздільному володінні.

– За певних умов. –  привид надувся, немов мильний пухір, і став схожий на кулю з котячими вухами.

І все-то він знає! Напевно, підслуховував наші розмови.

– Я ж пообіцяла! – відповіла роздратовано. 

Привид лопнув і розтікся по повітрю бульбашками піни.

Поговорити з дядьком  прямо зараз не вийде. Я й гадки не маю, де його шукати.

Тому потрібно чекати, поки він сам зв'яжеться зі мною.

Совість анітрохи не гризла. Дядько сам учив мене: якщо щось пропонують –  бери повною мірою.

Раніше він тільки скупо цікавився час від часу: чи є в мене гроші? Але нічого не пропонував.

Я незмінно відповідала, що все гаразд, хоч періодично й потребувала   додаткового  фінансування.

А тепер? Тепер я маю величезний особняк і рахунок у банку, який дядько відкрив на моє ім'я. Грошей достатньо, але, якщо вбухати все в школу магії, то надовго не вистачить...

Я дістала з повітря чистий зошит і ручку.

Отже, з чого почати?

Напевно, слід скласти список... По-перше, потрібно отримати дозвіл. Але якщо в наявності є атестат і відповідне володіння магією, то з дозволом проблем не буде.

Я згадала випадок із Лією та Кіром.  Прикро поморщилася. Чи впораюсь? Відповідне володіння магією в мене є, а от досвід... 

Завтра запрошу Уляну. Може, їй спаде на думку якась цікава ідея?

Телефон наполегливо дзвонив уже п'ять хвилин. А я, зайнята власними мріями і планами, цього не почула.

Ну зрозуміло! Хто ще мені може дзвонити! Навіть не знаю, навіщо відповіла.

– Ело! Добрий день. Неділя була вчора, – ласкавим голосом промовив Кайл.

– Була, – машинально відповіла я, – вчора... І що з того?

– Тобі не потрібна робота?

– Більше не потрібна. 

– Ось як!  І чому?

– Плани змінилися. 

– Отакої! Не розкажеш, що за плани?  

–  Не твоя справа! –  відрізала я і відключилася.

Дзвінок розлютив мене.  Що Кайл собі уявив? Вирішив, що зуміє взяти наді мною владу, що зможе шантажувати вигідною пропозицією?

Нема чого йому  знати про мої задуми.

Він – чарівник із великими зв'язками. Раптом почне палиці в колеса пхати? Заради розваги. Захоче показати, яке я насправді порожнє місце. 

Від нього тільки  неприємностей і можно чекати. 

Але звідки мені було знати, що він купив коледж? Знала  – і на поріг би не ступила. А тепер... 

Відьомське чуття підказувало, що цього разу Кайл так просто не відступиться.  

Его погляд мені не подобався. Він дивився так, немов бажав у будь який спосіб спокусити мене, знову захопити, закрутити голову...

Не хотілося  втягувати в наші відносини дядька Людвіга.  

Він дорікав мені за те, що я порвала з Кайлом. Швидше, навпаки – дядько стане на його бік.

То що ж Кайлу потрібно? 

Мимоволі згадала, яким побачила кілька днів тому, і ледь не завила, наче та вовчиця.  Сама не знаю, чому… 

Після нашого розставання я намагалася побудувати нові стосунки, але в мене нічого не вийшло. Тоді я навіть запідозрила, що Кайл наклав якесь хитре прокляття на мої майбутні любовні стосунки.   З нього станеться! 

Але, гарненько подумавши, вирішила, що – ні. Для нього це була б занадто жалюгідна  помста.

Насторожував той факт, що він цікавився моїм життям. Звідки міг брати відомості?  Невже продовжував  підтримувати контакт із дядьком Людвігом?

А якщо так, то... Може, поки не пізно, відмовитися від щедрих дарів і піти в нікуди жебрачкою, але з гордо розправленими плечима і задертим носом?

Спокуслива думка. Тільки дурна до неможливості. 

Втрачу багато, але не придбаю нічого.